ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

12.10.06р.

Справа № А15/31

За позовом  Дніпропетровського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів 

до  Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський лакофарбовий завод", м. Дніпропетровськ 

про стягнення адміністративно-господарської санкції у сумі 205 667,70 грн.

Суддя  Петренко Н.Е.

Представники сторін:

  від позивача- Шишко Т.В., представник ФСЗІ, довіреність №03-06/684 від 10.10.06

  від відповідача: - Казак І.Ю., юрисконсульт ВАТ «ДЛФЗ», довіреність №64-40

                                від 12.10.06;

                             - Нестерук Я.О., представник ВАТ «ДЛФЗ», довіреність №64-40

                                від 12.10.06

 

СУТЬ СПОРУ:

          Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Дніпропетровський лакофарбовий завод»”,  м. Дніпропетровськ про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 205 667,70 грн. за нестворені в 2005 році місця для працевлаштування інвалідів.

          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач повинен був створити у 2005 році робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих. Середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві за 2005 рік склала 814 осіб; середньооблікова чисельність працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність склала 18 осіб, чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до нормативу склала 33 особи. У випадку, якщо кількість працюючих на підприємстві інвалідів була менша, ніж встановлено зазначеним нормативом, то відповідно до ст. 20 Закону України  «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(надалі Закон) відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі середньорічної заробітної плати на даному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

          Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на те що згідно ст. 17 Закону інвалідам забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, згідно з п.п. 1, 2, Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів в Україні, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. №314, робоче місце інваліда –це окреме робоче місце, де створено необхідні умови для праці інваліда.

          Таким чином, 4% норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до ст. 19 Закону необхідно розраховувати лише  від кількості місць, на яких можуть працювати інваліди (із звичайними умовами праці), а саме на запобіжному виробництві.

          Враховуюче те, що ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод»є вогневибухонебехпечним виробництвом і належить до І класу небезпечності, робочі місця для інвалідів розраховуються лише на запобіжному виробництві (із звичайними умовами праці).

 Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

          Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-ХП (зі змінами та доповненнями станом на 2005 р.) для підприємств (обєднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встновлюється норматив робочих місць для забезпечення прецевлуштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 15 чоловік –у кількості одного робочого місця.

          Ст. 18 Закону та п. п. 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. №314 передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочіх місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

          Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування органів, що здійснюють працевлаштування, про їх наявність.

          У відповідності із «Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік»(форми № 10-ПІ річна) на підприємстві відповідача середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу склала 814 осіб, працюючих інвалідів –18 осіб. Чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до нормативу –33 осіб, не зайнято інвалідами відповідно до нормативу –15 місць.

          Враховуюче те, що ВАТ “Дніпропетровський лакофарбовий завод” є вогневибухонебезпечним виробництвом і належить до І класу небезпечності, робочі місця для інвалідів розраховуються лише на запобіжному виробництві (із звичайними умовами праці), відповідно до ст. 17 Закону та п.п. 1, 2 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда, інвалідам забезпечується право працювати на підприємства із звичайними умовами праці, робоче місце інваліда –це окреме місце, де створено необхідні умови для праці інваліда.

          Таким чином, 4 % норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до ст. 19 Закону необхідно розраховувати лише від кількості місць, на яких можуть працювати інваліди (із звичайними умовами праці), а саме на запобіжному виробництві.

          На підприємстві відповідача в період 2005 р. працювало загальною кількістю осіб –814 чоловік, із них:

-          із шкідливими та небезпечними умовами праці –513 чоловік;

-          на запобіжному виробництві –301.

Таким чином, 4 % від місць, де можуть працювати інваліди розраховується із 301

осіб (із звичайними умовами праці), що складає 12 осіб, в той час, як на підприємстві працювало 18 осіб-інвалідів, що складає 5,9 %.

          Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в Постановах від 20.07.2004 р. №04/336 зі справи 2-23/9789-03, від 29.03.2005 р. №05/145 зі справи №13/403 та від 29.03.2005 р. №05/144 зі справи №3/118, дані про повідомлення відповідачем органів працевлаштування щодо наявності вільних місць для працевлаштування інвалідів входять до предмету доказування з огляду на приписи норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних відносин.

          Відповідач надавав звіти до державного центру зайнятості з проханням надати робітників за фахом, при цьому відповідач зазначав, що працівників-інвалідів може бути прийнято на будь-яке з зазначених робочих місць, але за умови рекомендації лікаря, Ленінский центр зайнятості жодного разу не направив на підприємство жодного інваліда.  

Згідно довідки №262 від 05.05.2006р. наданої Ленінським районним центром занятості вбачається, що у 2005 році ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод»щомісяця надавав звіти за формою 3-ПН «Про наявність вільних робочих місць (для осіб з обмеженою працездатністю)»та особи, яким були надані направлення, відмовлялися від пропозицій.

          Тобто, відповідач повідомляв органи працевлаштування про створення робочих місць для працівників-інвалідів, що давало можливість направлення державними органами до відповідача інвалідів для працевлаштуваня, однак органами працевлаштуваня та місцевими органами соціального захисту населення цього не було зроблено.

          Доказів того, що державні органи, на які покладені функції працевлаштування інвалідів, направляли на підприємство відповідача інвалідів для працевлаштування, а останнє їм відмовило, суду не надано.

          Таким чином, відповідач виконав свій обов’язок по створенню робочих місць для інвалідів, передбачений ст. 19 Закону, а не забезпечення нормативу по працевлаштуванню інвалідів зумовлено об’єктивними причинами, що не залежать від волевиявлення відповідача.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та в задоволенні позову слід відмовити.

          Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати по справі не стягуються.

 Керуючись ст. ст. 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          В позові відмовити.

          Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

 Постанову може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 184-486 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

Н.Е. Петренко

Вик. Медяник О.В.