ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

    ПОСТАНОВА  

   Господарський суд Кіровоградської області у складі судді  Колодій С. Б. 26.06.2006 р. о 09 год. 00 хв.

розглянувши у відкритому судовому засіданні  справу № 14/135

      за позовом:  Приватного сільськогосподарського підприємства імені Димитрова, с. Добре Вільшанського району Кіровоградської області   

до відповідача:  Добровеличківської міжрайонної державної податкової інспекції, смт. Добровеличківка Кіровоградської області          

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення  

Секретар судового засідання - Дряпак Я.В.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача - Павлюченко О.І. , довіреність № 81  від 22.05.06 представник;  

від позивача - Діцул М.М. , довіреність № 90  від 29.05.06 головний бухгалтер;  

від позивача - Кіров І.П.   керівник ПСП ім. Димитрова;  

від відповідача - Баранов А.М. , довіреність № 1943  від 01.06.06 ;  

від відповідача - Дрига Л.А. , довіреність № 2199  від 20.06.06 ;  

від відповідача - Максимчук О.А. , довіреність № 3332  від 05.09.06 ;  

ПСП імені Димитрова подано позов про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.08.2005 р. №0000232310\0 про визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток.

01.06.2006 р. позивачем подано уточнення позовних вимог, згідно яких ПСП імені Димитрова просить суд визнати нечинними податкові повідомлення – рішення Добровеличківської МДПІ (Вільшанське відділення) №0000232310\0 від 17.08.2005 р., №0000232310\1 від 09.09.2005 р., №0000232310\2 від 14.11.2005 р., №0000232310\3 від 30.01.2006 р. про донарахування податку на прибуток у сумі 19 900,00 грн. та штрафних санкцій 1 990,грн. на загальну суму 21 890,00 грн.

Обґрунтовуючи позов ПСП імені Димитрова констатує, що господарство є платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Позивач зазначає, що згідно статті 2 Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок”, в редакції що діяла з 01.01.2004 р. до 01.01.2005 р. платники фіксованого сільськогосподарського податку, які займаються іншими видами діяльності, крім сільськогосподарської, з метою оподаткування ведуть окремий облік фінансових результатів від інших видів господарської діяльності відповідно до пункту 7.20 статті 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, які підлягають оподаткуванню на загальних підставах. В той же час, згідно пункту 4 статті 9 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” зупинена (за винятком підпунктів 7.7., 7.8., 13.1., 13.2., 13.6., 13.7. та 13.8.) для всіх сільськогосподарських товаровиробників – платників фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, вважає позивач, має місце конфлікт інтересів – норми одного і того ж закону припускають неоднозначне (множинне) трактування обов’язків платника податків та посилаючись на підпункт 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” зазначає, що рішення повинно прийматися на користь платника податків.

Навіть за умови здійснення господарством інших видів діяльності, крім сільськогосподарської, стверджує позивач, ПСП імені Димитрова має всі законні підстави сплачувати за вказаний період виключно фіксований сільськогосподарський податок, а тому виходячи з вимог підпунктів 4.4.1 та 4.4.2 а) пункту 4.4 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню нечинними.

Крім того, позивач вважає необґрунтованим висновок податкової служби щодо поодиноких випадків розміщення господарством на депозитний банківський рахунок грошових коштів отриманих від сільськогосподарської діяльності після нарахування на них податку на додану вартість та за умови сплати фіксованого сільськогосподарського податку в якості іншого виду господарської діяльності в розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

В запереченнях на адміністративний позов відповідач не погоджується із посиланням позивача на наявність в Законі України „Про фіксований сільськогосподарський податок” норм, які припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу та просить суд визнати заяву про порушення справи про визнання недійсним акту безпідставно поданою та припинити провадження у справі.

Розглянувши матеріалі справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

                                            ВСТАНОВИВ:

Добровеличківською МДПІ проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПСП ім.. Димитрова за період з 01.04.2004 р. по 30.06.2005 р.

За результатами перевірки було складено акт від 17.08.2005 р. № 15\2310\03756460.

В ході перевірки встановлено, що позивачем в порушення пункту 7.20 статті 7, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону  України „Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валового доходу за 2004 рік не включено доход від несільськогосподарської діяльності, а саме сума відсотків в розмірі 79 726,10 грн., отриманих позивачем від розміщення на депозитний рахунок вільних грошових коштів, що призвело до заниження в 2004 році податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 19 900,00 грн.

За результатами розгляду матеріалів перевірки  Добровеличківської МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.08.2005 р. №0000232310\0 за яким позивачу донараховано податкове зобов’язання по податку на прибуток в сумі 19 900,00 грн. та застосовані штрафна санкція в розмірі 1 990,00 грн.

ПСП імені Димитрова не погодившись з рішенням податкового органу оскаржило його в адміністративному порядку. За результатами розгляду  скарги позивача на всіх рівнях адміністративного оскарження залишено без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення без змін. В зв’язку з чим прийнято податкові повідомлення-рішення № №0000232310\1 від 09.09.2005 р., №0000232310\2 від 14.11.2005 р., №0000232310\3 від 30.01.2006 р.

Господарський суд вважає, що вимоги позивача підлягають  задоволенню в силу наступного.

Судом встановлено, що ПСП імені Димитрова є платником фіксованого сільськогосподарського податку, що підтверджує акт перевірки від 17.08.2005 р. та не заперечують сторони.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок” фіксований сільськогосподарський податок – це податок, якій не змінюється протягом визначеного цим Законом терміну і справляється з одиниці земельної площі. Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених в цій статті, зокрема, в рахунок податку на прибуток підприємства.

Згідно статті 2 Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок”, платники фіксованого сільськогосподарського податку, які займаються іншими видами діяльності , крім сільськогосподарської, з метою оподаткування ведуть окремий облік фінансових результатів від інших видів господарської діяльності відповідно до пункту 7.20 статті 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, які підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

В той же час згідно пункту 4 статті 9 Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок”, дія Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” зупинена (за винятком його пунктів 7.7,7.8,13.1,13.2,13.6,13.7,13.8) для всіх сільськогосподарських товаровиробників – платників фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином частина 1 статті 2 Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок” прямо суперечить пункту 4 статті 9 та частині 1 статті 1 цього Закону, отже має місце конфлікт інтересів – норми одного і того ж закону припускають неоднозначне (множинне) трактування обов’язків платника податків.

У відповідності з підпунктом 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Отже, господарський суд погоджується з ствердженням позивача щодо наявності конфлікту інтересів у законодавстві, що регулює оподаткування платників фіксованого сільськогосподарського податку та вважає обґрунтованим посилання на даний факт,  як на  підставу вважати неправомірним спірне податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валовий дохід – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, так і за її межами.

Згідно пункту 1.32 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах,  у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Позивач, як платник фіксованого сільськогосподарського, розмістивши на депозитному банківському рахунку грошові кошти отримані від продажу власної сільськогосподарської продукції (операції з яких оподатковані), та отримавши від їх розміщення відсотки не вів діяльності, яка носить ознаки регулярної, постійної та суттєвої та не може розглядатися, як банківська операція з надання фінансових послуг.

Отже, відсотки за розміщення депозитного вкладу не повинні бути об’єктом оподаткування по податку на прибуток сільськогосподарського підприємства, яке є платником фіксованого сільськогосподарського податку.

За таких обставин, господарський суд задовольняє позовні вимоги ПСП імені Димитрова в повному обсязі.

Керуючись частинами 1-3 статті 160, частиною 1 статті 162, статтею 163, частинами 1-4 статті 254, статтею 258, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

                                             ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати нечинними податкові повідомлення - рішення Добровеличківської міжрайонної  державної податкової інспекції (Вільшанське відділення) № 0000232310/0 від 17.08.2005 р., № 0000232310/1 від 09.09.2005 р., №  0000232310/2 від 14.11.2005 р., № 0000232310/3 від 30.01.2006 р.   про донарахування податку на прибуток в сумі 19900,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 1990,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України (№ рахунку 31118095600002, МФО 823016, отримувач коштів ВДК у м. Кіровограді, банк отримувача УДК у Кіровоградській області, ідентифікаційний код 24145329) на користь  Приватного сільськогосподарського підприємства імені Димитрова (26606, с. Добре, Вільшанського району, Кіровоградської області, р/р 260023167, МФО 323538, код ЄДРПОУ 03756460 в ОД АППБ "Аваль" Вільшанське відділення) судові витрати по справі 3,40 грн. державного мита.  

За заявою стягувача після набрання постановою законної сили господарський суд видає виконавчий лист.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження , але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Дніпропетровського господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України – з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, і копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.                

 27.06.2006 р.