Справа №  2-1926/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

16 вересня 2011 року   Кіровський районний суд міста Кіровограда в складі :

-          головуючого судді                                 Завгороднього Є.В.

-          при секретарі судового засідання                       Зайцевій Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору і судових витрат; зустрічний позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання несправедливими умов правочину визнання недійсним і нікчемним кредитного договору, застосувати наслідки недійсності угоди,

                                                      ВСТАНОВИВ :

Банківська установа просить стягнути з відповідача заборгованість  по кредитному договору, судові витрати. Представник позивача вимоги підтримав, обґрунтував тим, що договір дійсний і підлягає виконанню. Зустрічний позов про недійсність договору заперечив через безпідставність і недоведеність.

          Відповідач стверджує про відсутність кредитної заборгованості через недійсність і нікчемність самого правочину, відтак договірних зобов»язань існувати не може, при цьому просить застосувати строк позовної давності до умов договору (по пені).

          З”ясовані наступні факти і відповідні їм правовідносини :

01.06.2006 року між банком і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за умовами якого позичальник отримав  кошти в розмірі 21000 доларів США в кредит на принципах строковості , оплатності , возвратності в розмірі , що відповідає положенням і розміру кредитного договору.

Після реєстрації шлюбу (06.07.2007 року) ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1.

Відповідач суму кредиту в строки і в розмірах передбачених договором , не повертає, відсотки за користування кредитом не сплачує.  

Згідно частин 1-2 ст. 1055 ЦК, позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. У випадку прострочення  повернення чергової частини  позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики , що залишилася , та сплати процентів -з цих підстав кредитна заборгованість та відсотки за її користування підлягають стягненню в повному обсязі .

Представник позивача в межах періоду стягнення , правильно визначив підстави , види і розмір кредитної заборгованості, в тому числі і стягнення відсотків за користування кредитними коштами, що відповідає положенням ст.1048 ЦК.

Суд погоджується з заявленими вимогами позивача щодо можливості застосування штрафних санкцій , які передбачені п.п. 4.2., 4.3. Договору , і не суперечать змісту ст. 546 ЦК України , про стягнення неустойки в формі пені, та штрафу.

З відповідача підлягає стягненню заборгованість по кредитному договору та  судові витрати, які документально підтверджені. (ч.3 ст.88 ЦПК).

Зустрічна позовна заява задоволенню не підлягає з наступних підстав :

Отримання позичальником кредитних коштів у доларах США підтверджується заявою на видачу готівки, здійсненням валютно-обмінної операції.

Посилання позивача на несправедливість умов договору,  як на підставу визнання договору недійсним є безпідставними, оскільки відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладені договорів та визначені їх умов з урахування вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Позивач погодилася з усіма умовами кредитного договору та власноручно підписала кредитний договір, чим підтвердила факт ознайомлення її з елементами вартості кредиту, і , відповідно фінансовими ризиками.  

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, правочин (частина  правочину) визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору, такі умови договором передбачені, тому підстав для визнання договору недійсним суд не вбачає.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, в томи числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором Банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями ( п. 2 ст. 5 Декрету).

Вимога про необхідність отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями дісно встановлена ч. 4 ст. 5 Декрету, але за умови, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На час виникнення правовідносин такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавством не визначені. Тому згідно з п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483, використання іноземної валюти, як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є банк.

Таким чином за відсутності нормативного регулювання щодо  застосування індивідуального ліцензування по вказаним операціям, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на право проведення валютних операцій.

Ліцензію відповідач отримав від  Національного Банку України з дозволом із зазначенням переліку операцій які банк має право здійснювати з валютними цінностями, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті, ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті, тощо. Перераховані обставини свідчать що домовленість сторін про визначення предмету платежу в іноземній валюті, чинному законодавству не суперечить, тому з цих підстав кредитний договір недійсним визнати неможливо.

Хибними є посилання позивача, на положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки після укладення договору між сторонами тривають договірні кредитні правовідносини, тому при оспорюванні цивільно-правових угод цей закон не діє, а застосовуються умови договору і цивільне законодавство.

Зустрічний позов необґрунтований, доказами не підтверджений, і тому задоволенню не підлягає. Зважаючи на перераховані обставини, керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України -          

                                                             ВИРІШИВ :

Первісний позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по кредитному договору від 01.06.2006 року (станом на 12.11.2010 року) : в розмірі  209622грн. 12 коп. та  1820грн. судових витрат.

Відмовити у повному обсязі в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання несправедливими умов правочину, визнання недійсним і нікчемним кредитного договору, застосувати наслідки недійсності угоди. Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів.

Суддя   Кіровського

районного суду

м.Кіровограда Є. В. Завгородній