2-501/11  

РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

4 липня 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого: судді Князькова В.В.

при секретарі: Кобець А.І.

за участі: позивачки ОСОБА_1, представника позивачки ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, третя особа –комунальне підприємство «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька», про зміну умов договору найму житлового приміщення, та ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_3 третя особа –комунальне підприємство «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька», про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зміну умов договору житлового найму та вселення в квартиру, суд -   

ВСТАНОВИВ:

2.09.2010 року ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, звернувся до суду з даним позовом до відповідачів, посилаючись на наступні обставини: 30.08.1997 року ОСОБА_1 вийшла заміж за ОСОБА_3, який проживав з батьками ОСОБА_8 і ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_1.

Зазначає, що після укладення шлюбу ОСОБА_1 за згодою всіх інших членів сім'ї вселилася в зазначену квартиру.

11.01.1999 року у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилася донька, ОСОБА_9.

У січні 2001 року шлюбні відносини між ними були припинені і відповідач пішов проживати до іншої жінки.

16 жовтня 2001 року їх шлюб був розірваний. ОСОБА_1 (ОСОБА_1) залишилася проживати в спірній квартирі з дочкою ОСОБА_9, свекром та свекрухою.

У січні 2004 року між ними виникли розбіжності з приводу користування квартирою. Відповідачі змушували її виписатися і піти з квартири, внаслідок чого 29.01.2004 року ОСОБА_1 звернулася до Ворошиловського районного суду м. Донецька з позовом про зміну умов договору найму житлового приміщення.

Зазначив, що 19.08.2004 ОСОБА_1 рішенням суду їй було відмовлено в позові з тих мотивів, що в квартирі склався певний порядок користування житловою площею, при якому за нею і дочкою ОСОБА_9 не можна було закріпити одну з кімнат. Після пред'явлення позову до суду ОСОБА_11 забрала у позивачки ключі і не пускала їх з дочкою в квартиру, у зв'язку з чим, ОСОБА_1 з донькою були змушені проживати на з’ємній квартирі.

14.02.2004 року ОСОБА_1 одружилася з ОСОБА_12, однак спільно з ним не проживала, так як у нього не було житла. Життя з ним не склалася і 01.02.2005 року їх шлюб був розірваний.

3.12.2004 року ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_7 звернулися до Ворошиловського районного суду м. Донецька з позовом про визнання позивачки такою, що втратила право на житлову площу в спірній квартирі. Вона, в свою чергу, подала зустрічний позов про вселення в квартиру та про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Рішенням суду від 24.06.2005 року в позові про визнання ОСОБА_14 такою, що втратила право на житлову площу було відмовлено, а її позов про вселення було задоволено.

05.07.2005 року ОСОБА_1, на той час - ОСОБА_14, з донькою вселилися до квартиру, де прожили до травня 2008 року.

Зазначає, що 26.05.2008 року ОСОБА_1 не змогла потрапити в квартиру, оскільки,  свекруха і свекор змінили замки на вхідних дверях. Крім того, до квартири вселився колишній чоловік, ОСОБА_13, з новою дружиною та їх спільної донькою, ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєструвавши її в спірній квартирі 02.07.2005 року.

Позивачка зауважує, що за допомогою працівників Ворошиловського РВ їй були передані ключі від квартири. Однак спільне життя фактично 4-х родин не склалася. Відповідачі постійно влаштовували сварки та скандали, били позивачку і вона була змушена тимчасово піти до вирішення будь-яким чином житлового конфлікту.

10.04.2009 року ОСОБА_1, на той час - ОСОБА_14, одружилася з ОСОБА_16, від якого у них 07.05.2009 року народився син, ОСОБА_6.

ОСОБА_1 проживала з чоловіком і дитиною в м. Донецьку на з’ємній квартирі. У зв'язку з тим, що донька ОСОБА_12 страждає алергією, на момент звернення до суду, вони тимчасово живуть у м. Євпаторії також на з’ємній квартирі.

Зазначає, що 17 лютого 2010 року ОСОБА_11 померла, у зв'язку з чим 23.03.2010 року була виписана з квартири. 21.08.2010 року трагічно загинув чоловік ОСОБА_1

Зауважує, що спірна квартира була і залишається єдиним постійним місцем проживання позивачки ОСОБА_1 та двох її дітей, право на житлову площу в якій вона придбала ще в 1998 році.

Статтею 104 ЖК України, передбачено, що члени сім'ї наймача вправі вимагати укладення з ними окремого договору найму, якщо припадає на їх частку житлова площа може бути виділено у вигляді приміщення, що відповідає вимогам ст. 63 ЖК України.

Згідно зі ст.63 ЖК України предметом договору найму житлового приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване приміщення.

Не може бути самостійним предметом договору найму житла приміщення, хоча і є ізольованим, але розміром менше встановленого для надання одній людині (ч.1 ст.48 ЖК України), яке у м. Донецьку складає 6 кв.м.

АДРЕСА_1 складається з 3-х ізольованих кімнат площею 18,10 кв.м, 11,8 кв.м, 11,3 кв.м. У ній зареєстровані і проживають 5 осіб: ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_15

Крім того, зазначає, відповідно до ст.ст.64-65 ЖК України, до членів сім'ї наймача відносяться їх діти. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згода всіх проживаючих з наймачем членів сім'ї не потрібно.

Вважає, що у зв'язку з цим при розрахунку частки позивачки в спірній квартирі необхідно брати до уваги також і її сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2

Загальна житлова площа становить 41,2 кв.м. Частка кожного члена сім'ї становить 6,87 кв.м (41,2:6). На позивачку та 2-х неповнолітніх дітей припадає 20,61 кв.м. Даною площі більшою мірою відповідає ізольована кімната площею 18.10 кв.м, яка відповідає всім вимогам закону.

Після вселення нової сім'ї колишнього чоловіка ОСОБА_13 і смерті ОСОБА_17 порядок користування житловою площею в спірній квартирі не визначався і не міг визначитися, тому що позивачка була змушена тимчасово піти з квартири і не проживала в ній.

Добровільно змінити умови договору найму житлового приміщення відповідачі не бажають.

Просила змінити умови договору найму жилого приміщення у АДРЕСА_1, виділивши у користування їй –ОСОБА_1 та її двом неповнолітнім дітям: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у зазначеній квартирі окрему кімнату площею 18,1 кв. метри.

19.05.2011 року позивачка ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_3, посилаючись на наступні обставини: з січня 2010 року відповідач ОСОБА_3, батько її, позивачки, доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованої та такої, що має право на житлову площу у спірній квартирі №9, не проживає у спірній квартирі.

До цього часу він проживав та працював у м.Запоріжжя, звідкіля надсилав їй –позивачці,  аліменти на утримання дитини. У січні 2010 року він припинив їх надсилати, в бухгалтерії за місцем його роботи їй повідомили, що ОСОБА_3 поїхав в іншу країну, до Російської Федерації, де з зазначеного часу проживає і працює в м.Москві.

Факт проживання ОСОБА_13 у м.Москві підтверджується доданими до позовної заяви довідками державної виконавчої служби від 04.04.2011 року про перерахування аліментів і про доходи ОСОБА_13, наказом про прийняття на роботу ОСОБА_13 від 15 червня 2010 року, згідно з якими з зазначеного часу він працює начальником відділу маркетингу ТОВ «Техмаш»у м. Москві і проживає там по АДРЕСА_2.

Зазначає, що відповідач відбув добровільно до м. Москва в січні 2010 року на постійне місце проживання, у зв'язку із чим, на підставі ч.2 ст.107 ЖК України, договір найму житлового приміщення по АДРЕСА_1 вважається розірваним і ОСОБА_13 втратив право на житлову площу в спірній квартирі.

У разі визнання ОСОБА_13 таким, що втратив право на житлову площу на неї мають право 3 особи: ОСОБА_7 та двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_9 і ОСОБА_15

Квартира №9 складається з 3-х ізольованих кімнат площею 18,1, 11,8 та 11,3 кв.м, загальна житлова площа яких 41,2 кв.м.

Частка кожної особи становить 13,73 кв.м (41,2 кв.м:3). Даною площі відповідає більшою мірою ізольована кімната площею 11,8 кв.м. Вона менше частки ОСОБА_9, однак вона, позивачка, як її законний представник, у відповідності зі ст.ст.29, 39 ЦПК України, згодна на виділення цієї кімнати, оскільки, її донька не забезпечена житлом у м. Донецьку.

Зазначила, що після вселення сім'ї колишнього чоловіка і смерті ОСОБА_11 порядок користування житловою площею в спірній квартирі не визначався, так як вона, позивачка, з дочкою була змушена піти з квартири, і без неї, що має право на житлову площу, порядок користування не міг визначатися.

Вважає, що якщо відповідач ОСОБА_13 зберіг право на житлову площу, то право на неї мають чотири людини: ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_15

Частка кожного в такому випадку склав 10,3 кв.м (41,2 кв.м:4). Цієй частці її доньці ОСОБА_9 відповідає ізольована кімната площею 11,3 кв.м. Вона на 1 кв.м більше її частки, однак це в допустимому розмірі, тому що вирішує житлову проблему.

Вважає, що відповідачі перешкоджають проживанню доньки в спірній квартирі, що підтверджується рішеннями суду, що набрали чинності. Зазначила, що іншого житла у м. Донецьку чи в іншому населеному пункті Україні вони не мають, проживають на квартирі. В усіх судових засіданнях відповідач ОСОБА_13 заявляв, що він хоче забезпечити житлом доньку ОСОБА_9. Проте практично всі його дії спрямовані на позбавлення її житла навіть у вигляді кімнати в спірній квартирі. У зв'язку з цим вона, позивачка, ставить питання про вселення дочки і її, як законного представника доньки, в квартиру №9.

Просила визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право на житлову площу у АДРЕСА_1, змінити умови договору найму житлового приміщення у АДРЕСА_1, виділивши у користування ОСОБА_1, законному представнику ОСОБА_5, ізольовану кімнату площею 11,8 кв.м або 11,3 кв.м, а ОСОБА_7 та ОСОБА_18 –ізольовані кімнати площею 18,1 та 11,3 кв.м або ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_18 –ізольовані кімнати площею 18,1 та 11,8 кв.м, зобов’язавши комунальне підприємство «СЕЗ Ворошиловського району м.Донецька»укласти зі сторонами окремі договори найму житлового приміщення у відповідності з визнаними правами на нього, а також вселити її з неповнолітньою донькою, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, у АДРЕСА_1, зобов’язавши відповідачів усунути перешкоди у користуванні житловою площею у ній.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримувала заявлені нею вимоги. Просила позов задовольнити.

Представник позивачки ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримував вимоги своє довірительниці. Просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_7 у судове засідання не з’явився, належним чином повідомлений про час та місце слухання справи.

Представник відповідача ОСОБА_7 ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що її довіритель позов не визнає, виходячи з наступних підстав: надана позивачкою виписка з особового рахунку №НОМЕР_1 від 25.03.2010, акт від 26.05.2008 не відповідає дійсності і позивачка про це знала, а саме: 31.05.2010 року Ворошиловським районним судом м.Донецька по справі №2-2470/10 винесене рішення за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_7 до ОСОБА_1, згідно з яким остання визнана такою, що втратила право на користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1. Вказане рішення залишено без змін Апеляційним судом Донецької області згідно ухвали від 05.01.2011 року по справі №22-19872-10.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 виписана з спірної квартири.

Посилання позивачки на те, що спірна квартира є її єдиним постійним місцем проживання, не відповідає дійсності, оскільки, вона з квітня 2008 року в спірній квартирі не проживала, не з’являлась там і речі свої забрала, вказані факти встановлені рішенням Ворошиловського районного суду м.Донецька від 31.05.2010 року та підтверджені ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05.01.2011 року.

Відповідно до ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, при поданні позову ОСОБА_1 посилалася на ст.104 ЖК України згідно з якою, член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу. А також вказувала про те, що при вселенні до батьків їх неповнолітніх дітей, згода членів родини не потрібна.

Однак, слід звернути увагу суду на те, що згідно ст.64 ЖК України, до членів сім'ї найма належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. ОСОБА_1 не є дружиною наймача, не проживає разом з наймачем з 2008 року, дитина ОСОБА_1 - ОСОБА_6, яку позивачка намагається безпідставно прописати до спірної квартири народжена від третього чоловіка та не має ніякого відношення до наймача та членів його сім'ї, всі ці наведені факти також встановлено вищевказаним рішенням Ворошиловського районного суду та Ухвалою Апеляційного суду Донецької області.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що ОСОБА_1 всупереч ст.60 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не обґрунтувала свої позовні вимоги, в спірній квартирі протягом майже трьох років не проживає, до членів сім'ї відповідачів ніякого відношення не має та відповідно не мала права звертатися з таким позовом до суду та просити суд вжити запобіжних заходів.

Вважає, що позов є безпідставним та необґрунтованим жодними доказами, вимоги є незаконними та позивачка не мала права на звернення до суду, а накладена вищевказаною ухвалою суду заборона ЖЕУ-7 КП «СЕЗ «Ворошиловського району м.Донецька»прописувати, виписувати, видавати документи, пов'язані з приватизацією спірної квартири порушує права відповідачів, як наймачів житла, а саме вони позбавлені можливості скористуватися гарантованим державою та законом правом щодо приватизації житла.

Просила відмовити у задоволенні позову.

Також представник відповідача стосовно додаткової позовної заяви пояснила, що відповідачі з вказаним документом не згодні у повному обсязі та вважають, що викладені в ньому вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, у заяві позивачка посилається на те, що обставини проживання ОСОБА_3 в іншій країні підтверджуються довідкою державної виконавчої служби, однак у вказаній довідці від 4.04.2011 року не вказано жодної інформації про місце перебування ОСОБА_3, а вказано лише про те, що ОСОБА_1 отримує аліменти на утримання дитини ОСОБА_5Л, реквізити виконавчого листа, та суми аліментів, тобто даний документ не є належним доказом відсутності відповідачам лише підтверджує той факт що він сумлінно виконує свої обов'язки щодо сплати сум аліментів.

Твердження про те, що відповідач нібито відбув до м.Москва з січня 2010 року на постійне місце мешкання не відповідає дійсності, так як надані самою ж позивачкою документи, а саме наказ про прийняття на роботу ОСОБА_3 датований 15.06.2010 року, тобто має місце перекручування та спотворення доказів з боку позивача.

Крім того ці обставини підтверджені лише словами позивачки, яка не надала жодного доказу в підтвердження цих слів, що також є порушенням ст.60 ЦПК, адже саме позивачка повинна була довести факт не проживання в Україні ОСОБА_3 більше ніж 6 місяців.

Слід звернути увагу суду на те, що ОСОБА_3 не відбував до Російської Федерації на постійне проживання, це підтверджує низка доказів, а саме: трудовий договір, та наказ згідно з якими ОСОБА_3 прийнятий на роботу тимчасово та вахтовим методом роботи, а саме - 20 робочих днів та 10 вихідних днів, тимчасовим дозволом на працевлаштування, строк дії якого обмежений, а також міграційною картою, в якій строк перебування ОСОБА_3 на території РФ також обмежений: з 19.04.2011 року по 19.07.2011 року. Всі ці документи підтверджують тимчасове перебування ОСОБА_3

В періоди відпочинку, відповідно до встановленого підприємством-працедавцем ООО «Техмаш», ОСОБА_3 перебував за єдиним місцем свого перебування в Україні: за адресою спірної квартири, брав участь в її утриманні, сплачував комунальні платежі, переуклав договір про надання телекомунікаційних послуг від 03.08.2010 року, договір про надання населенню послуг з газопостачання від 14.04.2011 року.

Крім того, ОСОБА_3 сплачував аліменти спільній з ОСОБА_1 дитині ОСОБА_5 саме з м.Донецька, що підтверджується відповідними квитанціями.

Факт постійного проживання ОСОБА_3 за адресою спірної квартири підтверджується показаннями свідків: родини Синенко, що мешкають в кв.5 за тією ж адресою, як спірна квартира, ОСОБА_19, кв.36 за тією ж адресою, як спірна квартира.

В позовній заяві також не вказуються реальні обставини справи, а лише міркування позивачки на тему, якщо вона зможе виселити з квартири колишнього чоловіка, та якщо вона не зможе цього зробити.

Так, на випадок якщо позивачка все ж таки не зможе виселити колишнього чоловіка, вона вказує на те, що кімната 11,3 кв.м «вирішить їх житлову проблему», однак вона приховує від суду той факт, що 31.05.2010 року Ворошиловським районним судом м.Донецька по справі №2-2470/10 винесене рішення за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_7 до ОСОБА_1, згідно з яким остання визнана такою, що втратила право на користування житловим приміщенням за адресою:   АДРЕСА_1. Вказане рішення залишено без змін Апеляційним судом Донецької області, згідно ухвали від 05.01.2011 року по справі №22-19872-10.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 виписана з спірної квартири. Посилання позивачки на те, що спірна квартира є її єдиним постійним місцем проживання не відповідає дійсності, так як вона з квітня 2008 року в спірній квартирі не проживала, не з'являлась там, звільнила квартиру добровільно і речі свої забрала, вказані факти встановлені рішенням Ворошиловського районного суду м.Донецька від 31.05.2010 року та підтверджені ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05.01.2011 року.

Відповідно до ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Посилання ОСОБА_1 щодо того, що відповідачі (які є відповідно батьком та дідусем дитини) перешкоджають дитині ОСОБА_5 проживати в спірній квартирі та їх обґрунтування наявними рішеннями суду (позивачка не надала цих рішень, та не вказала їх реквізити) не відповідають дійсності, оскільки, рішення Ворошиловського районного суду від 31.05.2010 року свідчить про те, що саме ОСОБА_1 та лише вона втратила право на проживання в спірній квартирі, щодо дитини ОСОБА_5, батьком та законним представником якої є ОСОБА_3, подібні питання жодного разу не ставились та вимоги щодо виселення дитини не заявлялись до суду. Більш того, з раніше наданих відповідачами до суду документів слідує, що дитина зареєстрована в спірній квартирі.

Відповідно до ст.50 Житлового кодексу України, на яку посилається позивачка, вказано, що не допускається заселення квартири, збудованої для однієї сім’ї (факт надання спірної квартири родині ОСОБА_3 також встановлено вищевказаним рішенням Ворошиловського суду м.Донецька від 31.05.2010 року), двома і більше сім'ями або двома і більше одинокими особами.

Однак позивачка приховала від суду той факт, що в спірній квартирі також мешкає та зареєстрована друга дитина ОСОБА_3 - ОСОБА_18, яка є донькою ОСОБА_3 від другого шлюбу, дитина проживає в спірній квартирі разом з батьком ОСОБА_3 та матір'ю ОСОБА_20, яка є законною дружиною ОСОБА_3 з 2002 року.

Таким чином проживання в одній квартирі двох сімей є неможливим ані з точки зору Житлового кодексу України, ані з точки зору здорового глузду.

Крім того, при поданні позову ОСОБА_1 посилалася на ст.63-65 ЖК України згідно з якими йде мова про членів сім'ї наймача та їх права.

Однак, слід звернути увагу суду на те, що згідно ст.64 ЖК України, до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

ОСОБА_1 не є дружиною наймача, не проживає разом з наймачем з 2008 року, всі ці наведені факти також встановлено вищевказаними рішенням Ворошиловського районного суду та ухвалою Апеляційного суду Донецької області.

Вважає, що ОСОБА_1, всупереч ст.60 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, не обґрунтувала свої позовні вимоги, в спірній квартирі протягом майже трьох років не проживає, до членів сім'ї відповідачів ніякого відношення не має та відповідно не мала права звертатися з таким позовом до суду.

Просила у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнав. Підтримував доводи свого представника. Просив відмовити у його задоволенні.

Представник третьої особи –КП «СЄЗ Ворошиловського району м. Донецька»Писін С.О. у судовому засіданні позов визнав частково, пояснивши, що КП не заперечує проти встановлення порядку користування жилим приміщенням за неповнолітньою ОСОБА_5 У задоволенні позов в частині визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщення спірної квартири, просив відмовити.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, відповідача, представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає з необхідне у задоволенні позову відмовити, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.104 ЖК України, член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу. При вселенні до батьків їх неповнолітніх дітей, згода членів родини не потрібна.

Згідно ст.64 ЖК України, до членів сім'ї найма належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 107 ЖК України передбачено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж  населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня  вибуття. Якщо  з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Як встановлено у судовому засіданні, спірна АДРЕСА_1 складається з 3-х ізольованих кімнат площею, відповідно: 18,10 кв.м, 11,8 кв.м та 11,3 кв.м. У ній зареєстровані і проживають 4 особи: ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_15.

У первісному позові, який надійшов до суду 2.09.2010 року, ОСОБА_1 ставить питання про зміну умов договору найму жилого приміщення спірної квартири, виділивши у користування їй –ОСОБА_1 та її двом неповнолітнім дітям: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у зазначеній квартирі окрему кімнату площею 18,1 кв. метри.

Однак, відповідно до рішення Ворошиловського районного суду м.Донецька від 31.05.2010 року, яке набрало законної сили 5.01.2011 року, ОСОБА_1 визнано такою, що втратила право користування АДРЕСА_1, оскільки,  вона з квітня 2008 року без поважних на те причин в спірній квартирі не проживала, не з'являлась там, звільнила квартиру добровільно і речі свої забрала.

Таким чином, ОСОБА_1, як особа, яка не є членом сім'ї наймача, оскільки, вона розлучилась із ОСОБА_3 16.012011 року, постійно не проживає разом з наймачем і не веде з ним спільне господарство, не може ставити питання відносно себе та ОСОБА_6, який за своїм правовим статусом також є такою особою, про зміну умов договору найму жилого приміщення спірної квартири, у зв’язку із чим, у задоволенні позову у вказаній частині необхідно відмовити.

ОСОБА_1, виступаючи в інтересах своєї доньки ОСОБА_5, із посиланням на положення ст.107 ЖК УРСР, ставить питання про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням спірної квартири у зв’язку із вибуттям на постійне місце мешкання до м. Москва Російської Федерації.

Однак надані позивачкою трудовий договір та наказ, свідчать про те, що ОСОБА_3 прийнятий на роботу до ТОВ «Техмаш»у м. Москва тимчасово та йому встановлений вахтовим методом роботи, а саме: 20 робочих днів та 10 вихідних днів; дозвіл на працевлаштування є також тимчасовим, оскільки, строк дії його обмежений –із 12.04.2011 року по 9.06.2011 року; в міграційній карті строк перебування ОСОБА_3 на території Російської Федерації також обмежений: із 19.04.2011 року по 19.07.2011 року. Всі ці документи підтверджують тимчасове перебування ОСОБА_3 поза межами свого постійного місця мешкання (а.с.101-106).

Наявні в матеріалах справи: договір про надання телекомунікаційних послуг від 03.08.2010 року та договір про надання населенню послуг з газопостачання від 14.04.2011 року, укладені ОСОБА_3 із відповідними організаціями, також свідчать про постійне мешкання відповідача у спірній квартирі.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що позивачкою, яка діє в інтересах ОСОБА_5, у судовому засіданні не доведено факту вибуття відповідача ОСОБА_3 зі спірної квартири на інше постійне місце проживання, у зв’язку із чим, у задоволенні позову у даній частині необхідно відмовити.

Також, враховуючи, що у будь-якому варіанті зміни умов договору найму жилого приміщення спірної квартири, а саме: при укладанні з ОСОБА_5 договору найму будь-якої з житлових кімнат площею 18,1 кв. м, 11,8 кв.м або 11,3 кв.м, відповідач ОСОБА_3 вимушений буде проживати в одній кімнаті із своєю донькою ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_1, що є порушенням вимог ч.2 ст.50 ЖК УРСР. У зв’язку із чим, у задоволенні позову у вказаній частині також необхідно відмовити.

У судовому засіданні із боку позивачки не було наведено жодного доказу чинення перешкод із боку відповідачів у проживанні у АДРЕСА_1 ОСОБА_5, що також приводить суд до висновку про необхідність до відмови позову і у даній частині.

На підставі ст..ст.64, 65, 104, 107 ЖК УРСР та, керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1, в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6, до ОСОБА_7, ОСОБА_3, третя особа –комунальне підприємство «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька», про зміну умов договору найму житлового приміщення АДРЕСА_1, та позову ОСОБА_1. в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, до ОСОБА_7, ОСОБА_3 третя особа –комунальне підприємство «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька», про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням АДРЕСА_1, зміну умов договору житлового найму АДРЕСА_1 та вселення в АДРЕСА_1 –відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через даний суд протягом 10 днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення надруковане у нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя Ворошиловського районного

м. Донецька                                                                                                                    Князьков В.В.