1
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2011 року м. Полтава Справа № 2а-1670/6557/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді – Шевякова І.С.,
при секретарі – Ємець Я.М.,
за участю:
представника відповідача - Чуйко Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Оржицькому районі Полтавської області про визнання дій неправомірними, -
В С Т А Н О В И В:
03 серпня 2011 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Оржицькому районі Полтавської області про визнання дій неправомірними.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем винесено вимогу про сплату боргу від 04 травня 2011 року № 62 в розмірі 1171,70 грн. на підставі розрахунку сум страхових внесків, які підлягають сплаті за 3 та 4 квартали 2010 року. Дії відповідача вважає неправомірними, оскільки при прийнятті вимоги не враховано вимоги Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" та Законів України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" та "Про підтримку малого підприємництва", відповідно до яких сплата збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відбувається шляхом проведення відрахувань з сум єдиного податку до Пенсійного фонду України. Тому вважає, що оскільки перебуває на спрощеній системі оподаткування і сплачує єдиний податок, то йому не повинні нараховуватися страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Вказував, що не погодившись з рішенням відповідача про донарахування страхових внесків, оскаржив зазначену вимогу про сплату боргу в адміністративному порядку, проте за результатами розгляду останньої, спірну вимогу залишено без змін, а скаргу - без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не надав.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні позову посилаючись на їх необгрунтованість та безпідставність.
Суд, вивчивши та дослідивши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Позивач, ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), 26 вересня 2008 року зареєстрований як фізична особа-підприємець Оржицькою районною державною адміністрацією, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію НОМЕР_2, та є платником єдиного податку і, як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, зареєстрований в УПФУ в Оржицькому районі Полтавської області.
Судом встановлено, що 04 травня 2011 року органом Пенсійного фонду України прийнято вимогу № 62 про сплату недоїмки по сплаті страхових внесків в сумі 1171,70 грн., яку направлено на адресу позивача.
Позивач донараховані зобов'язання по сплаті страхових внесків не сплатив, та вважаючи висновки органу Пенсійного фонду, що стали підставою для донарахування страхових внесків, упередженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам, не погоджуючись із правомірністю прийняття вимоги про сплату боргу від 04 травня 2011 року № 62, оскаржив їх до суду.
Надаючи оцінку вимозі про сплату боргу від 04 травня 2011 року № 62, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини 3 статі 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", в редакції чинній на час виникнення правовідносин, визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Пунктом 1 частини 1 статті 11 вказаного Закону встановлено, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), придбали спеціальний торговий патент на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 14 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов’язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Пунктом 3 частини 1 статті 11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Посилання позивача на норми Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", які поширюють свою дію на податкові відносини, суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до статті 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Вони не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування", яким, як і Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування для суб’єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
Пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
Статтею 19 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" врегульовано, що страхові внески до солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43%; до Пенсійного фонду України - 42%.
Указ Президента України від 03 липня 1998 року "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" регулює питання оподаткування суб’єктів малого підприємництва.
Відповідно до пункту 6 Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Положення статті 6 вказаного Указу суперечать Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", тому виходячи з вимог, встановлених пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" вказаного Закону, застосуванню не підлягають.
Таким чином, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 березня 2005 року "Про деякі питання спрощеної системи оподаткування", на яке посилався позивач, суперечить Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" і застосуванню не підлягає.
Отже, страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. Обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб’єкта підприємницької діяльності.
Отже, позивач помилково вважав, що сплата єдиного податку на підставі Указу Президента України від 03 липня 1998 року "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" звільняє від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що призвело до несплати ним вказаних внесків.
Законом України "Про внесення змін до Законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 17 липня 2010 року, внесено зміни до підпункту 4 пункту 8 розділу ХV "Прикінцевих положень" Закону № 1058, яким визначено, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку) загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Згідно з статті 1 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).
Статтею 53 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" встановлено розмір мінімальної плати на 2010 рік у місячному розмірі: з 1 січня - 869,00 грн., з 1 квітня - 884,00 грн., з 1 липня - 888,00 грн., з 1 жовтня - 907,00 грн., з 1 грудня - 922,00 грн.
Таким чином, мінімальний розмір страхового внеску у 2010 році місячному розмірі становить: з 1 січня - 288,51 грн. (869 грн. х 33,2%), з 1 квітня –293,49 грн. (884 грн. х 33,2%), з 1 липня –294,82 грн.(888 грн. х 33,2%), 1 жовтня - 301,12 грн. (907 грн. х 33,2 %), з 1 грудня –306,10 грн. (922 грн. х 33,2 %).
Згідно вимог частини 6 статті 20 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" страхові внески сплачуються фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності щоквартально, протягом 20 календарних днів, наступним за останнім календарним днем звітного кварталу. Базовим звітним періодом для даної категорії страхувальників за спрощеною системою є - квартал.
Відповідно до пункту 8 Інструкції про поряд обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1, якщо страхувальник має недоїмку зі сплати страхових внесків, борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені на кінець звітного базового періоду, йому щомісяця надсилаєтеся вимога для сплати боргу.
Згідно повідомлення-розрахунку, який надіслано позивачу разом із вимогою про сплату боргу від 04 травня 2011 року № 62 позивачем не сплачено недоїмку за 3 та 4 квартали 2010 року, тому відповідачем правомірно донараховано суму страхових внесків в розмірі 1171,70 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимога від 04 травня 2011 року № 62 відповідає вимогам чинного законодавства.
Що стосується позовних вимог щодо визнання неправомірними дій відповідача з винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу, суд приходить до висновку щодо відмови, виходячи з наступного.
У цій справі юридичне значення для позивача має прийнята УПФУ в Оржицькому районі Полтавської області вимога про сплату боргу, а не дії відповідача по її винесенню. Відтак, і способом захисту порушеного права можливе оскарження до суду цієї вимоги.
З огляду на вищевказане та виходячи з того, що дії УПФУ в Оржицькому районі Полтавської області по винесенню вимоги про сплату боргу є структурно невід'ємною складовою частиною процедури винесення правового акту індивідуальної дії у вигляді вимоги, то такі дії самі по собі ніяк не впливають на наявні у позивача права, не створюють для нього додаткових обов'язків, не визначають правову поведінку позивача, а тому не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимога відповідача про донарахування сум страхових внесків є правомірною, а отже, позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 12 вересня 2011 року.
Суддя І.С. Шевяков