Справа № 22-ц-1778/2011 Головуючий у I інстанції –Ковальова Т.Г.
Категорія –цивільна Доповідач - Мамонова О. Є.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 вересня 2011 року
07 вересня 2011 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіМамонова О.Є.
суддів:Губар В.С.ж, Шемець Н.В.
при секретарі:Шульзі Т.Є.
за участю:представників позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7, представника відповідача ОСОБА_8, третьої особи ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_10, ОСОБА_11 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним та за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про визнання права власності на Ѕ частку квартири, -
в с т а н о в и в:
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 травня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним та позову ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про визнання права власності на Ѕ частку квартири відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їхні позовні вимоги повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і є незаконним та необґрунтованим. Апелянти зазначають, що суд першої інстанції поклав в основу рішення висновок посмертної судово – психіатричної експертизи ОСОБА_12, який не відповідає наявним матеріалам справи та протирічить медичній документації, а також побудований на суб’єктивних показаннях свідків. На думку апелянтів, місцевим судом було незаконно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення по справі повторної судово – психіатричної експертизи.
Крім того, апелянти не погоджуються з висновком суду про пропуск ОСОБА_11 строку позовної давності для звернення до суду із вимогою про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки про порушене право позивачці стало відомо після смерті колишнього чоловіка ОСОБА_12 в день подачі її дочкою ОСОБА_10 заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори, а не з моменту розірвання шлюбу.
Апелянти також зазначають, що у позивачки ОСОБА_10 також виникали сумніви і в належності спадкодавцю підпису у заповіті, у зв’язку з чим було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, але судом необґрунтовано відмовлено у клопотанні про доповнення підстави позову та про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивачів, які підтримали апеляційну скаргу та просили скасувати рішення суду, відповідачки та її представника, третьої особи, які наполягали на законності рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_10, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_10 не надала доказів стосовно того, що ОСОБА_12 в момент складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, а факт того, що його волевиявлення, незважаючи на психічне захворювання, було свідомим на момент складання заповіту підтверджується актом № 133 посмертної судово-психіатричної експертизи від 28.03.2011 року
Також суд дійшов висновку, що ОСОБА_11 знала про порушення свого права володіння і користування житлом ще до розірвання шлюбу, але в трирічний строк після розірвання шлюбу не скористалась своїм правом на пред’явлення позову, пропустивши без поважних причин строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні її позову.
Такі висновки суду відповідають вимогам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та наявним матеріалам справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 27 квітня 1985 року по 14 серпня 1991 року ОСОБА_11 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12
21.04.1987 року ОСОБА_12 був прийнятий в члени ЖБК № 6, станом на 01 липня 1989 року пайовий внесок вартістю 3245 крб. був повністю виплачений і за ОСОБА_12 зареєстровано право власності на квартиру на підставі довідки ЖБК №6 від 10.11.1991 року. (а.с.76, 79, 80).
Позивачка ОСОБА_11 є громадянкою Франції і не проживає в спірній квартирі з 1991 року через те, що їй чинилися в цьому перешкоди, про що нею були дані пояснення в судовому засіданні.
02 червня 2006 року ОСОБА_12 було складено заповіт, згідно якого заповідач належну йому на праві власності квартиру №17, що знаходиться в житловому будинку АДРЕСА_1 заповів дочці ОСОБА_14 (нині ОСОБА_7) (а.с. 28).
Згідно акту №133 посмертної судово-психіатричної експертизи від 28.03.2011 року, на час складання та посвідчення заповіту в ОСОБА_12 мав місце змішаний розлад особистості, який не позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. (а.с.134-143).
Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.11, ч.ч.3,4 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про необґрунтованість висновку посмертної судової психолого-психіатричної експертизи, яка покладена в основу рішення суду першої інстанції, оскільки заперечення цього висновку апелянт обґрунтовує лише своїми припущеннями та тим, що підекспертна особа є померлою і ступінь визначення розуміння ним значення своїх дій та можливості керувати ними залежав від ступеня тяжкості його захворювання і її важко встановити. Проте з висновку експертизи вбачається, що при її проведенні, використовувались, зокрема: архівний акт судово – психіатричної експертизи №34 від 27.01.2004 р., медичні картки амбулаторного хворого №12 та №35 на ім’я ОСОБА_12 з поліклінік за місцем мешкання, завірені ксерокопії епікризів, архівні медичні картки стаціонарного хворого ОСОБА_12 з Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні. За таких обставин, доводи апеляційної скарги щодо неповноти дослідження судом обставин справи внаслідок непризначення повторної судової психіатричної експертизи є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд незаконно послався на пропуск ОСОБА_11 строку позовної давності для звернення до суду із вимогою про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, також є необґрунтованими та не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.
Згідно ст.29 ч.3 КпШС України, який регулював правовідносини до 01.01.2004 року, для вимоги про поділ майна, що є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Відповідно до ст.76 ЦК УРСР початок строку позовної давності обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.
Ст. 80 ЦК УРСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо пропуску ОСОБА_11 строку позовної давності, оскільки його перебіг необхідно обчислювати з моменту виселення ОСОБА_11 в 1991 році із спірної квартири через те, що ОСОБА_12 перешкоджав їй користуватись квартирою, і саме з цього часу право ОСОБА_11 на спірну квартиру було порушене.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованої відмови у задоволенні клопотанні про доповнення підстави позову та призначенні по справі судової почеркознавчої експертизи зважаючи на таке.
Частиною 2 статті 31 ЦПК України встановлено, що позивач до початку розгляду судом справи по суті має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову.
10 травня 2011 року представником позивача ОСОБА_15 була подана заява про доповнення підстави позову та призначення по справі судової почеркознавчої експертизи (а.с. 176).
Враховуючи, що заява про доповнення підстави позову подана представником позивачки під час розгляду справи, судом першої інстанції підставно відмовлено в її задоволенні.
Судом першої інстанції також обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки питання належності ОСОБА_12 підпису в заповіті знаходиться поза межами позовних вимог.
Сукупність обставин справи приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини між сторонами і їм надана вірна юридична оцінка. Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст. ст. 57-66 ЦПК України і доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_10, ОСОБА_11 – відхилити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 травня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: