У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.
суддів: Маляренка А.В.
Ступак О.В. Юровської Г.В.
Писаної Т.О.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2011 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 20 квітня 2011 року,-
в с т а н о в и л а:
ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, пені, штрафу, звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 20 квітня 2011 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором в розмірі 66083,37 дол. США.
В рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру, яка належить відповідачу на праві власності, шляхом застосування процедури, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
В решті позовних вимогах відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» звернувся із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення змінити в частині заборгованості та стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором у розмірі 66083,37 дол. США, та 151801,09 грн.; змінити рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки виключивши з резолютивної частини судового рішення положення: «шляхом застосування процедури, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», доповнити резолютивну частину рішення наступним чином: «передати предмет іпотеку квартиру, реєстраційний номер: 20819528; загальною площею 46,24 кв.м., житловою площею 28,01 кв.м., відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.03.2008 року, виданого Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації». Адреса місцезнаходження предмету іпотеки: АДРЕСА_1 в управління Банку на період його реалізації»; в решті судові рішення заявник просить залишити без змін.
Свої вимоги заявник мотивує порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судами встановлено, що між Банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 6264980 від 01.04.2008 року згідно якого Банк зобов’язувався надати позивальнику кредит в розмірі 57 000 дол. США, а позичальник зобов’язувався використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути кредит в порядку та строки, обумовлені цим Договором. Кредит надається позичальнику строком до 01.04.2028 року.
На день звернення Банку з позовом до суду загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 56 584,19 дол. США – заборгованість відповідача за основною сумою кредиту; 9499,18 дол. США – заборгованість за непогашеними у строк відсотками за користуванням кредитом; сума пені за порушення строків виконання зобов’язань за кредитним договором в розмірі 106083,34 грн., сума штрафів за порушення обов’язків за кредитним договором 45717,22 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_6 пені за порушення умов договору суди виходили із того, що про порушення свого права на повернення кредиту банк дізнався з моменту невиконання ОСОБА_6 умов кредитного договору, тобто з грудня 2008 року, а з позовом до суду позивач звернувся у червні 2010 року, за межами річного строку.
Проте, з такими висновками судів погодитися не можливо, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) застосовується позовна давність в один рік.
Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як вбачається з розрахунку, здійсненого Банком у позовній заяві (а.с. 13), останній просить стягнути пеню, нараховану за порушення строків повернення кредиту та за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом за період з березня 2009 року по березень 2010 року, звернувшись із позовом до суду у червні 2010 року.
При цьому суди не врахували, що в разі пропущення річного строку неустойка може бути обрахована за останній рік невиконання зобов’язання, в межах строку позовної давності за основним зобов’язанням.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, суди зазначеного не врахували, не правильно витлумачили порядок застосування позовної давності в один рік з вимоги про стягнення пені, встановленого ст. 258 ЦК України, а тому рішення судів в цій частині здійсненні з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення штрафу за порушення умов договору, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до умов укладеного між Банком та ОСОБА_6 кредитного договору, а саме п.п. 5.4., 5.5. за кожний випадок порушення позивальником обов’язків, передбачених п.п. 4.3.2 – 4.3.6 цього договору, позивальник зобов’язаний на вимогу Банку сплатити на його користь штраф у розмірі 1 відсотка від суми одержаного кредиту; за порушення позичальником обов’язків щодо поновлення дії договорів страхування, передбачених п. 4.3.1 цього договору позичальник зобов’язаний сплатити на вимогу Банку на його користь штраф у розмірі 10% від мінімальної страхової суми на яку згідно з вимогами зазначеного пункту договору має бути укладений договір страхування.
Як убачається з матеріалів справи загальна сума штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача становить 45717,22 грн.
При цьому суди першої та апеляційної інстанцій не проаналізували зазначених умов договору, не розрізнили правову природу застосування до відповідача відповідальності за невиконання умов договору у формі пені та штрафу, оскільки пеня нараховується за кожен день порушення основного зобов’язання, а накладення штрафу здійснюється одноразово за одноразове порушення умов кредитного договору.
Суди попередніх інстанцій не встановили момент порушення вищезазначених умов кредитного договору та з якого моменту Банк має право вимагати стягнення штрафних санкцій, вказавши, що про порушення свого прав Банк дізнався у грудні 2008 року.
За таких обставин, суди порушили вимоги ст. 212 ЦПК України, оскільки суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Крім цього рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України на що не звернув і суд апеляційної інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_6 сум пені та штрафу суд першої інстанції прийшовши до такого висновку у резолютивній частині рішення суду не вказав в якій частині позовних вимог позов задоволенню не підлягає.
Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекадержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іоптекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню в вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають, що є безумовною підставою для їх скасування.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2011 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 20 квітня 2011 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: А.В. Маляренко
О.В. Ступак
Т.О. Писана
Г.В. Юровська