Справа № 930/1141/24

Провадження № 22-ц/801/2407/2024

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Науменко С. М.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 рокуСправа № 930/1141/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Міхасішина І.В.,

суддів : Сопруна В.В., Стадника І.М.

за участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 930/1141/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган Опіки та піклування Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області про позбавлення батьківських прав,

за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 26 вересня 2024 року,-

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про позбавлення останнього батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що з 10 липня 2014 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 , був укладений шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Немирівського районного управління юстиції у Вінницькій області за актовим записом № 39.

За час перебування в шлюбі, мають 2-х спільних дітей, а саме доньок – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 07.05.2018 року шлюб, між нею та відповідачем розірваний.

З моменту фактичного припинення шлюбних відносин, відповідач ОСОБА_2 матеріально її та їхнім спільним дітям взагалі не допомагає, участі у їх вихованні не приймає, внаслідок чого вона не має можливості сама утримувати їхніх неповнолітніх дітей.

Відповідач проживає окремо, ніяким чином не піклується про своїх дітей, а саме, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі, не цікавиться їх успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не цікавиться їх успіхами в навчанні, підготовкою до самостійного життя, зокрема – не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на фізичний розвиток дітей як складову виховання; не спілкується з ними в обсязі необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не надає їм доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей, не створює умов для отримання освіти – внаслідок чого створились умови, які шкодять інтересам дітей.

Вихованням дітей та їх матеріальним забезпеченням займається вона ОСОБА_1 , особисто.

Відповідач ОСОБА_2 , покладених законом на нього обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні своїх доньок.

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 , звернулася до органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Райгородської селищної ради Вінницької області, з проханням позбавити відповідача батьківських прав, на що їй було рекомендовано звернутися до суду.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 26 вересня 2024 року позов задоволено.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_1 витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Не погодившись із ухваленим рішенням, відповідач ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У скарзі скаржник зазначає, що, ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанцій не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2  від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітніх дітей, позивачем не надано.У справі, не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні.

28 листопада 2024 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача ОСОБА_5 , у якому зазначено, що рушення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просила суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд, перевіривши його законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що виконкомом Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області було зроблено актовий запис № 5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ). Її батьками, у свідоцтві про народження зазначено: батько – ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.8).

Відповідно до свідоцтва про народження серії  НОМЕР_3 , виданого виконкомом Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області, про що було складено відповідний актовий запис № 6, батьками ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_6 , зазначено: батько -  ОСОБА_2 , мати –  ОСОБА_6 ( а.с.9).

Як вбачається з висновку, затвердженого рішенням виконавчого комітету Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 24.07.2024 року №83 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оцінивши повно, всебічно та об`єктивно встановлені обставини справи та  надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, та враховуючи, що відповідач, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог щодо позбавлення його батьківських прав відносно його доньок, посилаючись на перешкоди з боку позивачки та відсутність своєї вини, не надав суду доказів звернення до компетентних органів для встановлення йому порядку участі у вихованні доньок, усунення перешкод у спілкуванні з дітьми з боку матері, участі у вихованні дітей та їх матеріального забезпечення. Натомість позивачкою доведено, що після того, як вони з Відповідачем після короткого (в межах кількох місяців) спільного проживання, почали проживати окремо, він самоусунувся від спілкування з дітьми, не надавши жодної допомоги на їх утримання. Така його поведінка є свідомою і не обумовлена вкрай негативними відносинами, які у нього склались з позивачкою.

Однак із такими висновками суду неможливо погодитись з огляду на таке.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені в ч. 1 ст. 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (п. п. 1-6 ч. ст. 164 СК України).

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19).

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 та ч. 6 ст. 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значеннядля справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватисяна припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявністьабо відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивномута безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суд попередньої інстанції не врахував, що позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою відповідно до вимог ст. 164 СК України для позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 позивачем не надано.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також того, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Разом, з тим висновок органу опіки та піклування затвердженого рішенням виконавчого комітету Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 24.07.2024 року №83, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (ч. ч. 5- 6 ст. 19 СК України).

Верховний Суд у справі № 334/5153/18у постанові від 29 травня 2023 року зробив висновок з приводу того, що вимушене тимчасове перебування одного з батьків за кордоном унаслідок життєвих обставин (зокрема, запровадження карантинних заходів, уведення воєнного стану на території України) дійсно створює певні труднощі у налагодженні стосунків з дитиною, проте вказана обставина сама по собі не свідчить про ухилення батька від участі у вихованні та утриманні дитини.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, встановивши, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого та винного нехтування батьком своїми обов`язками відносно дітей, прийнявши до уваги, що відповідач заперечує проти позбавлення батьківських прав і має інтерес щодо участі у вихованні дочок, що підтверджується його позицією у відзиві на позовну заяву та тим, що відповідач оскаржує в апеляційному порядку зазначене рішення суду, а також урахувавши, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом впливу на батьків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Такий висновок апеляційного суду відповідає якнайкращим інтересам дітей з огляду на необхідність забезпечення їх прав на спілкування та збереження зв`язків з обома батьками.

Зважаючи на вище викладене, доводи апеляційної скарги представника відповідача заслуговують на увагу.

За ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, у зв`язку з задоволенням вимог апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 141, п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, вважає за необхідне стягнути із позивача на користь відповідача судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1816,80 грн., а сплачений позивачем судовий збір за подачу позову залишити за ним.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,

постановив :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 26 вересня 2024 року – скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган Опіки та піклування Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області про позбавлення батьківських прав – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1816,80 гривень .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:  І.В. Міхасішин

Судді: В.В. Сопрун

І.М. Стадник