КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/3550/24

Провадження № 2/488/1631/24

РІШЕННЯ

Іменем України

02.12.2024 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Щеглової Я.В.,

секретар судового засідання - Панасюк Н.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Онищенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

15.08.2024 ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного регіону управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив припинити стягнення аліментів, що стягуються з нього на користь відповідача на утримання дитини на підставі судового наказу від 02.06.2023, виданого Корабельним районним судом м. Миколаєва у справі № 488/1691/23 та звільнити його від сплати аліментів за цим же судовим наказом в подальшому.

На підставі судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02.06.2023 з позивача на користь відповідачки стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30.05.2023 до повноліття дитини.

З 01.07.2024 до 31.07.2024 ОСОБА_3 , який має повних 16 років, за власним бажанням проживав разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку із загостренням по всій території України ситуації, пов`язаної з роботою енергосистеми та постійною ескалацією в зоні проведення бойових дій на території України та безпосередньо Миколаївської області, виключно в інтересах та піклуючись про безпеку дитини, за його повною згодою та бажанням позивач прийняв рішення про тимчасове проживання ОСОБА_3 разом з рідним дідусем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за його місцем проживання на території Німеччини за адресою: АДРЕСА_2 ).

В результаті, 31.07.2024, ОСОБА_3 вибув з території України та з 01.08.2024 по теперішній час, проживає в Німеччині за адресою: АДРЕСА_2 ), під фактичним доглядом рідного дідуся ОСОБА_4 .

Таким чином, з 01.07.2024 до цього часу відповідачка фактично не проживає разом з сином, не піклується про нього, не бере участі у його вихованні.

У зв`язку із чим, нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір`ю - відповідачкою, а саме з 01.07.2024 по цього часу, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина.

З вказаних вище підстав позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 21.08.2024 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження і призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 18.10.2024 закрито підготовче провадження і справа призначена до розгляду по суті.

18.10.2024 представник відповідача подала заяву, що фактично є відзивом на позовну заяву. У заяві зазначала, що ОСОБА_2 25.09.2024 звернулася за наданням професійної правової допомоги, 03.10.2024 адвокат ознайомилася з матеріалами справи. У задоволенні позову просила відмовити.

В обґрунтування заперечень зазначала, що позовні вимоги є необґрунтованими, а викладені в позовній заяві обставини не підтверджені належними і допустимими доказами.

Зокрема вказувала, що відповідачка та її неповнолітній син мають спільне місце реєстрації та спільне місце проживання, як внутрішньо-переміщені особи вони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_3 навчається у закладі професійної (професійно-технічної) освіти «Миколаївський центр професійної освіти» з 01.09.2023 за професією «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, електрозварник ручного зварювання» в групі 149 і саме відповідачка брала активну участь у влаштуванні сина на навчання.

Переважно неповнолітній син сторін проживав разом з матір`ю, за виключенням деяких днів, коли він за власним бажанням міг проживати разом з батьком. Останнє таке відвідування сином батька закінчилось тим, що позивач без відповідної на те згоди відповідача вивіз сина до Німеччини та фактично позбавив матір можливості спілкування з дитиною.

При цьому, батьківство позивача стосовно неповнолітнього ОСОБА_3 встановлене на підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06.10.2020 у справі №488/3026/19, оскільки добровільно позивач батьківство не визнавав.

З метою уникнення сплати аліментів позивач ініціював низку судових проваджень, метою яких було припинення сплати аліментів на підставі судового наказу.

Зокрема у справі №488/1691/23 позивач намагається переглянути судовий наказ в зв`язку з нововиявленими обставинами, а саме народження ним в іншому шлюбі ще однієї дитини, яка перебуває в нього на утримані.

У справі №488/302/24 намагався визначити місце проживання дитини разом з батьком, однак ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10.09.2024 позов залишено без розгляду за заявою позивача.

Станом на 31.07.2024 заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів на користь ОСОБА_2 складала 10 138,48 грн.

При цьому, представник відповідача вказувала, що відповідачка отримані аліментні кошти завжди використовувала виключно в інтересах дитини, купуючи останньому одяг, продукти харчування, матеріали для навчання, надаючи кишенькові гроші для проїзду та особистих потреб, сплачуючи комунальні послуги, витрати на лікування.

Представник відповідача також зазначала, що позивачем не надано жодного допустимого та належного доказу того, що отримані в минулому аліменти на утримання дитини не використовувались нею в інтересах дитини. Натомість надав докази того, що дитина не проживає разом з ним, тоді як аліменти на утримання дитини сплачуються на користь того з батьків, з ким проживає дитина. Позивач же вчинив незаконні дії щодо вивезення дитини за територію України без згоди матері, та оперує вказаним як підставою для скасування аліментних зобов`язань, що на думку відповідача взагалі є неприйнятним

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився. Про час і місце судового розгляду повідомлений своєчасно і належним чином.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, і дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що сторони - позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 , батьки неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Актовий запис про народження № 72 від 01.02.2008 складений Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції.

Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06.10.2020, з урахуванням ухвали від 14.12.2020, ОСОБА_1 визнано батьком ОСОБА_3 . Рішення набрало законної сили 06.11.2020.

Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 повторно видне 21.01.2021.

Судовим наказом Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02.06.2023, з урахуванням ухвали від 02.06.2023 (справа № 488/1691/23) з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30.05.2023 і до повноліття дитини.

Виконавче провадження № 72077280 відкрите на виконання судового наказу державним виконавцем Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відповідно до постанови державного виконавця від 21.06.2023.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного державним виконавцем станом на 31.07.2024, заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів на користь ОСОБА_2 складає 10 138,48 грн.

Згідно з довідками про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані з адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з довідками закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Миколаївський центр професійної освіти» ОСОБА_3 з 01.09.2023 навчається у вказаному закладі за професією «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, електрозварник ручного зварювання».

У акті від 14.08.2024, складеному за ініціативою ОСОБА_1 та підписаному мешканцями будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 зазначено, що ОСОБА_1 та його неповнолітній син ОСОБА_3 з 01.07.2024 до 31.08.2024 фактично проживали разом за адресою проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 .

30.07.2024 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Лашина Н.Г. посвідчила заяву ОСОБА_1 про згоду на тимчасовий виїзд за кордон до Німеччини (з перетином кордону Польщі) ОСОБА_3 у супроводі ОСОБА_11 та про те, що фактичний догляд за ОСОБА_3 на території Німеччини здійснюватиме ОСОБА_4 , батько позивача, згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 06.07.1988.

27.07.2024 на ім`я ОСОБА_3 у перевізника Kolumb+1 був придбаний проїзний документ на автобус за маршрутом Київ-Ефрут, відправлення з м. Києва о 06.45 год 31.07.2024, прибуття до м. Ефрут о 09.00 год. 01.08.2024.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно до ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Відповідно до Сімейного кодексу України, аліменти, одержані на дитину, є її власністю. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами винятково за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Припинення стягнення аліментів можливе, якщо одержувач аліментів не витрачає отримані ним гроші на дитину.

Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.

Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частиною 1 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Між тим, позивач не надав суду належних та допустимих доказів тому, що відповідач не використовує аліменти на утримання дитини. Сам позивач має заборгованість по сплаті присуджених з нього аліментів. Більше того, підтвердив під час судового розгляду, що починаючи з липня 2024 року він аліменти не сплачує.

Судом достеменно встановлено, що з липня 2024 року неповнолітній ОСОБА_3 не проживає з матір`ю - відповідачкою ОСОБА_2 та за нотаріально посвідченою згодою батька ОСОБА_1 , не отримавши такої згоди від матері ОСОБА_2 , виїхав до Німеччини у супроводі сторонньої особи, де перебуває під наглядом свого діда - ОСОБА_4 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 стверджував, що їх з відповідачкою син обрав постійно проживати з ним - батьком і наразі вони проживають за адресою: АДРЕСА_5 . Однак, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин, а також не довів, що він самостійно утримує їх спільну з позивачкою дитину.

Під час розгляду справи по суті, 15.11.2024, позивач заявив низку клопотань. А саме, клопотання про виклик у якості свідка їх з відповідачкою сина - ОСОБА_3 з приводу обставин по суті справи.

На підтвердження факту постійного проживання дитини з позивачем ОСОБА_1 15.11.2024 звернувся із клопотанням про долучення до матеріалів справи в якості доказів сканкопій з оригіналів таких документів як: прописка в Німмечині ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , посвідка на проживання ОСОБА_3 , довідка виписка з банківських рахунків ОСОБА_3 , картка медичного страхування ОСОБА_3 , дозвіл на роботу та проживання ОСОБА_1 .

Однак, суд не може задовольнити ці клопотання позивача з таких підстав.

Аналіз положень ст. 81, 83, дозволяє дійти таких висновків. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст. ст. 91-92 ЦПК України Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи.

У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити.

Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.

Згідно з положеннями ст. 95 ЦПК України Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Однак, маючи достатньо часу, позивач не обґрунтував подання заяви про виклик свідка саме на стадії дослідження доказів у справі, а іноземні офіційні документи, сканкопії яких він просив долучити до матеріалів справи не були легалізовані. Щодо виписок з банківських рахунків, то позивач не зміг обґрунтувати, які саме обставини у справі, що розглядається вони мають підтвердити.

Отже, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог про припинення сплати аліментів на утримання дитини - у задоволенні його позову належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 12, 13, 14, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного регіону управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати аліментів - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Повний текст рішення складений 12 грудня 2024 року.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_6 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 ;

Третя особа - Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 34993136, адреса: 54052, м. Миколаїв, вул. Океанівська, буд. 1-А.

Суддя Я.В. Щеглова