КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-822-1/10 Головуючий у 1-й інстанції: Морозов М. О.
Суддя-доповідач: Файдюк В.В.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"13" вересня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Файдюка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Хрімлі О.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни, -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_2 29.10.2010 року звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з адмінпозовом до УПФУ в Святошинському районі м. Києва про зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року у сумі 4857,66 грн. Також просила зобов’язати відповідача призначити та виплачувати в подальшому підвищення до пенсії у розмірі не меншому за встановлений статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»- 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч.1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.11.2009 року.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2010 року позовні вимоги за період з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року –залишено без розгляду.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2010 року року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконне, на її думку, рішення суду першої інстанції. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ’єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Крім того, апелянт зауважує, що копію оскаржуваної постанови вона отримала 22.01.2011 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Враховуючи те, що оскаржувану постанову позивач отримав із запізненням, колегія суддів приходить до висновку, що строк апеляційного оскарження постанови апелянтом не пропущено, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо поновлення пропущеного строку.
Згідно ст. 183-2 КАС України, справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про зобов’язання відповідача призначити та виплачувати в подальшому підвищення до пенсії починаючи з 01.11.2009 року не можуть бути задоволенні, бо відповідно до ст.2 КАС України захисту підлягають вже порушені права та інтереси фізичних осіб, а не ті відносно яких ще немає спірних правовідносин.
Колегія суддів не погоджується з таким висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни»в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.
Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік» збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії.
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим вона звернулася до суду за захистом своїх прав.
Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За частиною 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення без розгляду адміністративного позову за умови, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановлюється ухвала.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернулась до суду за захистом своїх прав 29.10.2010 року. Підстав для поновлення строку звернення з матеріалів справи не вбачається, оскільки позивач достовірно усвідомлювала факт порушення своїх прав в момент отримання пенсії за спірний період, а тому строк звернення до суду повинен обраховуватись в межах шестимісячного строку починаючи з 28.04.2010 року.
Відтак, позовні вимоги по 28.04.2010 року включно, слід залишити без розгляду у відповідності до вимог ч. 2 ст. 99 та ч. 1 ст. 100 КАС України.
Отже, суд першої інстанції повинен був прийти до висновку, що позовні вимоги щодо зобов’язання перерахувати позивачу підвищення до пенсії підлягають задоволенню, починаючи з 29.04.2010 року.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, а тому постанова суду підлягає скасуванню.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, а тому постанова суду підлягає скасуванню.
Щодо доводів апелянта про те, що строк звернення до суду з позовом з огляду на ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» позивачем не пропущено, колегія суддів зауважує наступне:
У відповідності до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Тобто, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
Разом з тим, в даному випадку, підвищення до пенсії позивачу не лише не виплачувалося з вини відповідача, але й не було нараховане.
Право на отримання підвищення до пенсії відповідачем не визнавалося, що й стало підставою для звернення позивача до суду. За таких обставин необхідною умовою зобов’язання відповідача здійснити виплату позивачу підвищення до пенсії за минулий час є визнання права позивача на отримання такого підвищення в судовому порядку.
Як раніше зазначалося, позивач має право звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав в межах шестимісячного строку. Таким чином, оскільки право позивача на отримання підвищення до пенсії судом може бути визнано у відповідності до ст. 99 КАС України лише з 29 квітня 2010 року, то й відповідача може бути зобов’язано виплатити позивачу вказане підвищення лише з 29 квітня 2010 року.
Щодо посилання апелянта на те, що вимога про зобов’язання відповідача в майбутньому здійснювати перерахунок його пенсії, судова колегія зауважує, що суд не наділений повноваженнями щодо зобов’язання органів державної влади виконувати будь-які зобов’язання в майбутньому, оскільки порушення яких-небудь прав, свобод та законних інтересів ще не відбулося.
Однак слід врахувати, що Законом не встановлюється ані строковість, ані обмеженість у часі щомісячних пенсійних виплат в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яку отримує особа в разі досягнення нею передбаченого Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». З самого визначення поняття пенсії випливає, що ці виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу. Цей вид виплат не є строковим, а тому не може бути призначений на якийсь строк. В даному випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок).
Таким чином, виплату пенсії позивачу не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це обмежуватиме право позивача на отримання державної пенсії яка повинна виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 15.02.2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до УПФУ в Києво-Святошинському районі Київської області про визнання дій протиправними.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції
Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, оскільки як зазначалось вище позивач має право на отримання передбаченої Законом допомоги, а висновок суду щодо відмови в задоволенні позову є необґрунтованим.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 198 та ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду та постановлення нової про часткове задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, –
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 –задовольнити частково.
Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2010 року –скасувати, постановити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Позовні вимоги по 29.04.2010 року включно –залишити без розгляду.
Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії як дитині війни у відповідності до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії як дитині війни у відповідності до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 29.04.2010 року з урахуванням виплачених сум.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: О.М. Ганечко
О.Г. Хрімлі