КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-458/11                                              Головуючий у 1-й інстанції:   Пінкевич Н.С.  

Суддя-доповідач:  Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" вересня 2011 р.                                                                                                           м. Київ

           Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя : Шелест С.Б.

Судді: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.02.11р. у справі №2-а-458/10 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області про визнання дій відповідача неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок виплати додаткової та основної пенсії

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовом про визнання дій відповідача  неправомірними та зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплату додаткової пенсії і пенсії у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з 24.07.10р.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.02.11р. позов задоволено частково: визнано неправомірними дії відповідача та зобов’язано здійснити перерахунок пенсії та виплатити позивачу основної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, передбачені статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з 27.07.10р.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій  просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи вимоги пункту третього частини першої статті 1832 КАС України, розгляд апеляційної скарги було проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 197 КАС України.  

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що вимога позивача провести перерахунок пенсії та додаткової пенсії підлягає задоволенню, оскільки відповідачем порушено його право на отримання належних виплат у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що звузило обсяг передбачених законом прав позивача.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Колегією суддів встановлено, що позивач є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та є інвалідом 2 групи, захворювання якої пов’язане з роботами по ліквідації  наслідків аварії на ЧАЕС, та перебуває на обліку в управлінні, де отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(у відповідній редакції, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008р. від 22 травня 2008 року, далі по тексту - Закон № 796-ХІІ) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

За змістом статті 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам ІІ групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах –75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини четвертої статті 54 цього Закону, якою визначено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською  катастрофою, не можуть бути нижчими 8 мінімальних пенсій за віком.

Проте, ці виплати здійснюються відповідачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.08р. № 530.

Між тим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсії та додаткової пенсії позивачеві застосуванню підлягають стаття 50 та частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

Зі змісту статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та додаткової пенсії, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

При цьому, судовою колегією не приймаються до уваги положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, та пенсії як інваліду 3 групи, захворювання якого пов’язано з Чорнобильською катастрофою,  виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ.

Оскільки позивачеві слід визначити пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.  

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право позивача на отримання належних йому виплат, розрахованих відповідно до мінімальної пенсії за віком, було порушено.

Окрім вищевикладеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що загальне поняття пенсії визначено статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом.

Отже, законом не встановлюється ані строковість, ані обмеженість у часі цих видів виплат. З самого визначення поняття пенсії випливає, що ці виплати здійснюються на постійній основі один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу. Цей вид виплат не є строковим, а тому не може бути призначений на якийсь строк. В цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін, або строк, на який призначається пенсія не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії.

Відтак, виплату пенсії позивачеві не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право позивача на отримання державної пенсії яка повинна виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.

Вказана позиція суду є аналогічною правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній  ухвалі від 15.02.11р.

З огляду на викладене, позивач має право на перерахунок пенсії з 27.07.10р. без встановлення будь-якого обмеження кінцевим терміном або строком, на який призначається пенсія.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції не були враховані вимоги статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 31.07.10р.), у відповідності до приписів якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає залишенню без розгляду, про що постановляється ухвала. В порушення вказаної норми, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог заявлених з порушенням строку. Приймаючи до уваги, що невірне застосування судом першої інстанції статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України не зачіпає суті рішення та не впливає на його обґрунтованість і законність, а також те, що відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення постанови суду першої інстанції без змін.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 198, статтею 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

За таких обставин, постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 200, 205, 206 КАС України Київський апеляційний адміністративний суд, -        

                                                                   У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.02.11р. у справі №2-а-458/10 - залишити без задоволення, а постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.02.11р. у справі №2-а-458/10 - без змін.

Дана ухвала, відповідно до ч. 10 ст. 1832, ст. 254 КАС України, є остаточною, оскарженню не підлягає та набирає  законної сили з моменту постановлення.

            Головуюча суддя                                                                           Шелест С.Б.

            Судді :                                                                                          Пилипенко О.Є.

                                                                                                                  Романчук О.М.