ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

28.09.06                                                                                           Справа  № 5/2545-12/390

УХВАЛА

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Юрченка Я.О.

суддів                                                  Процик Т.С.

                                                            Галушко Н.А.

розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова, м.Львів № 15871/10-010 від 29.06.2006р.

на постанову Господарського суду Львівської області від 14.06.2006р.

у справі № 5/2545-12/390

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Коллаген”, м.Львів

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова, м.Львів

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 18.04.2005р. № 0002182320/0/9952

За участю представників сторін:

від позивача: Оприск Л.Є., Корпало О.О. –представники.

від відповідача: Турколяк А.І. –начальник інспекції, Мельничук В.А. –головний державний податковий інспектор, Ознамець О. –головний державний податковий ревізор-інспектор.

Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст.ст.49,51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено. Заяв про відвід суддів не поступало.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 14.06.2006р. у справі № 5/2545-12/390 задоволено позовні вимоги ТзОВ ”Коллаген” до ДПІ у Шевченківському районі м.Львова та скасовано (визнано нечинним) податкове повідомлення-рішення № 0002182320/0/9952 від 18.04.2005р.

При прийнятті постанови місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В оскаржуваній постанові місцевий господарський суд також посилається на п.8.2 ст.8 Закону України “Про податок на додану вартість”, відповідно до якого для визначення суми експортного відшкодування згідно з пунктом 8.4 цієї статті до складу податкового кредиту включаються суми податку, фактично сплачені платником податку - експортером коштами у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг), у інших платників податку - постачальників таких товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат виробництва (обігу) або підлягає амортизації, починаючи з першого числа звітного місяця та закінчуючи днем подання розрахунку експортного відшкодування, включаючи такий день.

Крім того, судом враховано, що відповідно до п.1.31 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" продаж товарів - це як будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Суд визнав безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем пп.3.2.8 п.3.2 ст.3 та пп.7.4.1, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.п.8.4.11 п.8.4 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

ДПІ у Шевченківському районі м.Львова - відповідач у справі, з постановою місцевого господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги, просить постанову суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач у запереченні на апеляційну скаргу проти вимог та доводів апеляційної скарги відповідача заперечує, просить постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача –без задоволення.

Розглянувши доводи сторін, наведені в апеляційній скарзі та запереченні на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, ДПІ у Шевченківському районі м.Львова винесено спірне податкове повідомлення-рішення № 0002182320/0/9952 від 18.04.2005р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2005р. у розмірі 3163011,00грн. та січень 2005р. у розмірі 1515684,00грн. Дане податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі Акту від 18 квітня 2005р. №199/23-4/25555992 „Про результати позапланової перевірки ТзОВ „Колаген” з питання відшкодування із бюджету податку на додану вартість за січень 2005р. (уточнюючий розрахунок від 11.04.2005р. №2233770), лютий 2005р. (податкова декларація з податку на додану вартість №2212985 від 21.03.2005р.).

Основними порушеннями, які випливають із акту перевірки, є порушення позивачем пп.8.4.11 п.8.4 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та пп.3.2.8 п.3.2 ст.3 та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” внаслідок передачі нежитлових приміщень до статутного фонду ТзОВ „Юніко-Експо”.

В Акті перевірки вказано, що позивачем занижено податкові зобов’язання з податку на додану вартість у січні 2005р. у розмірі 1515684,00грн. та у лютому 2005р. у розмірі 2921721,33грн. внаслідок передачі в статутний фонд ТзОВ „Юніко-Експо”, засновником якого він є, основних засобів: будівлі корпусу 33, будівлі складу №16, будівлі складу солі, будівлі транспортного цеху, будівлі складу №9, будівлі їдальні-клубу „Е-2”; „Д-1”.

Відповідач  в Акті перевірки вказує, що оскільки відповідно до пп.8.4.11 п.8.4 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до продажу основних засобів та нематеріальних активів прирівнюються  операції з внесення таких основних фондів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи, то позивачем занижено податкові зобов’язання з податку на додану вартість у січні 2005р. у розмірі 1515684,00грн. та у лютому 2005р. у розмірі 2921721,33грн. внаслідок передачі в статутний фонд ТзОВ „Юніко-Експо”, засновником якого він є, основних засобів: будівлі корпусу 33, будівлі складу №16, будівлі складу солі, будівлі транспортного цеху, будівлі складу №9, будівлі їдальні-клубу „Е-2”; „Д-1”.

Судом встановлено, що позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю „Торгово-фінансова компанія” укладено 25 січня 2005р. договори купівлі-продажу нежитлових приміщень (будівлі складу № 16, будівля складу № 9, будівлі профілакторію транспортного цеху № 11, будівля складу солі „Ю-1”, будівля корпусу №33, будівля їдальні-клубу літ.”Е2, „Д-1”) розташованих по вул.Угорській,14 у м.Львові, що підтверджується відповідними договорами купівлі-продажу, актами прийому-передачі, витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копії яких долучені до матеріалів справи.

Судом встановлено, що до податкового кредиту (уточнюючий розрахунок від 11.04.2005р. №2233770) в січні 2005р. позивачем включено податок на додану вартість в сумі 1515684,00грн., сплачений  частково в ціні придбаних  будівель корпусу 33, будівель складу №16, будівель складу солі, будівель транспортного цеху, будівель складу №9, які розташовані по вул.Угорській,14 у м.Львові на підставі наведених вище договорів.

До податкового кредиту в лютому 2005р. (податкова декларація з податку на додану вартість №2212985 від 21.03.2005р) позивачем включено податок на додану вартість в сумі 2921721,33грн., сплачений  частково в ціні придбаних будівель корпусу 33 та будівель їдальні-клубу „Е-2”; „Д-1”, які розташовані по вул.Угорській,14 у м.Львові на підставі наведених вище договорів.

Правомірність віднесення до складу податкового кредиту  в січні 2005р. податку на додану вартість в сумі 1515684,00грн., та в лютому 2005 року податку на додану вартість в сумі 2921721,33грн. відповідачем не заперечується та підтверджується результатами перевірки відповідно до  Акту перевірки.

Судом встановлено, що позивач є засновником ТзОВ „Юніко-Експо”. Відповідно до акту прийому передачі від 14.03.2005р. позивач вніс в статутний фонд даного підприємства основні засоби (об’єкти нерухомості), розташовані по вул.Угорській,14.

При донарахуванні сум податкового зобов’язання з податку на додану вартість у січні 2005р в сумі 1515684,00грн., та в лютому 2005 року в сумі 2921721,33грн. відповідачем не враховано, що відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

Відповідно до пункту 1.4 цього Закону, поставка  товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу права власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів та операцій з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або надання майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Згідно з пп.3.2.8 п.3.2 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України; поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку.

Виходячи із змісту п.1.28 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно, визначена як інвестиція, суд вважає, що здійснена позивачем операція не є продажем, і саме з цих підстав суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що є непереконливими посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин пп.8.4.11 п.8.4 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого лише для визначення порядку збільшення та зменшення балансової вартості груп основних фондів до продажу основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з внесення таких основних фондів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи.

Крім того, відповідно до пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 цього Закону, у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.

Тому судом першої інстанції правомірно зроблено висновок, що відповідачем помилково при визначенні сум податкового зобов’язання з податку на додану вартість відповідних звітних періодів застосовано до даних правовідносин пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Судом також встановлено, що між позивачем та ТзОВ „Геос-Львів” 04 січня 2005 року укладено договір №01/04/2, відповідно до якого здійснювалася купівля позивачем шкіряного напівфабрикату „Вет-Блу”. На виконання даного договору позивач купив у ТзОВ „Геос-Львів” наведений вище товар, що підтверджується видатковими накладними, належно засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.

Із матеріалів справи випливає, що  видані ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” та ТзОВ „Геос-Львів” податкові накладні  на наведений вище товар та нежитлові приміщення, оформлені  з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, відповідно дані податкові накладні були в січні та лютому 2005 року отримані позивачем в січні та лютому 2005 року та внесені в книгу придбання товарів (робіт, послуг) і як наслідок відображені в Декларації з податку на додану вартість відповідних звітних періодів.

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що ТзОВ „Торгово-фінансова компанія” та ТзОВ „Геос-Львів” у встановленому пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Законом України “Про податок на додану вартість” порядку включено до складу податкових зобов’язань з ПДВ суми податку у зв’язку з продажем нежитлових приміщень позивачу та продажу наведеного вище  товару.

Судом враховано, що розрахунки за придбане приміщення та товар між позивачем та ТзОВ „Торгово-фінансова компанія”, ТзОВ „Геос-Львів” проведені в повному обсязі, що не заперечується сторонами та підтверджується банківськими виписками.

Судом встановлено, що позивачем та компанiєю LLC „Velia Systems Limited” 16 березня 2004 року укладено зовнішньоекономiчний контракт №01/04-GB-01\03 -GB на поставку шкiряного напiвфабрикату “Вет-блю” iз сировини шкiр ВРХ. На виконання даного контракту позивачем експортовано шкiряний напiвфабрикат “Вет-блю” iз сировини шкiр ВРХ, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вантажних митних декларацій.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п.8.2 ст.8 Закону України “Про податок на додану вартість” для визначення суми експортного відшкодування згідно з пунктом 8.4 цієї статті до складу податкового кредиту включаються суми податку, фактично сплачені платником податку - експортером коштами у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг), у інших платників податку - постачальників таких товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат виробництва (обігу) або підлягає амортизації, починаючи з першого числа звітного місяця та закінчуючи днем подання розрахунку експортного відшкодування, включаючи такий день.

В п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” зазначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат - витрат на закупівлю шкіряного напівфабрикату “Вет-блю” із сировини шкір ВРХ відповідачем не заперечується.

Враховуючи встановлені судом обставини та відсутність факту оспорення відповідачем правомірності включення позивачем до складу валових витрат витрат на закупівлю наведеного вище товару, є безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем пп.7.4.1 та пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Подання декларацію з податку на додану вартість та розрахунок експортного відшкодування (додаток N 1 до декларації), разом з митними деклараціями та копіями платіжних доручень відповідачами не заперечується та підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

Слід також відзначити, що згідно із пунктом 4.1 вказаного Закону, база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної вартості, визначеної за вільними або врегульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної ціни (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Тому суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміст вказаної норм не пов'язує визначення договірної ціни з урахуванням звичайних цін чи будь-яких інших, як договірних.

За таких обставин, суд першої інстанції об’єктивно прийшов до висновку про правомірність  включення позивачем до складу експортного відшкодування з податку на додану вартість в лютому 2005р. –241290,28грн. відповідно до п.8.2 та п.8.4 ст.8 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок експорту шкіряного напівфабрикату „Вет-Блу” на суму 1447700,00грн., придбаного у ТзОВ „Геос-Львів”.

Судом визнаються необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду доводи відповідача про заниження позивачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість за січень 2005 року (Уточнюючий розрахунок з ПДВ від 11.04.2005р. №2233770) у сумі 1515684,00грн. (аркуш 10-11 Акту перевірки.), заниження податкових зобов’язань за лютий 2005 року на суму 2921721,33 внаслідок передачі нежитлових приміщень до статутного фонду ТзОВ „Юніко-Експо” та висновок відповідача щодо  безпідставного віднесення позивачем до податкового кредиту у лютому 2005р. ПДВ у розмірі 241290,28грн.

Враховуючи наведене в сукупності, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення та скасування його в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано не спростовано.

З огляду на викладене, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови місцевого господарського суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:

Постанову Господарського суду Львівської області від 14.06.2006р. у справі № 5/2545-12/390 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя                                                                                Юрченко Я.О.

Суддя                                                                                                    Процик Т.С.

Суддя                                                                                                    Галушко Н.А.