ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2006 р. | № 6-30/42-05-1191 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Подоляк О.А. |
суддів : | Грека Б.М., Дерепи В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | АТЗТ “Транс-Порт” |
на постанову | від 11.07.2006 р. Одеського апеляційного господарського суду |
у справі | № 6-30/42-05-1191 |
за позовом | АТЗТ “Транс-Порт” (надалі –Товариство) |
до | ДП “Одеський морський торговельний порт” (надалі –Порт) |
про | стягнення 15020479,90 грн. |
за участю представників: |
від позивача | - Картузов М.Ю. |
від відповідача | - Кульшик К.В., Симанов Д.М. |
в судовому засіданні 11.10.2006 р. оголошувалась перерва
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2005 р. Товариство звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Порту збитків у вигляді неодержаних доходів у сумі 2423493,30 грн., мотивуючи свої вимоги неправомірними діями відповідача, що виразилися в односторонній відмові від виконання договору № КД-265 від 24.12.1998 р., за умовами якого Порт доручає, а Товариство приймає на себе зобов'язання по виконанню від імені Порту комплексу робіт та послуг, пов’язаних з виконанням договору, укладеного між Портом та Одеською залізницею.
Позивач виходив з того, що укладений договір за своєю правовою природою є договором підряду, а тому правовідносини щодо неналежного виконання зобов'язань та відшкодування завданих збитків повинні регулюватися ст. ст. 162, 203 ЦК УРСР.
Рішенням господарського суду Одеської області від 04.04.2005 р. позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 2423493,30 грн. збитків.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2005 р. рішення господарського суду Одеської області від 04.04.2005 р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2005 р. рішення господарського суду Одеської області від 04.04.2005 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2005 р. залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 22.11.2005 р. постанову Вищого господарського суду України від 27.09.2005 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2005 р. та рішення господарського суду Одеської області від 04.04.2005 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.
В процесі нового розгляду справи, Товариство доповнило позовні вимоги, заявивши до стягнення з Порту 750000 грн. реальних збитків, 7270479,90 грн. упущеної вигоди, 7000000 грн. моральної шкоди.
Порт проти задоволення позову заперечував з підстав неправомірності та необґрунтованості заявлених вимог.
За наслідком нового розгляду справи, рішенням господарського суду Одеської області від 10.05.2006 р. (суддя Демешин О.А.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 750000 грн. реальних збитків, 7270479,90 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди; в решті позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.07.2006 р. (судді: Мишкіна М.А., Таценко Н.Б., Сидоренко М.В.) рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2006 р. в частині задоволення позову скасовано, в іншій частині рішення залишено без змін із викладенням його резолютивної частини у редакції, відповідно до якої в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні 11.10.2006 р. представником оскаржувача заявлено клопотання про оголошення повного тексту постанови, у зв’язку з чим судом оголошувалась перерва для підготовки повного тексту постанови суду касаційної інстанції. Сторони належним чином повідомлені про час і місце наступного судового засідання (т. 7 а. с. 189 на звороті).
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 24.12.1998 р. між Портом та Товариством був укладений договір № КД-265, відповідно до умов якого Порт доручає, а Товариство приймає на себе зобов'язання по виконанню від імені Порту комплексу робіт та послуг, пов'язаних з виконанням договору, укладеного між Портом та Одеською залізницею. Строк дії договору - до 31.12.2000 р.
22.11.2001 р. сторони уклали додаткову угоду до зазначеного договору про продовження строку його дії до 31.12.2002 р.
Після закінчення терміну дії договору (31.12.2002 р.) сторони вчиняли дії на його виконання. Портом голові правління Товариства було видано довіреність від 29.12.2002 р., строк дії якої встановлений до 31.12.2003 р.
На виконання умов договору № КД-265, а саме - п. 3.1. цього договору, позивач уклав аналогічні угоди з третіми особами - підприємствами, які в межах реалізації спільної з Портом діяльності здійснювали майже весь обсяг вантажних операцій в Порту.
Листом № 020/1-758 від 23.06.2003 р. Порт з 01.07.2003 р. відмовився від договору та відкликав довіреність, посилаючись на свої права як довірителя за договором.
Приймаючи рішення про задоволення позову в частині відшкодування збитків, суд першої інстанції послався як на підставу відшкодування збитків відповідачем на його неправомірні дії, які полягають в односторонній відмові від виконання зобов'язань за спірним договором.
Апеляційний господарський суд правомірно не погодився з необґрунтованими висновками місцевого господарського суду.
Приймаючи постанову суд апеляційної інстанції дослідив належним чином заперечення відповідача про те, що спірний договір містить ознаки договору доручення, оскільки згідно п. 1.1 договору № КД-265 від 24.12.1998 р., укладеного між сторонами, позивач мав діяти від імені відповідача.
Відповідно до п. 6.1 договору № КД-265 від 24.12.1998 р. останній може бути пролонговано на новий строк на тих же, або інших умовах.
Згідно п. 7.2 цього договору всі зміни та доповнення до договору є його невід’ємною частиною та дійсні лише у тому випадку, коли вони вчинені у письмовій формі, підписані уповноваженими на те особами обох сторін та набирають сили з моменту їх підписання.
Судами встановлено, що після закінчення дії договору № КД-265 31.12.2002 р., пролонгацію якого сторони оформлювали додатковою угодою від 22.11.2001 р., сторони нову додаткову угоду про пролонгацію договору не укладали.
За таких обставин, висновки місцевого господарського суду про те, що видача Портом довіреності на виконання договору № КД-265 свідчить про пролонгацію цього договору до 31.12.2003 р., а також про те, що Порт не мав наміру до цього часу припиняти його дію –не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах законодавства.
Адже в силу ч. 2 ст. 69 ЦК УРСР особа, яка видала довіреність, може в усякий час скасувати довіреність або передоручення, а особа, якій довіреність видана, - відмовитися від неї. Угода про відмову від цього права недійсна.
Відповідно до ч. 1 ст. 11121 ГПК України вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими для суду під час нового розгляду справи.
Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд виконав вказівки Верховного Суду України, належним чином з'ясував дійсні права і обов’язки сторін, а також правову природу договору № КД-265 від 24.12.1998 р., а досліджуючи питання складу цивільного правопорушення врахував те, що однією з підстав припинення договору доручення, згідно п. 1 ч. 1 ст. 392 ЦК УРСР, є скасування такого договору довірителем.
Вирішуючи спір про відшкодування збитків, суд апеляційної інстанції правильно розподілив між сторонами обов'язок доказування, тобто вірно визначив, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, позивач повинен був довести наявність збитків і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування. В свою чергу, відповідач повинен був доводити відсутність своєї вини.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Приймаючи постанову про відмову в позові апеляційний господарський суд виходив з відсутності всіх елементів складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Наведений висновок суду відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; обґрунтовано поставив під сумнів помилкові твердження господарського суду першої інстанції; із дотриманням положень ст. 11121 ГПК України врахував вказівки, що містились у постанові Верховного Суду України від 22.11.2005 р.; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін; за відсутністю всіх елементів складу цивільного правопорушення суд дійшов правомірних висновків про необґрунтованість вимог про стягнення збитків.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, апеляційний господарський суд повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. На підставі встановлених фактичних обставин судом апеляційної інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, підставно скасовано рішення місцевого господарського суду частково, правомірно відмовлено у позові. Як наслідок, прийнята судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу АТЗТ “Транс-Порт” залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.07.2006 р. у справі № 6-30/42-05-1191 залишити без змін.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і: Б. Грек
В. Дерепа