Справа № 2-2370/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"22" серпня 2011 р.Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючої судді:                        Астахової О.О.,

при секретарі:                                      Бартко Н.В., Стукан Я.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділення Філії «Київська регіональна дирекція»ВАТ «ВТБ Банк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними окремих частин договору, -

в с т а н о в и в :

          Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними окремих частин кредитного договору № 101.8-01/08 укладеного 12 березня 2008 року  між  ВАТ «ВТБ Банк»та ОСОБА_1, зокрема п. 6.2., відповідно до умов якого «Банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього договору: на підставі наданих позичальником або інших документів, а також отриманої
банком інформації можна зробити обґрунтований висновок про погіршення
фінансового стану Позичальника відносно його фінансового стану на момент
укладання цього договору;»

          Визнати недійсним Пункт 4.4. даного кредитного договору згідно умов якого: «Позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти, незалежно від настання строку виконання зобов'язання у випадках:

-          порушення заставодавцем (поручителем, гарантом зобов'язань за договором, що забезпечує виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором);

-          вчинення застоводавцем дій на припинення застави, що забезпечує виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором;

-          незгоди позичальника зі зміною процентної ставки, запропонованої банком;

-          порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, в т.ч. несплати процентів за користування кредитом (в т.ч. неналежної сплати процентів).»

          Визнати недійсним Пункт 6.3. кредитного договору № 101.8-01/08 за яким: «У випадку вимоги банку про дострокове повернення кредитних ресурсів та сплати процентів Позичальник зобов'язаний зробити повне погашення заборгованості за цим договором, тобто повернути отримані кредитні ресурси та сплатити всі проценти, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту одержування вимоги банку.»

          Визнати недійсним Пункт 9.4. кредитного договору № 101.8-01/08 відповідно до умов якого: «При здійсненні позичальником страхування предмету застави на умовах, що не були погоджені з банком або страхування предмету застави у неакредитованому банком страховій компанії, банк підвищує відсоткову ставку за кредитом на 2% річних в порівнянні з діючою відсотковою ставкою за даним кредитним договором».

Визнати недійсним пункт 9.1 кредитного договору, згідно умов якого: у разі несвоєчасного повернення кредиту позичальник зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що вказані вище умови кредитного договору є несправедливими, які створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, а сама послуга за кредитним договором надається з недоліком (невідповідністю послуги вимогам нормативно-правового акту), що змушує його звернутись з даним позовом до суду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити, виходячи з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що кредитний договір № 101.8-01/08 від 12 березня 2008 року  укладений сторонами за їх згодою, на підставі їх вільного волевиявлення, відповідає всім умовам правочину, встановленим законодавством України. За неналежне виконання позивачем своїх зобов”язаннь по Договору, банком не здійснюються нарахування індексу інфляції за весь час просточення та 30% річних від простроченої суми, тому просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи,  суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 березня 2008 року  між  ВАТ «ВТБ Банк»та ОСОБА_1, укладено кредитний договір № 101.8-01/08, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит в сумі 500 000,00 доларів США, на строк 20 років з виплатою 12,5 % річних.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов”язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов”язується повернути кредит та сплатити проценти.   

Пунктом 9.1 договору передбачено, що у разі несвоєчасного повернення кредиту позичальник зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми.

          Згідно з ч. 2 ст.. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Однак при укладенні Договору, зокрема п. 9.1,  відповідачем не враховані вимоги ст.18 Закону України „Про захист прав споживачів”, відповідно до яких (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов”язків на шкоду позивача.   

            Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 даного Закону несправедливими є умови договорів про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у  разі невиконання ним зобов”язань за договором.   

          Пунктом 9.2 кредитного договору передбачено, що у разі несвоєчасної сплати відсотків за користування кредитом, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання.  

З урахування викладеного, суд вважає, що встановлена п. 9.1 Договору  відповідальність позичальника, де у разі несвоєчасного повернення кредиту позивач зобов»язаний сплатити Банку суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми, розмір якої, з урахуванням встановленої п. 9.2  відповідальності за прострочення виконання зобов»язання, перевищує п’ятдесят відсотків, являється несправедливою умовою кредитного договору, який створює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача та суперечить Закону України „Про захист прав споживачів”.   

           Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.   

 Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 ЦК України.   

 Згідно зі  ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і  правочину в цілому.   

            Таким чином, п.9.1 Договору щодо обов”язку позивача сплачувати на користь відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми - підлягає визнанню недійсним.   

            Відповідно до  ч.7 ст.18 Закону України „Про захист прав споживачів” положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.   

          Щодо позовних вимог про визнання недійсними пунктів 4.4; 6.2; 6.3; 9.4 кредитного договору, то вони до задоволення не підлягають виходячи з наступного.

Статтею 627   ЦК  України  закріплений  принцип  свободи  договору,  за  яким   сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з   урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що умови кредитного договору визначені п.п. 4.4, 6.2, 6.3, 9.4 не суперечать вимогам Цивільного Кодексу України і іншим актам цивільного законодавства.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що кредитний договір, зокрема  п.п. 4.4, 6.2, 6.3, 9.4 було укладено за взаємною згодою сторін, його умови відповідають домовленості сторін викладеній в ньому, не суперечать вимогам Цивільного Кодексу України і іншим актам цивільного законодавства а тому має виконуватись сторонами і свідчить про зобов’язання ОСОБА_1 повернути відповідачеві позику –грошові кошти в іноземній валюті (доларах США) з відповідними відсотками, в строки та на умовах, визначених сторонами в кредитному договорі.

Крім того, згідно зі ст.. 88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати відшкодовуються відповідачем пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а  судовий збір підлягає компенсації з відповідача у дохід держави, у розмірі 8,50 грн.  

 Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10, 11, 58-61, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 217, 626-629,638, 1054, 1055 ЦК  України,

ст.ст. 1, 11, 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, суд, -

в и р і ш и в :

Позов  задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 9.1 кредитного договору № 101.8-01/08 укладеного 12 березня 2008 року  між  ВАТ «ВТБ Банк»та ОСОБА_1, згідно умов якого: у разі несвоєчасного повернення кредиту позичальник зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми.

Стягнути з Центрального відділення Філії «Київська регіональна дирекція»ВАТ «ВТБ Банк»на користь  ОСОБА_1 - 37,00 грн.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Стягнути з Центрального відділення Філії «Київська регіональна дирекція»ВАТ «ВТБ Банк»в дохід держави -  8,50 грн. судового збору.

В іншій частині –відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва, шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання  копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                                                          О.О. Астахова