ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                                                         Головуючий  суддя І інстанції: Єгупенко В.В.

20 грудня 2024 р. Справа № 636/1405/21

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Калиновського В.А. ,  Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 року   по справі № 636/1405/21

за позовом ОСОБА_1  

до      Харківського квартирно-експлуатаційне управління                         

про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И  В:

02.04.2021 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням позовної заяви від 13.02.2024 року (а.с. 170-172) просить:

- визнати протиправною бездіяльність Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо подання клопотання до виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири АДРЕСА_1 для забезпечення ОСОБА_1 постійним житлом;

- зобов`язати Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є військовослужбовцем, учасником антитерористичної операції, ветераном війни, має більше 20 років вислуги, перебуває на квартирному обліку в КЕВ м. Харкова, але постійного житла не отримав. Зазначає, що з 2009 року його сім`я забезпечена службовим житлом за адресою: АДРЕСА_2 . Вказує, що ця квартира за клопотанням КЕВ м. Харкова, рішенням виконавчого комітету Чугуївської міської ради  Харківської області включена до числа службових КЕВ м. Харків. Вказує, що оскільки службова квартира призначена для тимчасового проживання і її службовий статус значно обмежує можливість реалізації встановлених чинним законодавством житлових прав та наявністю права на отримання житлового приміщення для постійного проживання, позивач звернувся до КЕВ м. Харкова на особистому прийомі з проханням надати житло для постійного проживання, або подати відповідне клопотання до Чугуївської міської ради, про виключення займаної квартири з числа службових, але отримав відмову з пропозицією звернутися до суду. При цьому, Протоколом № 5 засідання житлово-побутової комісії в/ч НОМЕР_1 від 28.05.2021 року прийнято рішення про виключення з числа службового приміщення, яке він займає разом з членами родини. Таким чином, бездіяльність відповідача щодо неподання клопотання до виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління вказаної квартири позбавляє його права на житло.

Заперечуючи вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 , у відзиві Харківське Квартирно-експлуатаційного управління вказує, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту та відповідачем не порушено його прав, оскільки позивач, звертаючись за вирішенням питання, яке стало предметом даного судового розгляду не отримав відмови як від військової частини, ні від КЕВ м. Харків. Вказує, що позивач повинен був звернутися із спірним питанням до своєї військової частини та отримати або позитивну відповідь щодо вирішення питання, або негативну, яка може бути оскаржена в судовому порядку. Водночас, позивач звернувся з заявою до житлової комісії в/ч НОМЕР_1 та, не отримавши жодної відповіді, у той же день звернувся до КЕВ м. Харків з аналогічною заявою, чим порушив порядок вирішення даного питання. Крім того, відповідач посилається на відсутність рішення житлової комісії про погодження надання постійного житла позивачу та відсутність наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання, що в свою чергу є підставою підготування КЕВ м. Харкова списку надання постійного житла.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 року (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні)) задоволено вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 .

Так судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо подання клопотання до виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири АДРЕСА_1 для забезпечення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 постійним житлом.

Зобов`язано Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири АДРЕСА_3 , житловою площею - 31.46 м.кв., будинку АДРЕСА_4 .

Висновок суду першої інстанції вмотивований тим, що оскільки позивач має календарну вислугу 20 років, що підтверджується витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 31.05.2021 року № 1011, має статус учасник бойових дій, що підтверджується посвідчення та перебуває на квартирному обліку, що підтверджується довідкою, тому наявні усі умови, визначені п.10 Інструкції, для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції всіх обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені вимог адміністративного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачем не дотримано встановленої процедури розгляду питання про погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення. Вказує, на відсутність в матеріалах справи рішення житлової комісії відповідної військової частини про погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення, яке займає позивач, а також відповідного наказу командира військової частини. Зазначає, що твердження позивача, що для ініціювання розгляду спірного питання Виконавчим комітетом Чугуївської міської ради Харківської області необхідно лише клопотання Харківського квартирно-експлуатаційного управління є помилковим та таким, що не узгоджується з нормами Порядку № 1081 та Інструкції № 380.

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що питання виключення житла з числа службового має вирішуватись  Виконавчим комітетом Чугуївської міської ради Харківської області, а не Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харкова. Вказує, що відповідач повинен подати лише клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд цього питання разом з клопотанням начальника гарнізону та командира військової частини. Не подаючи відповідне клопотання відповідач, на переконання позивача, порушує його конституційні права на житло та гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.

Судовим розглядом справи встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Збройних Силах України у скалі в/ч НОМЕР_1 (а.с.48), має понад 20 років календарної вислуги років (а.с.67), має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.7) перебуває на квартирному обліку в Чугуївському гарнізоні у загальній черзі з 25.09.2006 року та першочерговій (УБД(АТО)) з 31.08.2018 року за №212 (а.с.52). На утриманні позивача знаходиться сім`я в складі: дружина - ОСОБА_2 , 1980 р.н., син - ОСОБА_3 , 1997 р.н., син - ОСОБА_4 , 2008 р.н.(а.с.47). ОСОБА_1 разом з родиною: дружиною та синами постійно проживають у службовій квартирі. Службовий ордер на означене житлове приміщення (№ 015252) позивачем був отриманий у 06.08.2009 році на склад родини з чотирьох чоловік (54).

Відповідно протокольного рішення житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 28.05.2021 року (протокол № 5), - позивачу надано постійну житлову площу, шляхом виключення її із числа службової, а саме: АДРЕСА_2 (2-х кімнатна житлова площа 31,46 м.2) прапорщику ОСОБА_1 , ордер №015252 від 06.08.2009 року, вислуга років в ЗСУ – 20 років (а.с. 68).

Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 31.05.2021 року № 1011 про затвердження протоколу засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 28.05.2021 року №5 позивачу погоджено вилучення із числа службового житлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (2-х кімнатна житлова площа 31,46 м.2) прапорщику ОСОБА_1 , ордер №015252 від 06.08.2009 року, вислуга років в ЗСУ – 20 років 5 (а.с. 67).

Погоджуючись із загальним висновком суду першої інстанції, перевіряючи рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статі 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» установлено, що квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації, натомість у відповідності до частини першої статті 6 цього закону незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга Законом №2011-XII.

Як визначено частиною першою статті 118 Житлового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі - ЖК України), службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до пункту 1 статті 12 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Положеннями статті 125 ЖК України передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла без надання іншого жилого приміщення.

Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військово-службовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей, визначений Порядком № 1081 (далі – Порядок №1081).

Відповідно до частини 1 пункту 3 Порядку № 1081, військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 календарних років і більше та члени їх сімей надається житло для постійного проживання.

Згідно із частиною 3 пункту 3 Порядку № 1081, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей для постійного проживання провадиться шляхом: надання новозбудованого житла, виключеного з числа службових, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.

Відповідно до частини 2 пункту 11 Порядку № 1081, виключення житлових приміщень з числа службового проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Згідно із пунктом 22 Порядку № 1081, облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться в військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов), визначено в Інструкції № 380 (далі – Інструкція № 380).

Відповідно до положень пункту 10 розділу VII Інструкції № 380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Із урахуванням вищевикладених норм, колегія суддів зазначає, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для визнання права на виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, у тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 року у справі № 636/1514/19.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів зазначає, що у позивача наявні усі, визначені п. 10 Інструкції № 380, умови для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання у встановленому порядку. При цьому, за наявності умов, визначених п. 10 Інструкції № 380, виключення житла зі службового здійснюється в порядку, визначеному пунктами 3-7    розділу 7    Інструкції № 380.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивачем не дотримано встановленої процедури розгляду питання про погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення, вказує на відсутність рішення житлової комісії відповідної військової частини про погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення, яке займає позивач, а також відповідного наказу командира військової частини, складення яких обумовлюється пунктами 3-7 розділу VIІ Інструкції №380.

Натомість, копія витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 31.05.2021 року № 1011 про затвердження протоколу засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 28.05.2021 року №5 та погодження вилучення із числа службового житлового приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (2-х кімнатна житлова площа 31,46 м.2) прапорщику ОСОБА_1 , ордер № 015252 від 06.08.2009 року, вислуга років в ЗСУ – 20 років, наявність якого вимагає встановлена пунктами 3-7 розділу VIІ Інструкції № 380 процедура розгляду питання про погодження виключання житлового приміщення з числа службового, залучена позивачем до матеріалів справи (а.с. 67), що, як наслідок, спростовує доводи відповідача, наведені ним в апеляційній скарзі.

Пунктом 3 розділу VIІ Інструкції № 380 встановлено, що протягом трьох робочих днів з дня видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання облікова справа військовослужбовця разом з витягом із затвердженого у встановленому законодавством порядку протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) та зазначеного наказу направляються військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району.

При цьому, колегія суддів зазначає, що про обставини невиконання військовою частиною такого обов`язку відповідачем Харківським квартирно-експлуатаційним управлінням не зазначено.

Відтак, посилання відповідача на недотримання процедури розгляду питання про погодження виключення житлового приміщення з числа службового, як на обставину, що свідчить про законність дій (бездіяльності) КЕВ м. Харків, не можуть бути визнані судом прийнятними.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.09.2024 року по справі № 520/14989/23,  яка є обов`язковою для врахування в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.

Разом з цим, позивачем дотримано всі умови, що визначені Інструкцією № 380, а саме: позивач проходить військову службу у Збройних Силах України у військовій частині, має військову вислугу більше 20 років, перебуває на квартирному обліку для отримання постійного житла в загальній черзі з 25.09.2006 року за та у першочерговій як учасник бойових дій з 31.08.2018 року, але постійного житла до цього часу не отримав.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що, не подаючи відповідне клопотання, відповідач порушує конституційні права позивача на житло та гарантії, передбачені Законом № 2011-ХІІ.

Колегія суддів зазначає, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.

Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 року у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 року у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту", у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 року у справі № 2а-204/12).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою повного та ефективного захисту прав позивача необхідно  зобов`язати відповідача подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири АДРЕСА_1 .

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 316 КАС України).

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківського квартирно-експлуатаційного управління залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. Мельнікова

Судді В.А. Калиновський  А.О. Бегунц