ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 вересня 2011 року № 2а-6513/11/2670
В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10,
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого Бояринцевої М.А., суддів: Каракашьяна С.К., Патратій О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом 1) ОСОБА_1,
2) ОСОБА_2
до 1) Пенсійного фонду України,
2) Управління Пенсійного фонду України у Шполянському районі Черкаської області
про визнання протиправними дії та зобов’язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог) про визнання неправомірними дій Пенсійного фонду України по вимаганню сплати додаткової суми страхових внесків до Пенсійного фонду України за ІІІ, ІV квартали 2010 року та про зобов’язання Пенсійний фонд України вирішити питання про припинення вимагання від позивачів сплати додаткової суми страхових внесків до Пенсійного фонду за ІІІ, ІV квартали 2010 року та про визнання нечинними та скасування вимог Управління Пенсійного фонду України у Шполянському районі Черкаської області № Ф-269-02 від 11 лютого 2011 року та № Ф-359-02 від 18 лютого 2011 року про стягнення боргу.
Ухвалою суду від 3 червня 2011 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою суду від 12 липня 2011 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судові засідання 26 липня 2011 року та 8 вересня 2011 року сторони не прибули.
Позивачі на адресу суду надіслали заяви, в яких повідомили суд про неможливість прибуття в судові засідання.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Пункт перший статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання та неявку представників сторін в судове засідання 8 вересня 2011 року, колегія суддів приходить до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні та на основі наявних матеріалів справи.
В обгрунтування заявлених вимог позивачі посилаються на закони України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про державну підтримку малого підприємництва”, “Про систему оподаткування”, Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” та зазначають, що відповідач, як центральний орган виконавчої влади, несе відповідальність за діяльність його територіальних управлінь. Крім того, вказують, що порушенням їх прав є вимагання сплати від позивачів як суб’єктів підприємницької діяльності, які є платниками фіксованого/єдиного податку, страхових внесків до Пенсійного фонду України шляхом надіслання вимог про сплату боргу.
Представник відповідача проти позову заперечив з огляду на Конституцію України, положення законів України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про Державний бюджет України на 2010 рік”, “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, Положення про Пенсійний фонд України, затверджене указом Президента України від 06.04.2011 № 384/2011, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2, Інструкцію про порядок обчислення та сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затверджену постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1 та зазначив, що управління Пенсійного фонду України є самостійними юридичними особами і Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади, не несе відповідальності за правильність нарахування та обчислення страхових внесків його територіальними управліннями. Крім того, представник відповідача зазначив, що сформовані і надіслані Управлінням Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області позивачам вимоги для узгодження є правомірними та скасуванню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є суб’єктами підприємницької діяльності, що підтверджується свідоцтвами про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, копії яких залучено до матеріалів справи. Позивачі перебувають на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області.
Позивачі вказують, що на їхні адреси надходять вимоги Управління Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області про сплату боргу зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, чим порушено їхні права.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 1261 (далі-Положення), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики.
Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням.
Відповідно до пункту 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управліннях в районах, містах і районах у містах.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.05.2002 за № 442/6730 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25.02.2008 № 5-5, далі - Положення № 8-2) визначено, що управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Згідно з Положенням № 8-2 управління Фонду здійснюють облік платників страхових внесків, збирання та акумулювання в районі (місті) страхових внесків та інших коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Управління також має право вживати в установленому законодавством порядку заходів, спрямованих на стягнення невнесених своєчасно сум страхових внесків (збору) разом з нарахованою пенею, а також застосувати штрафні санкції відповідно до законодавства.
Відповідач вказує, що інших органів у складі Пенсійного фонду України, які вживають заходи, спрямовані на стягнення невнесених своєчасно сум страхових внесків (збору) разом з пенею, а також застосовують штрафні санкції, в Пенсійному фонді України не створено.
Згідно із пунктом 4.2 Положення № 8-2 управління Фонду є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків (у тому числі валютні), печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 104 КАС України передбачено право звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом особи, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Вимоги про сплату боргу до позивачів, винесені управлінням Пенсійного фонду України в Маловисківському районі Кіровоградської області щодо стягнення заборгованості по сплаті боргу зі сплати страхових внесків за III та IV квартали 2010 року Пенсійним фондом України, як центральним органом виконавчої влади, не приймалися.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання неправомірними дій Пенсійного фонду України по вимаганню сплати додаткової суми страхових внесків до Пенсійного фонду України за ІІІ, ІV квартали 2010 року.
Щодо вимог позивачів про зобов’язання Пенсійний фонд України вирішити питання про припинення вимагання від позивачів сплати додаткової суми страхових внесків до Пенсійного фонду за ІІІ, ІV квартали 2010 року та про визнання нечинними та скасування вимог Управління Пенсійного фонду України у Шполянському районі Черкаської області № Ф-269-02 від 11 лютого 2011 року та № Ф-359-02 від 18 лютого 2011 року про стягнення боргу суд вбачає за необхідне вказати про наступне.
Конституцією України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 67).
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1058) Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Статтею 5 Закону № 1058 визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.
Відповідно до статті 3 Закону № 1058 суб'єктами солідарної системи є: застраховані особи, а в окремих випадках, визначених цим Законом, - члени їхніх сімей та інші особи; страхувальники; Пенсійний фонд; уповноважений банк; підприємства, установи, організації (далі - організації), що здійснюють виплату і доставку пенсій.
Згідно частини першої статті 7 Закону № 1058, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за принципом обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 11 Закону № 1058 загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Як зазначено у пункті п’ятої частини першої статті 14 Закону № 1058, страхувальниками відповідно до цього Закону є: застраховані особи, зазначені в пунктах третьому та четвертому статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону. Згідно частини першої статті 15 Закону № 1058 платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Частиною третьою статті 15 Закону № 1058 передбачено, що страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду, а особи, визначені частиною першою статті 12 цього Закону, - з дня набрання чинності договором про їх добровільну участь.
Таким чином, Законом № 1058 встановлено обов'язкову сплату підприємцями-фізичними особами на спрощеній системі оподаткування страхових внесків до Пенсійного фонду, оскільки вони наділені статусом як страхувальника, так і застрахованої особи.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1058 участь застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування може припинитися, зокрема, у разі якщо особа, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до цього Закону, втратила визначений цим Законом статус застрахованої особи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі перебувають на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області та є страхувальниками, платниками страхових внесків, застрахованими особами, оскільки підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і можуть втратити статус застрахованої особи лише у зв'язку з втратою статусу підприємця, а не у зв'язку з відмовою від участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Законом № 1058 визначено, що страхові внески –це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що спрямовуються на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (ст.1).
Відповідно до частини десятої статті 20 Закону № 1058, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частина дванадцята статті 20).
Згідно зі статтею 23 Закону № 1058 спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються органами Пенсійного фонду та в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України в порядку адміністративного оскарження вимог про сплату боргу не зверталися, будь-яких звернень до центрального органу виконавчої влади з приводу стягнення з них суми недоїмки зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не направляли.
Щодо посилання позивачів на Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 03.07.1998 № 727/98 як на підставу для звільнення платників єдиного та фіксованого податків від сплати внесків до Пенсійного фонду України суд не бере їх до уваги з урахуванням наступного.
В силу статті 20 Закону № 1058, якою передбачено, що у разі наявності в платника страхових внесків одночасно із зобов'язаннями із сплати страхових внесків зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами, зобов'язання із сплати страхових внесків виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань щодо виплати заробітної плати (доходу), тому страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. Отже, дія норм Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” на сплату внесків до Пенсійного фонду України не розповсюджується.
Крім того, пунктом 16 Прикінцевих положень Закону № 1058 визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд приходить до висновку, що вимоги позивачів про зобов’язання Пенсійний фонд України вирішити питання про припинення вимагання від позивачів сплати додаткової суми страхових внесків до Пенсійного фонду за ІІІ, ІV квартали 2010 року та про визнання нечинними та скасування вимог Управління Пенсійного фонду України у Шполянському районі Черкаської області № Ф-269-02 від 11 лютого 2011 року та № Ф-359-02 від 18 лютого 2011 року про стягнення боргу є також необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 98, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України у Шполянському районі Черкаської області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий М.А. Бояринцева
Судді С.К. Каракашьян
О.В. Патратій