Справа № 22-ц-1352/2011
Категорія 67
Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т.М.
Суддя-доповідач Васильковський В.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2011 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Васильковського В.М.
суддів: Матківського Р.Й., Проскурніцького П.І.,
секретаря Возняк В.Д.,
з участю відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представників ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на майно за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 – ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 квітня 2011 року, -
в с т а н о в и л а:
в липні 2009 року ОСОБА_6 звернулась із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що з 13.01.2000 року по 07.08.2008 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах і вела спільне господарство з ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 помер. За час спільного проживання ОСОБА_8 придбав та оформив на себе магазин АДРЕСА_2, гараж АДРЕСА_4 у гаражно-будівельному кооперативі «Локомотив» в м. Івано-Франківську. Також за час спільного проживання ними було набуто у власність земельну ділянку площею 0,15 га в урочищі «Підгора» в с. Черніїв Тисменицького району Івано-Франківської області та земельну ділянку площею 0,0604 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в садівничому товаристві «Едельвейс», ділянка АДРЕСА_5 Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради.
Доповнивши в лютому 2011 року позовні вимоги, представник позивачки просив: встановити факт спільного проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 однією сім’єю як осіб, які не перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.01.2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_4; визнати недійсними в 1/2 частині свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 19.02.2009 року на ім’я ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3 по 1/3 частині на магазин АДРЕСА_2, на гараж АДРЕСА_4 гаражно-будівельного кооперативу «Локомотив» в м. Івано-Франківську, на земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в урочищі «Підгора» в с. Черніїв, Тисменицького району, Івано-Франківської області, на земельну ділянку площею 0,0604 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в садівничому товаристві «Едельвейс», ділянка АДРЕСА_5 Крихівецької сільської Івано-Франківської міської ради; визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину магазину АДРЕСА_2, загальною площею 238,0 кв.м., на 1/2 частину гаражу АДРЕСА_4 гаражно-будівельного кооперативу «Локомотив» в м. Івано-Франківську, загальною площею 91,9 кв.м., на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в урочищі «Підгора» в с. Черніїв, Тисменицького району, Івано-Франківської області, на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0604 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться на території садівничого товариства «Едельвейс», ділянка АДРЕСА_5 Крихівецької сільської Івано-Франківської міської ради та 1/2 частину будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва цокольного поверху житлового будинку на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться в садівничому товаристві «Едельвейс», ділянка АДРЕСА_5 Крихівецької сільської ради.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 квітня 2011 року в позові ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на майно відмовлено.
В апеляційні скарзі представник ОСОБА_6 – ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування та недоведеність обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи зазначає, що позивачка як на підставу своїх вимог, що стосуються періоду спірних правовідносин до 01.01.2004 року, посилалась на ст. 112 ЦК України 1963 року, ст. 17 Закону України «Про власність» та на ст. 74 СК України щодо періоду правовідносин, які виникли після 01.01.2004 року, тому безпідставним є посилання суду на ст. 1261 ЦК України. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 підтвердили факт спільного проживання однією сім’єю позивачки з ОСОБА_8 Однак поясненням цих свідків суд належної правової оцінки не дав, як і фотографіям, на яких позивачка з покійним ОСОБА_8 як сім’я зображені в різні роки життя – на весіллях, днях народження, на відпочинку. Даний факт також підтверджено довідками Черніївської сільської ради, про те що покійний ОСОБА_8 до дня смерті проживав у господарстві позивачки, однак суд першої інстанції це до уваги не взяв. Про факт їх спільного проживання свідчить заява ОСОБА_8, як чоловіка, про згоду на одержання кредиту позивачкою та договір поставки № 1 від 03.01.2005 року. Цим письмовим доказам суд належної оцінки не дав. Помилковим є висновок суду про недоведеність позивачкою тієї обставини, що спірне майно набуте нею спільно з померлим ОСОБА_8 за час спільного проживання. Обставини наявності джерел набуття коштів для придбання спірного майна за період з 01.01.2004 року доведенню не підлягають, оскільки в силу положень ст. ст. 60, 74 СК України правовий статус майна як спільної сумісної власності подружжя визначається не придбанням майна за спільні кошти, а наявністю проживання однією сім’єю. Тому просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В засіданні апеляційного суду представник позивачки апеляційну скаргу підтримав, відповідачі та їх представник доводи апеляційної скарги заперечили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Встановлено, що предметом спору є право сторін на спадкове майно ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 грудня 1999 року позивачка ОСОБА_6 розірвала шлюб із ОСОБА_14
13 січня 2000 року ОСОБА_8 розірвав шлюб із ОСОБА_15
Із спірного майна, право власності на 1/2 частину якого ОСОБА_6 просила визнати за нею як набутого за час спільного проживання однією сім’єю із ОСОБА_8, але не перебуваючи в шлюбі між собою, ОСОБА_8 придбав на підставі таких правоустановлюючих документів:
Згідно договору купівлі-продажу від 05 березня 2003 року регіональне відділення ФДМУ по Івано-Франківській області продало ОСОБА_8 приміщення площею 238,06 кв. м /магазин АДРЕСА_2.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Івано-Франківської міської ради 21.06.2007 року, ОСОБА_8 належав гараж АДРЕСА_4 в гаражно-будівельному кооперативі «Локомотив-ІФ» в м. Івано-Франківську.
На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 30.08.2007 року Черніївською сільською радою, ОСОБА_8 належало право на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1500 га, на території с. Черніїв, урочище «Підгора», Тисменицького району Івано-Франківської області.
На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 05.03.2007 року Крихівецькою сільською радою, ОСОБА_8 належало право на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0604 га, на території садівничого товариства «Едельвейс», діл. АДРЕСА_5 Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради.
19 лютого 2009 року державним нотаріусом першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори відповідачам ОСОБА_3 /батько/, ОСОБА_7 /дочка/, ОСОБА_2 /син/ видані свідоцтва про право на спадщину за законом кожному по 1/3 частині вищевказаного спадкового майна ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4.
До дня смерті ОСОБА_8 був зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1.
Позивачка ОСОБА_6 зареєстрована і проживає в АДРЕСА_3.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено належними доказами факту спільного проживання з ОСОБА_8 однією сім’єю як осіб, які не перебували у шлюбі між собою, ведення з ним спільного господарства та не надано достовірних доказів того, що спадкове майно набуте нею спільно з померлим ОСОБА_8 за час спільного проживання в період з 14 січня 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_4. Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7 на законних підставах прийняли спадщину після смерті ОСОБА_8 і для визнання недійсними виданих їм свідоцтв про право на спадщину за законом правових підстав немає.
Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи.
За змістом ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 /батько/, ОСОБА_7 /дочка/, ОСОБА_2 /син/ є спадкоємцями першої черги і мають право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 згідно вимог ст. 1261 ЦК України.
Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 “Про судову практику у справах про спадкування” проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК.
В лютому 2011 року представник позивачки уточнив підставу та предмет позову, просив встановити факт спільного проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 однією сім’єю як осіб, які не перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.01.2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_4.
Підстава позову визначається нормами закону, який підлягає застосуванню.
Як на підставу позову в частині визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину магазину АДРЕСА_2 представник позивачки посилався на положення ст. 112 ЦК України в редакції Закону 1963 року та ст. 17 Закону України "Про власність", який був чинний на час придбання ОСОБА_8 05.03. 2003 року магазину АДРЕСА_2, згідно якої майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є спільною сумісною власністю сторін, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Проте відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У зв'язку із цим позивачка повинна була довести не лише факт спільного проживання, а й те, що внаслідок спільної праці з ОСОБА_8 ними придбано приміщення магазину АДРЕСА_2.
Згідно вимог ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції правильно виходив із того, вимога позивачки про визнання права спільної сумісної власності на це майно, набуте за час її спільного проживання з ОСОБА_8 без реєстрації шлюбу, є безпідставним, а визнання за нею права власності на магазин АДРЕСА_2 як придбаний внаслідок спільної праці членів сім'ї є бездоказовим.
Положення ст. 74 СК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2004 року.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачка не довела належними та достовірними доказами, що в період з 01.01.2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 – день смерті ОСОБА_8, вона проживала з останнім однією сім’єю, не перебуваючи в шлюбі між собою, та набула спірне майно за час спільного проживання.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дав належної оцінки показанням свідків, фотографіям, довідкам Черніївської сільської ради, заяві ОСОБА_8 про згоду на одержання кредиту позивачкою та договір поставки № 1 від 03.01.2005 року, як докази проживання однією сім’єю та набуття спірного майна за час спільного проживання, колегія суддів відхиляє, оскільки ці докази достовірно не стверджують усталених стосунків між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, характерних для сім’ї осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 06.12.1999 року передано на виховання та визначено місце проживання дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком ОСОБА_8
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 19.11.2002 року позов ОСОБА_8 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_7 задоволено. Виселено ОСОБА_15 з квартири АДРЕСА_1.
Згідно довідки ЖЕО № 3 від 08.09.2008 року за № 3002, виданої для призначення пенсії, неповнолітні ОСОБА_2, ОСОБА_7, які проживають в АДРЕСА_1, знаходились на утриманні батька ОСОБА_8 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4. Із паспорта ОСОБА_8 видно, що він з 16.05.1986 року був зареєстрований за цією адресою. Місце проживання ОСОБА_8 у квартирі АДРЕСА_1 стверджується укладеними ним договорами на користування електроенергією від 02.12.2003 року, газопостачання квартири від 09.07.2003 року, про надання послуг електрозв’язку та купівлю опціонів ВАТ «Укртелеком» від 23.12.2005 року.
За таких обставин правовий статус спадкового майна ОСОБА_8 не має ознак спільної сумісної власності із ОСОБА_6, як осіб, які проживають однією сім’єю, і між ними не склалися усталені відносини, притаманні подружжю, що давало б підстави для застосовування положень ст. 74 СК України.
Посилання представника позивачки ОСОБА_4 на акт виконаних робіт в житловому будинку в с. Крихівці за грудень 2007 року та локальний кошторис замовника ОСОБА_8 як доказ для визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва житлового будинку на земельній ділянці, що знаходиться в садівничому товаристві «Едельвейс», ділянка АДРЕСА_5 Крихівецької сільської ради, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені документи не свідчать про правовий статус цього майна як спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_6 як осіб, які проживають однією сім’єю.
Позивачкою та її представником не надано належних доказів на підтвердження доводів щодо її витрат, пов'язаних із будівництвом, зокрема на будівельні матеріали, та про її участь у виконанні будівельних робіт.
За таких обставин судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є законним, а наведені в апеляційній скарзі доводи не обґрунтованими.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, повно і всебічно встановивши обставини справи та визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми і ухвалив законне й справедливе рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 – ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на майно, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Васильковський В.М.
Судді: Матківський Р.Й.
Проскурніцький П.І.