ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
12.10.06р. | Справа № А15/32 |
За позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів
до Відкритого акціонерного товариства "Дніпрококс", м. Дніпропетровськ
про стягнення адміністративно-господарської санкції у сумі 12 932,56 грн.
Суддя Петренко Н.Е.
Представники сторін:
від позивача- Шишко Т.В., представник ФСЗІ, довіреність №03-06/684 від 10.10.06
від відповідача: - Липський А.В., представник ВАТ „Дніпрококс”, довіреність №01-20
від 01.02.06
СУТЬ СПОРУ:
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Дніпрококс”, м. Дніпропетровськ про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 12 932,56 грн. за нестворені в 2005 році місця для працевлаштування інвалідів, обгрунтовуючи свої вимоги порушенням відповідачем вимог ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищенності інвалідів в Україні” (надалі Закон).
Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримав, просить їх задовольнити в повному обсязі, вказав, що відповідач добровільно до цього часу санкції за нестворені робочі місця для інвалідів не сплатив.
Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що віповідно до ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. На підприємства покладено лише обовязок створювати для інваліда певні умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечуват інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Вказує, що щомісячно направляв до Ленінського центру зайнятості звіти про наявність робочих місць та потребу в працівниках, у тому числі й інвалідів. Таким чином, відповідачем у 2005 році проводилась робота з підбору, виділенню та створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, надавалася державній службі зайнятості інформація, необхідна для організації працевлаштування інвалідів, отже відсутня його вина в невиконанні нормативу.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-ХП (зі змінами та доповненнями станом на 2005 р.) для підприємств (обєднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встновлюється норматив робочих місць для забезпечення прецевлуштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності прцюючих, а якщо працює від 8 до 15 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. №314 пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування органів, що здійснюють працевлаштування, про їх наявність.
У відповідності із «Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік»(форми № 10-ПІ річна) на підприємстві відповідача середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу склала 1640 осіб, працюючих інвалідів –65 осіб. Чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до нормативу –66 осіб, не зайнято інвалідами відповідно до нормативу –1 місце.
Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в Постановах від 20.07.2004 р. №04/336 зі справи 2-23/9789-03, від 29.03.2005 р. №05/145 зі справи №13/403 та від 29.03.2005 р. №05/144 зі справи №3/118, дані про повідомлення відповідачем органів працевлаштування щодо наявності вільних місць для працевлаштування інвалідів входять до предмету доказування з огляду на приписи норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних відносин.
Відповідно до норм чинного законодавства відповідач щомісяця направляв до Ленінського центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках форми №3-ПН, де вказував, що на ВАТ «Дніпрококс»є вільні робочі місця і є потреба в працівниках, у тому числі й інвалідів (гр. 4 звіту).
Крім того, відповідно до Постанови № 314 на ВАТ «Дніпрококс»для працевлаштування інвалідів використовуються звичайні робочі місця, якщо за умовами праці та з врахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використане для його працевлаштування. На підприємстві відповідача встановлені робочі місця де може бути використана праця інвалідів, а саме робочі місця з нормальними умовами праці в невиробничій сфері. Такими місцями є: двірник, прибиральник території, черговий по гуртожитку, бухгалтер-ревизор, та інші.
Згідно довідки №262 від 05.05.2006р. наданої Ленінським районним центром занятості вбачається, що у 2005 році ВАТ «Дніпрокос» щомісяця надавав звіти за формою 3-ПН «Про наявність вільних робочих місць (для осіб з обмеженою працездатністю)»та особи, яким були надані направлення, відмовлялися від пропозицій.
Доказів того, що державні органи, на які покладені функції працевлаштування інвалідів, направляли на підприємство відповідача інвалідів для працевлаштування, а останнє їм відмовило, суду не надано.
Таким чином, відповідач виконав свій обов’язок по створенню робочих місць для інвалідів, передбачений ст. 19 Закону, а не забезпечення нормативу по працевлаштуванню інвалідів зумовлено об’єктивними причинами, що не залежать від волевиявлення відповідача.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати по справі не стягуються.
Керуючись ст. ст. 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 184-486 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя | Н.Е. Петренко |
Вик.Медяник О.В. |
|
|