Справа № 216/3748/23

                                                провадження №2/216/892/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

09 грудня 2024 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу в Дніпропетровській області в складі: головуючого, судді: Чирського Г.М.,

за участю: секретаря судового засідання Смолдирева М.Є., представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) – адвоката Мартинової Н.Ю., відповідача (позивача за зустрічним позовом) – ОСОБА_1 , представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) – адвоката Кривенко І.М., відповідача (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом   ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власним житлом шляхом вселення та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Літвінова Ірина Іванівна, приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русавська Тамара Василівна, ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власним житлом шляхом вселення. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є власником 11/36 частки трикімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до Договору дарування частки квартири від 17.04.2023. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.01.2023, ОСОБА_1 отримала у спадок та є власником 11/24 частки вищевказаної трикімнатної квартири. Позивач зазначає, що зареєстрований у квартирі з 30.05.2023 року, та оскільки, він проходить військову службу з 24.02.2022 року за мобілізацією у лавах ЗСУ, у зв`язку із постійними відрядженнями не має можливості проживати у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_1 змінила замки та не допускає позивача до квартири, тому позивач під час перебування у м. Кривому Розі змушений проживати у знайомих або винаймати житло, що спричиняє йому зайві фінансові витрати. Позивач вважає, що відповідач по справі, яка також є співвласницею спірної квартири, порушує його право користуватися своєю власністю, тому він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 27.06.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, по справі відкрите спрощене позовне провадження з викликом сторін.

Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31.08.2023 року позовні вимоги було задоволено в повному обсязі.

Ухвалою суду від 09.11.2023 року за заявою відповідача ОСОБА_1 заочне рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31.08.2023 р. скасовано, призначено розгляд справи у спрощеному порядку з викликом сторін.

20.11.2023 року відповідач скористалася своїм правом та надала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_3 , в якому не визнає позовні вимоги останнього та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву зазначено, що ОСОБА_3 є зовсім сторонньою людиною, якого вона не бачила раніше. Так, ОСОБА_3 набув право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування частини квартири, яку успадкував внук відповідача – ОСОБА_2 . Про те, той факт, що він є співвласником спірного майна, не є абсолютною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки на позивача покладено обов`язок довести суду про порушення його прав належними та допустимими доказами. Відповідач зазначає, що у ОСОБА_3 у праві приватної власності є п`ять об`єктів нерухомого майна (докази додаються), однак останній вводив суд в оману, стверджуючи, що йому немає де жити. Відповідач звертає на увагу, що ОСОБА_3 не повідомляв письмово відповідача ОСОБА_1 про те, що він став співвласником квартири, надавши копію документа про право власності. До того, як вважає відповідач, позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав, які він вважає порушено відповідачем.

21.11.2023 року до початку судового розгляду від відповідача ОСОБА_1 по справі надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Літвінова І.І., ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним, в якій ОСОБА_1 просить суд визнати удаваним договір дарування частки у праві спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 17 квітня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русавською Тамарою Василівною. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17 квітня 2023 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично був укладений між ОСОБА_2 як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір дарування, укладений 17.04.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є удаваним, оскільки, фактично договором дарування квартири приховано інший правочин, а саме, договір купівлі-продажу квартири між, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що порушує переважне право позивача як співвласника на викуп частини квартири. ОСОБА_2 з ОСОБА_3 не є родичами, а є чужими людьми. Це свідчить про те, що ОСОБА_2 не мав інтересу від дарування своєї власності сторонній особі.

Ухвалою суду від 05.12.2023 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Літвінова І.І., ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним, та об`єднати в одне провадження вимоги з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власним житлом шляхом вселення. Постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено по справі підготовче засідання. Крім того, за клопотанням позивача (за зустрічним позовом) ОСОБА_1 витребувано у Приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русавської Тамари Василівни належним чином засвідчену копію договору дарування частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 17 квітня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , й засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було вчинено цей правочин.

21.12.2023 року на електронну адресу суду від представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) адвоката Гливук М.І. надійшов відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 , в якому вони заперечують проти позову, обґрунтовуючи тим, що позивачем не надано доказів наявності волі сторін договору, спрямованої на укладення договору купівлі-продажу, та доказів на підтвердження отримання ОСОБА_2 грошових коштів за фактично відчужені 11/36 частки спірної квартири, тобто позивач не обґрунтував удаваності договору дарування з метою приховання іншого правочину. Як вбачається зі змісту договору дарування частки квартири – дарувальник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. При цьому, зміст статей 334, 722 ЦК України, сторонам роз`яснено. Таким чином, сторони під час укладення договору дарування досягли згоди щодо всіх істотних умов договору.

28.12.2023 року на адресу суду представником позивача (за зустрічним позовом) адвокатом Кривенко І.М. подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву про визнання правочину удаваним, згідно змісту якої, сторона позивача звертаю увагу суду на те, що підтвердженням наміру ОСОБА_2 продати належні йому 11/36 часток квартири – є направлення листа ОСОБА_1 , в якому він повідомив, що продає отриману у спадщину частку квартири за 4000 доларів США. До того ж, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у родинних відносинах не перебувають, будь-яких мотивів передачі в дар ОСОБА_2 ОСОБА_3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між останніми, відповідачами по справі не наведено.

07.02.2024 року адвокатом Гливук М.І., яка діє в інтересах ОСОБА_3 до суду подане клопотання про долучення до матеріалів справи копії довідок про рух коштів по картці ОСОБА_3 в період з 07.04.2023 по 26.04.2024.

Ухвалою суду від 19.02.2024 року за клопотанням позивача (за зустрічним позовом)  ОСОБА_1 залучено до участі у справі в якості третьої особи - приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русавську Тамару Василівну.

20.02.2024 року на адресу суду на виконання ухвали суду від 05.12.2023 року про витребування доказів приватним нотаріусом Русавською Т.В. надано засвідчену копію договору дарування частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з додатками.

Ухвалою суду від 18.03.2024 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

22.08.2024 року представником відповідача за первісним позовом адвокатом Кривенко І.М. подано до суду клопотання про долучення до справи витягу з Державного реєстру речових прав від 21.08.2024 року з метою підтвердження того факту, що відповідачка за первісним позовом ОСОБА_1 не має у власності іншого нерухомого майна, окрім частини спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 20.05.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача (за зустрічним позовом), адвоката Кривенко І.М. про зупинення провадження у справі до припинення перебування позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним - ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України.

Під час розгляду справи допитано свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні первісний позов підтримали та просили його задовольнити. Просив відмовити в задоволенні зустрічного позову, як необґрунтованого. Вказав на те, що в зустрічному позові відсутнє його належне обґрунтування та відповідачем за первісним позовом не надано жодного доказу в його обґрунтування. Предметом зустрічного позову не є не чинність договору, або довіреність між сторонами. Послався на те, що у відповідача за первісним позовом відсутні письмові докази на підтвердження домовленостей. 

Представник відповідача та відповідач за первісним позовом у судовому засіданні підтримали вимоги зустрічного позову та просили його задовольнити, відмовивши в задоволенні первісного. 

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 заперечував щодо задоволення зустрічного позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши вступні промови та пояснення учасників справи, допитавши свідків, перевіривши доводи сторін доказами, наявними у справі, дійшов такого висновку.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Судом встановлено, що 17 квітня 2023 року між ОСОБА_2 , як дарувальником, та ОСОБА_3 , як обдарованим, укладено договір дарування частки у праві власності на квартиру, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Русавською Т.В., реєстровий № 1022 (а. с. 9 зв. стор.).

Згідно з пунктом 1 цього договору ОСОБА_2 передає безоплатно у власність ОСОБА_3 11/36 часток трикімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 3 договору дарування за взаємною згодою цей дар сторони оцінюють у 250487,00 грн.

Згідно із змістом пункту 10 договору дарування сторони стверджують, що цей договір не приховує іншого правочину і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

У вступній частині договору зазначено, що сторони договору попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, уклали цей договір.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 329333862 від 17.04.2023 року, право власності на 11/36 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору дарування, серія та номер: 1022, виданий 17.04.2023 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русавською Т.В. (а. с. 10).

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 є власницею 11/24 часток трикімнатної квартири, загальною площею 65,1 кв.м., житловою площею 39,2 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 22.01.2023 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Літвіновою І.І. (а. с. 11).

Відповідно свідоцтва про право власності №1148 від 16.06.1995, яке видане Управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому, квартира яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності належала: ОСОБА_1 , її чоловіку - ОСОБА_10 , та двом їхнім синам - ОСОБА_4 (третя особа у справі) й ОСОБА_11 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача (за зустрічним позовом), ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 26.08.2021 року виданого Центрально-Міським відділом ДРАЦС у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер син ОСОБА_1 - ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 18.11.2021 року виданого Центрально-Міським відділом ДРАЦС у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.01.2023, виданого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Літвіновою I.I., спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його мати ОСОБА_1 на 1/3 частки та син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 2/3 частки, у тому числі з урахуванням 1/3 частки, від якої відмовилась на його користь дружина спадкодавця - ОСОБА_4 . Спадщина, на яку в указаних частках видане це свідоцтво, складається з: 11/24 часток квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Представником позивача за зустрічним позовом – адвокатом Кривенко І.М. до зустрічної позовної заяви було долучено Інформаційну довідку з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_3 від 21.11.2023 року вбачається, що ОСОБА_3 має у власності ще декілька об`єктів нерухомого майна (крім частки у спірній квартирі), а саме: АДРЕСА_2 (розмір частки 1/1); АДРЕСА_3 (розмір частки 1/1), АДРЕСА_4 (розмір частки 7/20), АДРЕСА_5 (розмір частки ).

Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 від 21.08.2024 року, вбачається, що позивач за зустрічним позовом не має у власності іншого нерухомого майна, крім частки у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, убачається наявність спору між сторонами з приводу права користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , наявності підстав та перешкод для проживання в ньому.

Вирішуючи спір суд виходить з такого.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, крім випадків і порядку, встановлених законом.

Згідно з положеннями ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (власників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, є спільною частковою власністю.

Згідно ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування цим майном. При цьому, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.391 ЦК України).

Викладеним обставинам відповідають правовідносини, щодо здійснення права спільної часткової власності, права користування квартирою, та правовідносини щодо гарантій прав громадян, які мають у приватній власності квартиру.

Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція) гарантується кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (п.1 ст.8 Конвенції).

Оскільки судом встановлено, що позивач має майнові права щодо квартири  за адресою: АДРЕСА_1 , а також встановлено, що останній позбавлений права користуватись належною йому часткою цієї квартири, а також, те, що в добровільному порядку не має можливості усунути перешкоди в користуванні належною йому власністю, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 за первісним позовом,  зобов`язавши відповідача  ОСОБА_1 не чинити позивачу  перешкод у здійсненні права користування належною йому на праві спільної часткової власності квартирою, та вселити позивача до зазначеної квартири.

Розглядаючи аргументи зустрічного позову, суд виходить з такого.

Предметом зустрічного позову у даній справі є вимога про визнання удаваним договору дарування майна та застосування наслідків удаваного правочину, оскільки позивач за зустрічним позовом стверджує, що насправді укладено договір купівлі-продажу майна, а не договір дарування.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, які встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частин першої, третьої та п`ятої ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу вимог ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом у цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з`ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, свобода договору означає право громадян вступати чи утримуватись від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Як вбачається зі змісту договору дарування частки квартири – дарувальник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , підтвердили, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. При цьому, зміст ст.ст. 334,722 ЦК України сторонам роз`яснено.

Таким чином, з вищевикладених обставин вбачається, що сторони під час укладення договору дарування досягли згоди щодо всіх істотних умов договору.

Відповідно до приписів ст.235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, який, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваними правочинами.

Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі №6-1026цс16, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №707/1541/16-ц та від 06.06.2018 у справі №910/19473/17.

За твердженням позивача за зустрічним позовом, спірний договір дарування є удаваним, оскільки відповідачі за зустрічним позовом таким договором фактично "маскували" договір купівлі-продажу для позбавлення позивача за зустрічним позовом переважного права купівлі частки квартири.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частиною другою статті 719 ЦК України передбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір дарування, як і договір купівлі-продажу мають споріднену правову спрямованість - передачу відповідного майна у власність іншої особи. Основною ознакою договору дарування є передача майна у власність обдарованого саме на безоплатній основі. Натомість відносини купівлі-продажу передбачають передачу відповідного майна у власність іншої особи на оплатній основі.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15 зазначив, що правочин дарування позбавлений економічного сенсу і може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин.

Суд, розглядаючи питання щодо удаваності правочину, має встановити мотиви передачі в дар майна, зокрема у випадках коли дарувальник та обдарований не перебувають у родинних відносинах.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом у цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договорів дарування та з`ясування питання про те, чи не укладені ці угоди з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто, при вирішенні спору про визнання правочину удаваним, суду необхідно встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Відповідно до ч.1 ст.722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Основними юридичними ознаками договору дарування є односторонність, реальність або консенсуальність та безоплатність що в своїй сукупності не передбачає виникнення у сторін договору зобов?язальних правовідносин.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц., у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справ № 454/4357/21.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

Пред`являючи позов про визнання договору дарування удаваним з тих підстав, що насправді було укладено договір купівлі-продажу, позивач за зустрічним позовом мала довести, що всі сторони договору мали на меті досягнення наслідків та встановлення між ними прав і обов`язків, характерних саме для договору купівлі-продажу, зокрема, факт отримання продавцем коштів за відчужуване майно.

В зустрічній позовній заяві, а також під час судового розгляду позивач за зустрічним позовом суду пояснила, що після оформлення спадщини, яка відкрилась після смерті її сина ОСОБА_11 , невістка її почала шантажувати, що онуку потрібна квартира, і щоб вона зібрала свої речі й переїхала жити до свого старшого сина - ОСОБА_4 , а внук переїде в квартиру позивачки. На що остання їй відповіла, що це її квартира, в якій вона прожила все своє життя, а невістка у відповідь їй сказала, що тоді вони будуть продавати частину квартири внука ОСОБА_2 . За гроші від продажу частини її квартири куплять внуку іншу.

Коли невістка зі своїм батьком та внуком прийшли до ОСОБА_1 черговий раз з вимогою, щоб вона висилилась зі своєї квартири, вони залишили їй лист, який адресований ніби то від її внука ОСОБА_2 , в якому останній повідомив, що він продає отриману у спадщину частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за 4000 доларів США. Приватний нотаріус Літвінова I.I. пропонує скористатися переважним правом передбаченим статтею 657 ЦК України. Вказаний лист не був підписаний внуком ОСОБА_2 .

Ще одним співвласником спірної квартири є також старший син ОСОБА_1 - ОСОБА_4 . Позивач за первісним позовом зазначає, що поспілкувавшись з ним стосовно продажу частини їхньої квартири внуком, вона дізналась, що будь-яких листів від ОСОБА_2 він не отримував.

Згодом зателефонував ОСОБА_1 батько невістки і в телефонній розмові їй сказав: «….квартиру продаем...», я відповідала, що я не надаю на це згоду, і що я маю переважне право на викуп, у відповідь він зазначив: «...нікакого согласія от вас не нужно, ми нашлі нотаріуса, которий нам сделает куплю продажи части квартири без вашего согласія».

Після чого, 14.04.2023 позивач за зустрічним позовом звернулась до відділу поліції і повідомила, що невістка ОСОБА_4 хоче продати її квартиру. Звернення підтверджено талоном повідомленням єдиного обліку №6666 від 22.08.2023.

27.08.2023 ОСОБА_1 знаходилась у квартирі і почула, що у квартирі зламуються вхідні двері, сусіди викликали поліцію. Як виявилось це був невідомий чоловік, який сказав, що він за 6 тис. доларів США викупив частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та є співвласником.

Під час розгляду даної справи у судових засіданнях були допитані свідки сторони позивача за зустрічним позовом.

Свідок ОСОБА_5 , який є товаришем ОСОБА_3 пояснив, що у ОСОБА_3 є нерухомість на 173 кварталі, він там зареєстрований, також має квартиру по «Дніпровському шосе» та «на Доманському», і ще частину домоволодіння по АДРЕСА_5 . Зазначив, що квартиру «на Доманському» Горовенко Д.В. здає у оренду. Квартира «на Дніпровському шосе» вільна, там йде ремонт. Крім того, свідок не підтвердив, що ОСОБА_3 на меті мав вилитися та проживати у квартирі по АДРЕСА_6 , оскільки йшли туди вони без сумок та без речей. Також, ОСОБА_3 проходить службу у ЗСУ, весь час за межами міста, за останній рік він був у Кривому Розі 2 чи 3 рази.

Свідок ОСОБА_6 , який також є товаришем ОСОБА_3 під час надання пояснень зазначив, що вони хотіли подивитися квартиру, їх не впустили. Вони мали зайти в одну кімнату, не знає навіщо, пряма мова: «...может пива випить.». Свідок пояснював, що йому відомо, що ОСОБА_3 мешкав за адресою: АДРЕСА_7 . Проживав сам, це його майно, там він і був зареєстрований. Квартира за цією адресою обладнана для проживання. Йому відомо, що зараз дружина ОСОБА_3 вагітна, вона мешкає в район Соцміста, можливо по АДРЕСА_8 . Про те, що ОСОБА_3 хотів переїхати проживати у квартиру до ОСОБА_1 , йому не відомо.

Свідок ОСОБА_9 , яка є онукою ОСОБА_1 , суду пояснила, що особисто спілкувалася з ОСОБА_3 по телефону. ОСОБА_3 говорив їй, що з бабусею він точно не збирається жити та пропонував їм 4 варіанти щодо квартири.

На підтвердження удаваності договору позивач за зустрічним позовом надав як доказ лист від імені ОСОБА_2 , в якому останній повідомив, що він продає отриману у спадщину частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за 4000 доларів США. Але даний лист надано в друкованому вигляді та ОСОБА_2 підписано не було.

Натомість, як вбачається зі змісту п. 1 договору ОСОБА_2 , передав безоплатно, ОСОБА_3 прийняв у власність, як дарунок, 11/36 часток трикімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 39,2 кв.м., загальною площею 65,1 кв.м., яка розташована на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку.

Пунктом 10 договору сторони підтверджують, що розуміють природу правочину, свої права та обов`язки за договором, договір укладався згідно зі справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску, правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним), правочин не приховує інший правочин (не є удаваним).

У постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі №6-1026цс16 вказано, що суд, розглядаючи питання щодо удаваності правочину, має встановити мотиви передачі в дар майна, зокрема у випадках коли дарувальник та обдарований не перебувають у родинних відносинах.

Під час розгляду даної справи представником відповідача за зустрічним позовом надано пояснення, у яких наведено мотиви на підтвердження намірів щодо безоплатного отримання у дар частини квартири, зокрема, зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також батьки останнього знаходяться в дружніх стосунках.

Крім того, у наданих поясненнях представник відповідача за зустрічним позовом заявляє та підтверджує, що будь-яких коштів за дарування частки квартири ОСОБА_3 не сплачував та не мав такого наміру.

Допитані свідки зі сторони позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_5 , ОСОБА_7 підтверджують відомості, наведені у поясненнях, щодо неоплатності правочину, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Вирішуючи спір за зустрічним позовом, суд встановив, що укладаючи спірний договір дарування, сторони повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір, у тому числі договір купівлі-продажу, та що такий договір не є удаваними (що також відображено у відповідних пунктах нотаріально посвідченого договору дарування). Сторона позивача за зустрічним позовом не обґрунтувала удаваності договору дарування частини квартири з метою приховання договору купівлі-продажу нерухомості, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочинів виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та, що воля обох сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочинами. (Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.01.2023 у справі № 711/7715/20).

При цьому, суд бере до уваги пояснення відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , який стверджує, що хотів позбутися частки належного йому майна та забути про виниклу ситуацію, оскільки, був розлючений поведінкою бабусі, яка не хотіла викупляти його частку, не даючи достатньо коштів взамін його частки.

При цьому, доводи відповідача ОСОБА_1 є надуманими, не спростованими належними доказами, зокрема, в частині відмови у запропонованих їй коштів для придбання частки квартири, співвласником якого був ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог та визнання оспорюваних правочинів удаваними.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 звільняється від сплати судового збору, відповідно до п. 12 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов до висновку про задоволення первісного позову, а позивач за первісним позовом ОСОБА_3  звільняється від сплати судового збору, відповідно до п. 12 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», що підтверджується наявними в матеріалах справи документами,тому з відповідача на користь держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за таким позовом у розмірі  1073,60 грн.

Керуючись ст. ст. 5-8,10,11 12,13,81,141,259,263-265 259 ч.6 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власним житлом шляхом вселення – задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом  вселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в квартиру  АДРЕСА_9 .

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Літвінова Ірина Іванівна, приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русавська Тамара Василівна, ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним, – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь держави судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1073,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками  апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 19 грудня 2024 року.

Суддя                                                                                             Г.М. Чирський