ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2006 р. | № 1/16-2364 |
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ |
на постанову | від 11.05.2006 Львівського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду | № 1/16-2364 Тернопільської області |
за позовом | Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ
|
до | Відкритого акціонерного товариства “Тернопільгаз”, м. Тернопіль |
про | стягнення 18 445 312,74 грн. |
за участю представників сторін: |
від позивача – | Тютюнник С.В. |
від відповідача - | Левчук М.В. |
В С Т А Н О В И В :
Дочірньою компанією “Газ України” НАК “Нафтогаз України заявлено позов до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Тернопільгаз” про стягнення боргу в сумі 18445312 грн., з яких 16282480,49 грн. основного боргу, 1131697,07 грн. пені за період з 02.03.03 по 29.08.03, 728053,86 грн. витрат від інфляції за період з січня 2003 р. по липень 2003 р. та 303081,32 грн. річних.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що за укладеним 28 грудня 2001 року між Дочірньою компанією “Газ України” та відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Тернопільгаз” договором, відповідачу було поставлено природний газ, що підтверджено актами приймання-передачі, однак він за поставлений газ розрахувався частково.
Відповідач визнав наявність заборгованості частково, заперечуючи проти стягнення комерційних втрат, пені, річних та інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 06.02.06 на користь дочірньої компанії “Газ України” стягнуто 14312144,85 грн. та судові витрати.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.06 рішення господарського суду Тернопільської області від 06.02.06 скасовано частково . На користь дочірньої компанії “Газ України” стягнуто 9132918,47 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становила 15994393,43 грн., з яких 9132918,47 грн. заборгованість населення, а 6823824,96 грн. комерційні втрати.
З рішенням суду про стягнення суми основного боргу, в сумі 9132918,47 грн. апеляційний суд погодився, що стосується стягнення вартості комерційних втрат, то апеляційний суд зазначив про те, що питання оплати комерційних втрат не встановлено чинним законодавством, не передбачено договором та додатковими угодами до нього. Нормами чинного законодавства не визначено й порядку обліку та нарахування вартості комерційних втрат природного газу, а також не врегульовано питання щодо джерел відшкодування вартості таких втрат.
Апеляційним судом надана правова оцінка правовідносинам між сторонами , які склалися на підставі як договору так і на підставі обов'язкових до виконання сторонами нормативних актів.
Відповідно до цих нормативних актів, відповідач не мав можливості самостійно встановлювати ціну на природний газ, оскільки такі ціни ( тарифи) встановлювалися на підставі імперативних норм чинного законодавства, якими затверджувалися тарифи на постачання та транспортування газу для газорозподільних підприємств, зокрема, і для відповідача.
Відповідач не набув і права повного розпорядження коштами, які надходили на його розподільчий рахунок від населення, а отримував лише певний відсоток, визначений НКРС України, за надані послуги з транспортування газу.
З моменту підписання договору, відповідач не набув права власності на природний газ в розумінні ст. 2 Закону України “Про власність”, оскільки відповідач не міг вільно розпоряджатися цим газом на власний розсуд, а був зобов'язаний передавати цей газ виключно споживачам ( населенню) за встановленими Урядом України цінами та отримував за ці послуги відповідний відсоток за транспортування природного газу населенню своїми розподільчими газопроводами, що притаманно правовідносинам, які виникають з договорів доручення.
Враховуючи характер спірних правовідносин, право власності у відповідача за договором не виникло, а тому до нього не можуть переходити ризики випадкового знищення, або пошкодження, переданого товару, в порядку передбаченому главою 34 Цивільного кодексу УРСР.
Що стосується пені, та інших нарахувань, то апеляційний суд зазначив, що порядок розрахунків за поставлений та спожитий газ встановлений Урядом України та наказами НАК “Нафтогаз України” від 19.11.98 № 80 , № 14 від 19.01.2004 р. Зазначеними положеннями не передбачена можливість зміни учасниками відносин, встановленого чинним законодавством порядку проведення розрахунків між сторонами, в тому числі і порядку проведення остаточного розрахунку за фактично спожитий газ, а тому відповідач був позбавлений можливості здійснювати інший вид розрахунків з позивачем, оскільки не був розпорядником коштів, що надходили від населення, так само не мав можливості і розпоряджатися такими коштами на свій розсуд, в тому числі і перераховувати іншим, ніж позивач особам.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Дочірня компанія “Газ України” просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Не погоджується скаржник з правовою оцінкою договору, укладеного сторонами, зазнаючи, що до цього договору застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. Право власності, на думку скаржника, відповідач набув з моменту підписання актів приймання-передачі газу .
Отже, на ці правовідносини поширюються положення ст. 130 Цивільного кодексу УРСР, а тому відповідач несе ризики всіх втрат газу, як комерційних, так і інших, що сталися не з вини відповідача.
Газ, що поставлявся за договором, дійсно використовувався відповідачем, виключно для потреб населення ( п. 1.1. договору).
Однак. умовами договору не встановлена залежність виконання відповідачем своїх зобов'язань по сплаті, отриманих обсягів природного газу, від сплати населенням послуг за надання теплової енергії.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 29.08.03 Дочірньою компанією “Газ України” та відкритим акціонерним товариством “Тернопільгаз” укладено договір на постачання природного газу для потреб населення.
Згідно актів приймання-передачі природного газу, протягом січня –грудня 2002 року поставлено для потреб населення газу на загальну суму 51659941,90 грн.
ВАТ “Тернопільгаз” розрахувався за поставлений газ в сумі 35377460,70 грн., сума заборгованості складає 16282480,49 грн.
Сума заборгованості складається з 9458655,53 грн. –вартості газу, поставленого населенню і несплаченого ним та 6823864,96 грн. комерційних втрат.
Для з'ясування дійсного стану розрахунків між сторонами, судом призначено і проведено судово-бухгалтерську експертизу .
За висновками судово-бухгалтерської експертизи документально підтверджена заборгованість у сумі 4605753,94.
1644598,58грн. –складає сума граничних норм комерційних втрат, яка не повинна включатися до загальної суми заборгованості.
Крім того, платіжними дорученням № 49 від 15.10.04 відповідачем сплачено 288087,06 грн.
Остаточна сума заборгованості складається з основного боргу –9132918,47 грн. та 6823824,96 грн. комерційних втрат.
Умовами договору передбачено, що газ постачається відповідачеві, в обсязі, з врахуванням комерційних втрат.
При цьому, визначення комерційних втрат та порядок їх обліку і оплати договором не встановлено.
Відомчі акти НАК “Нафтогаз України”, зокрема, Тимчасове положення про облік відтоків та притоків природного газу, що затверджене наказом НАК “Нафтогаз України” за № 209 від 09.08.69 та Порядок доступу до газотранспортної системи затверджений наказом НАК “Нафтогаз України” за № 79 від 26.03.01. зазначають про те, що відтоки газу –це перевитрачання газу, яке може виникати внаслідок перевищення фактично спожитих населенням обсягів газу в осінньо-зимовий період порівняно з діючими середньорічними нормами споживання газу; притоки газу –це недобір газу, який може виникати внаслідок того, що у весняно-літній період фактично спожиті населенням ( за відсутності приписів обліку) обсяги газу менші за діючі середньорічні норми споживання газу.
Надані НАК “Нафтогаз України” визначення притоків чи відтоків природного газу не є тотожними до комерційних втрат.
Питання компенсації втрат, пов'язаних з притоками чи відтоками природного газу договором не врегульовано.
Дослідивши дійсні права та обов'язки, що склалися між сторонами за договором та нормативні акти, що регулюють сферу видобутку та реалізацію газу, зокрема, Закон України “Про нафту і газ”, Постанову Кабінету міністрів України і Національного банку України від 13.11.98 № 1785 “Про вдосконалення розрахунків за спожитий газ”, Постанову Кабінету міністрів України від 09.12.99 № 2246 “Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання”, порядку забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, затвердженого Кабінетом міністрів України від 27.12.06 № 1729, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач не набув права власності на природний газ, який передавався за договором, відповідно до ст. 2 Закону України “Про власність”, оскільки не міг вільно розпоряджатися газом на власний розсуд, а був зобов'язаний передавати газ виключно певній категорії споживачів ( населенню) , за встановленими Урядом цінами та отримував за ці послуги відповідний відсоток за транспортування природного газу населенню своїм розподільчими газопроводами, що притаманно правовідносинам, які виникають з договорів доручення.
За відсутності права власності на природний газ до відповідача не можуть переходити ризики випадкового знищення або пошкодження, переданого природного газу, в порядку передбаченому главою 34 Цивільного кодексу УРСР.
Що стосується стягнення пені за несвоєчасні розрахунки за природний газ, то чинним законодавством встановлено порядок розрахунків між сторонами, який відповідач не вправі змінити.
Зокрема, п.2 наказу НАК “Нафтогаз України” № 14 від 19.01.00 встановлено, що кошти, які надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств, на підставі їх платіжних доручень того самого дня перераховуються уповноваженими банками на консолідований розподільчий рахунок ДК “Торговий дім “Газ України” в частині вартості газу; на поточні рахунки газозбутових організацій в частині оплати за надані послуги з транспортування газу населенню, бюджетним установам та підприємствам комунальної теплової енергетики, відповідно до диференційованих тарифів, затверджених у встановленому порядку, на поточні рахунки газотранспортних підприємств лише в частині оплати за транспортування газу населенню.
Зважаючи на встановлений нормативними актами розподіл коштів, відповідач був позбавлений можливості здійснювати інший вид розрахунків з позивачем, а також і розпоряджатися цими коштами на власний розсуд.
Докази про те, що відповідач використовував зазначені кошти не за призначенням , в матеріалах справи відсутні. За таких обставин, підстави для стягнення пені за несвоєчасні розрахунки відсутні.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає юридичну оцінку дану Львівським апеляційним господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 залишити без змін, а касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” м. Київ –без задоволення.
Головуючий Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська
тє