Справа №22ц-1313/07 Суддя першої інстанції Фасій В.В.
Категорія 40 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2007 року колегія судців судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Шолох З.Л., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Негрун І.О.,
за участю: прокурора Волкожа С. В. та представника відповідача Гаврилука Л.Д.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 17 квітня 2007 р. за позовом ОСОБА_1до відділу освіти Врадіївської районної державної адміністрації (далі - райвідділ освіти) про поновленні на роботі,
ВСТАНОВИЛА:
06 березня 2007 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до райвідділу освіти про поновлення на роботі.
Позивач вказував, що з 15 серпня 1989 р. до 07 листопада 2006 р. працював вчителем Нововасилівської загальноосвітньої школи І - III ступенів Врадіївського району (далі -Нововасилівська ЗОШ), коли наказом начальника райвідділу освіти був звільнений з роботи з підстав, передбачених п.3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням педагогічної діяльності.
Вважаючи своє звільнення незаконними, позивач просив суд поновити його на роботі.
Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 17 квітня 2007 р. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.
В апеляційній скарзі він, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просив рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Вислухавши суддю - доповідача та дослідивши надані сторонами докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених позивачем в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 54 Закону України , .Про освіту" від 23 травня 1991 р. (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон) педагогічною діяльністю можуть займатися особи, яким притаманні високі моральні якості.
До того ж, ст. 56 цього ж Закону на педагогічних та науково-педагогічних працівників покладено обов'язок настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей.
Згідно п.3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та роз'яснень, викладених в п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 р. (з наступними змінами та доповненнями), з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).
Судом встановлено і це не оспорюються сторонами, що постановою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2007 р. ОСОБА_1 був звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. ст. 15, 126 ч. 1 КК України, в зв'язку з дійовим каяттям, а кримінальна справа по його звинуваченню у вчиненні вказаного злочину була закрита з нереабілітуючих підстав.
З указаної постанови вбачається, що позивач працював вчителем української мови та літератури Нововасилівської ЗОШ. 13 жовтня 2006 р. він, під час проведення уроку в 7-му класі вказаної школи, у відповідь на порушення дисципліни учнемОСОБА_2. , навмисно кинув у нього портфель, але влучив у обличчя учениціОСОБА_3., заподіявши їй фізичний біль без тілесних ушкоджень.
Згідно ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
З огляду на такі обставини справи, відповідач правильно визначив, що зазначені дії позивача є аморальним проступком, який не сумісний з продовженням ним педагогічної діяльності. У зв'язку з чим, 07 листопада 2006 р. ОСОБА_1 був звільнений з роботи з підстав, передбачених п.3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказами, які надали сторони, і дійшов вірного висновку, що звільнення з роботи позивача з указаних підстав проведено у відповідності з вимогами трудового законодавства України, а тому обгрунтовано відмовив йому в задоволенні позову про поновленні на роботі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують викладені вище висновки судової колегії, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України року, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити, а рішення Врадіївського районного суду від 17 квітня 2007 р. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.