Справа №  2-а-1685/11

Категорія

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

          05 вересня 2011 року cуддя Печерського районного суду Кирилюк  І.  В. ,  розглянувши в порядку скороченого провадження, відповідно до ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування вартості санаторно-курортного лікування, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з зазначеним позовом до Міністерства оборони України (далі – відповідач, Міноборони України), в якому просить визнати порушення права позивача відповідачем на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування у 2011 році, згідно ст.ст. 2, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції від 22.10.1993 року) та ст. 22 Конституції України; стягнути негайно з відповідача та виплатити позивачеві вартість самостійного санаторно-курортного лікування за 2011 рік в сумі 3 107,20 грн., згідно документів первинного бухгалтерського обліку на оплату цієї вартості; як запобіжний захід зобов’язати відповідача в подальшому не порушувати ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції станом на 25.12.1998 року) в частині безоплатного щорічного забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він є учасником бойових дій та військовим пенсіонером. У 2011 році позивач перебував на лікуванні у м. Євпаторія в санаторії - ДОЦ «Мрія» за власні кошти. Позивач звернувся до відповідача з проханням повернути кошти, затрачені на санаторно-курортне лікування, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», однак, відповідач у виплаті коштів відмовив.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.08.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування вартості санаторно-курортного лікування.

Вказану ухвалу суду Міноборони України одержало 15.08.2011 року, однак станом на 05.09.2011 року письмові заперечення на адресу суду не направило.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, військовим пенсіонером, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та не заперечується відповідачем.

17.05.2011 року позивачем було самостійно оплачено вартість санаторно-курортного лікування в санаторії - ДОЦ «Мрія» в розмірі 2 512,08 грн., що підтверджується квитанцією від 17.05.2011 року № 5855.245.1, та в розмірі 570,00 грн., що підтверджується квитанцією від 17.05.2011 року № 5855.245.2, а всього, 3 082,08 грн.

У відповідь на звернення позивача до Міноборони України щодо виплати грошової компенсації за санаторно-курортного лікування, останнє 05.07.2011 року повідомило, що середню вартість санаторно-курортної путівки визначає Мінпраці за поданням Фонду соціального захисту інвалідів та за погодженням х Мінфіном щороку до 15 березня в межах обсягів бюджетних коштів., видалених відповідно до Закону України про державний бюджет на поточний рік, у 2011 році це 300,00 грн.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993, № 3551-XII (далі – Закон), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно ст. 4 Закону, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону, Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, безплатне щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування.

Згідно п. 20 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007, № 107-VI, який набрав чинності 01.01.2008 року, пункт 3 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в наступній редакції: «безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) положення п. 20 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007, № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до статті 74 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України може вказати на преюдиціальність свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

У Рішенні Конституційного Суду України було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

Таким чином, дія п 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка передбачає компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування, була відновлена з 22.05.2008 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 року № 785 затверджено Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян (далі – Порядок)..

Згідно п. 4 Порядку, компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування учасникам бойових дій, учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, зазначеним у статтях 61, 63 і 64 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", та ветеранам праці відповідно до Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" виплачується за їх бажанням у розмірі вартості самостійного санаторно-курортного лікування на час проведення оздоровлення, але не більше ніж середня вартість санаторно-курортної путівки, визначена відповідно до пункту 7 цього Порядку.

Згідно ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на адміністративні суди покладено обов'язок, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

За таких обставин, оскільки Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 року № 785 обмежує права та пільги ветеранів війни, до яких належить позивач, застосуванню підлягають положення п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону в редакції від 22.10.1993 року.

Крім того, суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги.

Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

У Рішенні Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Аналізуючи викладене, суд вважає, що Міноборони України, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону, зобов’язано було виплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Міноборони України не надало суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що дії відповідача суперечать нормам ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту». Відмова у компенсації коштів за самостійне санаторно-курортного лікування є необґрунтованою, а, отже, позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача вартості самостійного санаторно-курортного лікування за 2011 рік в сумі 3 082,08 грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 25,12 грн., то вони не підлягають задоволенню, оскільки, вказані грошові кошти сплачені позивачем в якості комісії банку за перерахунок коштів, про що зазначено в квитанції від 17.05.2011 року № 5855.245.2, тобто цільове призначення вказаних грошових коштів не має відношення до санаторно-курортного лікування.

Позовні вимоги в частині визнання порушення права позивача відповідачем на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування, згідно ст.ст. 2, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції від 22.10.1993 року) та ст. 22 Конституції України, не підлягають задоволенню, оскільки вони є неналежним способом захисту.

Крім того, позивач також просить як запобіжний захід зобов’язати відповідача в подальшому не порушувати ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції станом на 25.12.1998 року) в частині безоплатного щорічного забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування.

Чинним Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено застосування запобіжних заходів.

Разом з тим, відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Аналізуючи норми ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що судом здійснюється захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів, що виключає їх захист на майбутнє, отже, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, у постанові, прийнятій у скороченому провадженні, зазначається обов'язок відповідача виконати постанову негайно.

Статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно також виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 22 Конституції України, ст.ст. 2, 4, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 74 Закону України «Про Конституційний Суд України», ст.ст. 9, 11, 69-71, 86, 87, 90, 94, 97, 102, 128, 158-163, 183-2, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, –  

П О С Т А Н О В И В:

  Позов ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України про відшкодування вартості санаторно-курортного лікування – задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 вартість самостійного санаторно-курортного лікування за 2011 рік в сумі 3 082,08 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.  Допустити негайне виконання постанови суду.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя                                                                                                   І. В. Кирилюк