ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "14" вересня 2011 р.                                                                                    Справа № 35/116  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіМирошниченка С.В.,

суддівХрипуна О.О. (доповідача),

Барицької Т.Л.,

розглянувши

касаційні скарги Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4

та Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської у міста Києві ради

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.07.2011

у справі№ 35/116 господарського суду міста Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Равіс"

до1. Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4

2. Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської у міста Києві ради

третя особаТоварна біржа "Третя українська біржа"

провизнання недійсним договору купівлі-продажу

за участю представників

позивачаАнтощук Е.І., Клюца С.О.,

відповідача-1ОСОБА_4, ОСОБА_7,

відповідача-2не з'явились,

третьої особине з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Равіс" звернулося до господарського суду  міста Києва з позовом до суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 та Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської у місті Києві ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товарна біржа "Третя українська біржа" про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення шляхом продажу на аукціоні, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 09.09.2010 та зареєстрованого в реєстрі за №1619.

В процесі розгляду справи позивачем було подано заяву про зміну предмету позову шляхом доповнення позовних вимог, а саме: визнання незаконним рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 27.08.2010 № 485; визнання недійсним аукціону, проведеного товарною біржею "Третя українська біржа" 06.09.2010 та оформленого протоколом № 06/09-1; визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення шляхом продажу на аукціоні, посвідченого ОСОБА_8 –приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 09.09.2010 та зареєстрованого  в реєстрі за № 1619. Також, позивачем заявлено клопотання про вихід за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів ТОВ "Равіс".

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаної заяви та прийнятті її до розгляду, як такої, що не відповідає вимогам ст. 22 ГПК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2011 у справі № 35/116 (суддя Літвінова М.Є.) в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Равіс" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 (головуючий суддя Моторний О.А., судді Шапран В.В., Кошіль В.В.) рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2011 у справі № 35/116 скасовано; позов задоволено частково; визнано незаконним п. 1.3.2 рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 27.08.2010 № 485 в частині включення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1; визнано недійсним аукціон, проведений Товарною біржею "Третя українська біржа" 06.09.2010 та оформлений протоколом №06/09-1; визнано недійсним договір купівлі-продажу приміщення шляхом продажу на аукціоні, посвідчений 09.09.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований  в реєстрі за № 1619.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 та Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської у міста Києві ради звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011, залишивши без змін рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2011 у справі № 35/116.

Вимоги та доводи касаційних скарг мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права та процесуального права, зокрема, ч. 3 ст. 101, ч. 4 ст. 22 ГПК України, ч. 9 ст. 17 Закону України "Про приватизацію державного майна", ч. 3 ст. 146 ГК України.

Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської у міста Києві ради в касаційній скарзі також вказало, що, визнавши незаконним рішення Дніпровської районної у місті Києві ради, суд апеляційної інстанції прийняв постанову про права та обов'язки ради, яка не була залучена до участі у справі. Крім того, визнавши недійсним аукціон повністю, суд апеляційної інстанції, прийняв рішення щодо прав та обов'язків учасників аукціону і по інших лотах, не залучивши їх до участі у справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Межі перегляду справи в апеляційній інстанції визначено ст. 101 ГПК України, відповідно до ч. 3 якої в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У зв'язку із відмовою у прийнятті до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову шляхом доповнення позовних вимог, а саме: визнання незаконним рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 27.08.2010 № 485; визнання недійсним аукціону, проведеного товарною біржею "Третя українська біржа" 06.09.2010 та оформлений протоколом № 06/09-1; визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення шляхом продажу на аукціоні, посвідченого ОСОБА_8 - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 09.09.2010 та зареєстрованого  в реєстрі за № 1619, вимоги, заявлені позивачем у зазначеній заяві, не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, прийнявши та розглянувши по суті вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, порушив межі перегляду справи, визначені ч. 3 ст. 101 ГПК України.

Крім того, визнавши незаконним рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 27.08.2010 № 485, суд апеляційної інстанції прийняв постанову, що стосується прав та обов'язків Дніпровської районної у місті Києві ради, яка не була залучена до участі у справі у відповідному статусі.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

За висновком колегії суддів, у зв'язку із порушенням процесуального права постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 підлягає скасуванню в частині визнання незаконним п. 1.3.2 рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 27.08.2010 №485 в частині включення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1, та визнання недійсним аукціону, проведеного Товарною біржею "Третя українська біржа" 06.09.2010 та оформленого протоколом № 06/09-1.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення від 09.09.2010 також підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочинів вимогам закону; додержання встановленої форми правочину; правоздатність сторін за правочином; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, пунктом 1.3.2 рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 27.08.2010 № 485 нежилі приміщення загальною площею 654,4 кв.м. на першому поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_1, були включені до переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні без попередньої пропозиції орендарю скористатися належним йому правом викупу відповідно до ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України та п. 51, п. 53 Закону України "Про Державну програму приватизації".

На підставі зазначеного рішення Дніпровської районної у місті Києві ради товарною біржею "Третя українська біржа" 06.09.2010 був проведений аукціон, оформлений протоколом № 06/09-1.

За результатами аукціону 09.09.2010 між Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 та Дніпровською районною у м. Києві радою в особі виконавчого органу Дніпровської районної у м. Києві ради - Управління оренди та приватизації комунального майна було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого відповідач-2 зобов'язується передати у власність відповідача-1 шляхом продажу на  аукціоні, нежилі приміщення за № 1 по № 21, вітрина (групи приміщень № 200) загальною площею 654,40 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (літера А).

Судами також встановлено, що 05.02.2003 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (орендодавець) та позивачем (орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення № 965, за умовами якого орендодавець згідно з розпорядженням Дніпровської райдержадміністрації № 63 від 05.02.2003 надає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування нежиле приміщення (будинок) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 652,4 м.кв. для розміщення майстерні по ремонту телерадіопаратури.

03.12.2007 між позивачем та Комунальним підприємством Дніпровського району міста Києва "Фінансово–розрахунковий центр "Дніпровський” (орендодавець) було укладено договір оренди нерухомого майна № 128, за умовами якого орендодавець на підставі рішення № 129 від 25.06.2007 та виданого у встановленому порядку розпорядження № 645–р від 12.12.2007 Дніпровської районної у м. Києві ради передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення (будівлю), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Об’єктом оренди є: нежиле приміщення (будівля, споруда) загальною площею 652,40 кв.м., в т.ч. на першому поверсі 652,40 кв.м.; устаткування, інвентар, інше майно (за наявності) згідно з переліком, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем належними засобами доказування свого переважного права на придбання орендованого приміщення з огляду на чинність рішення сесії Дніпровської міської у місті Києві ради від 27.05.2010 № 464 "Про внесення змін до деяких рішень Дніпровської районної у м. Києві ради" та результат аукціону, оформленого протоколом № 06/09-1 від 06.09.2010, а також на відсутність у позивача переважного права на придбання об'єкта оренди згідно з ч. 2 ст. 777 ЦК України у зв'язку з тим, що умовами укладеного між сторонами договору оренди № 128 від 03.12.2007 право викупу орендарем об'єкта оренди передбачено не було.

Задовольняючи позов про визнання недійсним договору, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний договір порушує право ТОВ "Равіс" на викуп орендованого майна відповідно до ст. 51 Закону України "Про Державну програму приватизації", переважне право на придбання якого передбачене ч. 2 ст. 777 ЦК України.

Відповідно до ст. 51 розділу ІХ Закону України "Про Державну програму приватизації" у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна.

Статтею 53 Закону України "Про Державну програму приватизації" визначено, що у разі, якщо державний орган приватизації звертається до орендаря з пропозицією приватизувати орендоване майно, а орендар не погоджується на викуп такого майна, державний орган приватизації може запропонувати зазначене майно для продажу на конкурентних засадах.

Проте ст. 53 Закону України "Про Державну програму приватизації" закріплює за органом приватизації відповідне право, а не обов’язок звернутися до орендаря з пропозицією приватизувати орендоване майно.

Частина 2 ст. 777 ЦК України надає наймачеві переважне право придбати річ, що є об'єктом найму, за умов належного виконання своїх обов'язків за договором найму, в разі її продажу наймодавцем.

Переважне право на придбання речі в такому випадку наймач має, якщо він пропонує рівні з іншими особами умови. Якщо він пропонує умови гірші, ніж інші покупці, він втрачає таке право.

Проте, Цивільний кодекс України не визначає наслідків порушення переважного права наймача за договором найму на придбання речі у разі її продажу.

Колегія суддів відзначає, що порушення переважного права покупця не є підставою для визнання укладеного договору недійсним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку щодо наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За висновком колегії суддів, місцевий суд повно встановив обставини справи, надав їм вірну юридичну оцінку, встановив безпідставність доводів позивача та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду –залишенню в силі.

Керуючись ст. ст.  85, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 та Управління оренди та приватизації комунального майна виконавчого органу Дніпровської у міста Києві ради задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2011 у справі № 35/116  залишити без змін.

Головуючий суддяС.В. Мирошниченко

Судді
О.О. Хрипун

Т.Л. Барицька