ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

11 жовтня 2006 р.

№ 9/63

Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

головуючого                                    Невдашенко Л.П.

суддів:                                               Михайлюка М.В.

                                                Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства “Криворізький залізорудний комбінат”,            м. Кривий Ріг

на постанову

від 13.06.2006 Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду

№ 9/63 Дніпропетровської області

за  позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Верітас”,                 м. Дніпропетровськ

до про

Відкритого акціонерного товариства “Криворізький залізорудний комбінат”,             м. Кривий Ріг стягнення 28 511,52 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –                  Тищик О.О.

від відповідача –             Шаповал С.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2006 р. задоволено частково позов  Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Верітас” до Відкритого акціонерного товариства “Криворізький залізорудний комбінат” про стягнення 28 511, 52 грн. заборгованості з оплати правових послуг за договором № 2353-И від 22.10.2004 р. у т.ч. 17 963,10 грн. –основного боргу та 10 548,42 грн.  пені. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 879,20 грн. основного боргу, 18,79 грн. витрат на держмито, 7,77 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ч.1 ст. 1009 Цивільного кодексу України, якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата –також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі, а тому відповідно до зазначеної статті відповідач зобов'язаний сплатити позивачу плату пропорційно виконаній ним роботі.

Розрахунок пені, зазначає суд, не є обґрунтованим, оскільки не враховує дійсного періоду прострочки виконання зазначеного грошового зобов'язання, окрім того позивачем був завищений розмір боргу, на який підлягає нарахуванню пеня та не дотримані приписи Закону України “Про відповідальність за невиконання грошових зобов’язань”, які обмежують розмір пені розміром подвійної  облікової ставки НБУ.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 р. змінено рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2006 р. Пункт 2 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: “Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Криворізький залізорудний комбінат” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Верітас” 18 079,20 грн. заборгованості, 3 096,52 грн. пені за прострочку платежу, 18,85 грн. витрат по сплаті держмита, 211,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”. В зазначеній постанові допущено арифметичну помилку.

Обґрунтовуючи постанову апеляційний суд посилається на те, що  п. 6.2 договору сторони передбачили стягнення пені у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Відповідно до п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором, а також відповідно заявлених вимог.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскаржуючи постанову апеляційного суду скаржник просить її скасувати, а рішення господарського суду залишити без змін посилаючись на те, що при винесенні постанови апеляційним судом порушено норми матеріального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що апеляційним судом помилково застосовано норми ст. 63 Цивільного кодекс України, а саме що даний договір містить елементи договору про надання послуг.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга  не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “ Фірма “Верітас” (виконавець)  та Відкритим акціонерним товариством “Криворізький залізорудний комбінат” (замовник) 22.10.2004 р. укладено договір про надання правової допомоги    № 2353-И/597 відповідно до умов якого виконавець приймає на себе зобов'язання  надати замовнику правові послуги з метою недопущення стягнення з замовника суми комісійної винагороди на користь ТОВ “Рудснаб” за договором комісії № 2004-53-11/01.

Надані послуги включають: вивчення матеріалів, що мають відношення до предмету договору, розробку правової позиції і надання замовникові рекомендацій правового характеру направлених на досягнення вказаної в п.1.1 договору мети; підготовку необхідних процесуальних документів і представлення інтересів замовника в господарському суді всіх інстанцій. Кількість послуг,  визначається виконавцем по їх фактичній необхідності для досягнення мети, вказаній в. п.1.1.

Відповідно до п. 2.1 договору вартість робіт узгоджена сторонами в розмірі 75 600 грн.

Порядок розрахунків визначено в розділі 3 договору.

Замовник - відповідач протягом терміну дії договору оплачує позивачу аванси у розмірі, який визначається по вказаній в п. 3.1 договорі формулі. Загальна сума сплачених авансів не повинна перевищувати 10 800 грн.

Оплата авансів здійснюється на підставі рахунків позивача, які відсилаються відповідачу не частіше 1 разу на тиждень. Рахунок повинен бути оплачений протягом трьох календарних днів з його отримання.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що послуги, які передбачені даним договором, вважаються наданими з моменту підписання акта приймання-здачі послуг, передбачених п.п. 5.3-5.5.

Згідно п. 5.2 договору позивач –ТОВ “Фірма “Верітас” припиняє надання послуг при настінні однієї із наступних подій: винесення господарським судом, апеляційним судом, Вищим господарським судом України рішення про відмову ТОВ “Рудснаб” у стягненні комісійної винагороди з замовника і не оскарження цього рішення в установлені законом строки; винесення Верховним Судом України постанови по предмету спору.

При настанні однієї з вказаних у п. 5.2 договору події і отримання всіх передбачених розділом 3 авансів позивач направляє відповідачу акт приймання-здачі послуг з відображенням у ньому відповідних підстав припинення зобов’язань виконавця по договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що юристами позивача –ТОВ “Фірма “Верітас”  протягом періоду з 22.10.2004 р. по 15.03.2005 р. на виконання умов договору надано відповідні правові послуги, зокрема вивченні матеріалів, що мали відношення до справи, позивачем вироблена для відповідача правова позиція, яка викладена у відзиві на позовну заяву, складалися клопотання та інші процесуальні документи, здійснювалося представництво інтересів відповідача в господарському суду Дніпропетровської області.

За виконані роботи позивачем виставлені відповідачу рахунки, які оплачені частково.

Загальна сума, яка не була оплачена відповідачем по рахункам становить 17 963,10 грн.

Враховуючи умови та предмет договору про надання правової допомоги, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірний договір має змішану правову природу.

Статтю 1000 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Довіритель має право відмовитися від договору доручення в будь-який час.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач –ВАТ “Криворізький залізорудний комбінат” скористався своїм правом передбаченим ст. 1008 ЦК України та припинив спірний договір.

Відповідно до ст. 1009 ЦК України якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата –також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі

При вирішенні спору судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що дія договору припинилася 10.06.2005 р., але відповідач припинив користуватися послугами позивача 15.03.2005 р. після укладення мирової угоди, яка затверджена господарським судом. Загальні витрати часу позивача становлять 20,12 годин.

Оскільки відповідач направлені йому рахунки оплатив частково, то сума боргу складає 1 879,20 грн.

Крім того, п. 6.2 договору передбачено стягнення пені у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за просточення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ст. 232 Господарського кодексу України).

За таких обставин суд апеляційної інстанції підставно нарахував пеню за прострочення виконання зобов'язання.

Посилання скаржника на те, що апеляційним судом помилково застосовано норми ст. 63 Цивільного кодекс України, а саме що даний договір містить елементи договору про надання послуг спростовується матеріалами справи.

Суд  апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення повно і всебічно з’ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.

В решті касаційна скарга стосується спростування обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги ч.2 ст. 1115 та ч.1,2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.

Звертаємо увагу апеляційного суду на те, що в резолютивній частині постанови від 13.06.2006 р. допущено арифметичну помилку, а саме сума основного боргу, яка підлягає стягненню в мотивувальній частині зазначена як 1 879,20 грн., тоді як в резолютивній частині зазначено суму 18 079,20 грн. Допущена арифметична помилка підлягає виправленню відповідно до вимог ст. 89 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану Дніпропетровським апеляційним господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 у справі № 9/63 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий, суддя                                                              Л.Невдашенко

Судді:                                                                                     М.Михайлюк

                                                                                  Н.Дунаєвська