Справа №22-ц-1558/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Сибільов

Категорія - 27 Суддя-доповідач - Смирнова

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2011 року                                                                                                     м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді -  Смирнової Т. В.,

суддів -  Попруги  С. В.,  Таран  С. А.,

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

 розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 15 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4,

про стягнення грошових коштів за договором позики, -    

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача суму  позики - 5000 доларів США (еквівалент 39685 грн.), які 09 червня 2004 року передав відповідачеві у борг , про що було складено боргову розписку, за умовами якої він зобов’язувався повернути борг до 09 червня 2005 року, однак у встановлений термін гроші не повернув, а став давати усні обіцянки про повернення боргу.  

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 15 липня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв’язку зі спливом позовної давності.

Скасовані застосовані судом заходи забезпечення позову.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2, посилаючись на неповне з’ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнути судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції та апеляційний перегляд справи. Вважає, що відмовляючи у задоволенні позову за спливом строку позовної давності, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача про те, що ним було загублено оригінал розписки, яка є основним доказом по справі, а на початку 2010 року оригінал знайшовся і він звернувся за захистом свого порушеного права. Крім того, судом не було належним чином досліджено аудіозапис його розмови з відповідачем, в якій останній визнає наявність боргу перед позивачем.

Вивчивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення апелянта, підтримавшого скаргу, заперечення представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що  позивачем не доведено визнання відповідачем боргу до спливу строків позовної давності, а тому суд відмовив в задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Колегія суддів вважає, що з такими висновками суду першої інстанції слід погодитися, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір позики, що підтверджується борговою розпискою, згідно якої 09 червня 2004 року ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_3 5000 доларів США, які останній зобов’язався повернути у строк до 09 червня 2005 року.

Відповідач ОСОБА_3 наполягав, що повернув повністю борг, та просив суд застосувати строк позовної давності.

Не погодившись з доводами ОСОБА_3 про повернення боргу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що боргова розписка знаходиться у ОСОБА_1 як доказ передачі грошей в борг, а іншого письмового доказу про повернення боргу відповідачем суду не надано.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач на підтвердження боргового зобов’язання надав суду письмовий доказ, що передбачено ст. 64 ЦПК України, в той же час відповідач не спростував ці докази належними письмовими доказами, а саме розпискою про повернення боргу, а тому суд цілком підставно вважав, що відповідач не довів самого факту повернення коштів.

За ст. ст. 256, 257 ЦК України встановлено 3-річний строк, в межах якого особа може звертатися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

Згідно з борговою розпискою, борг слід було повернути 09.06.2005 року зі слідуючого дня починається  перебіг 3-річного строку давності і закінчується 09.06.2008 року.

Проте позов подано до суду 22.03.2011 року, не заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності та в подальшому позивач не надав доказів щодо поважності пропуску строку позовної давності.

Так, посилання апелянта на ті обставини, що він не знав місця фактичного перебування відповідача не є підставою для поновлення строку давності, оскільки сам позивач визнає, що адреса реєстрації відповідача йому була відома. Ніяких доказів щодо втрати боргової розписки у 2006 році та її виявлення лише на початку липня 2011 року позивач не надав.

Що стосується запису розмови між сторонами, в якій ніби-то відповідач визнав борг, -  цей доказ не є достатнім та належним, оскільки відповідач стверджує, що розмова велася за інші обставини ділових стосунків сторін, та крім того ця розмова мала місце у 2011 році, тобто після спливу строку позовної давності у 2008 році.

Інші доводи апеляційної скарги висновків судового рішення не спростовують.

За зазначених обставин відсутні підстави для задоволення скарги.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-       

УХВАЛИЛА:

 Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, а рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 15 липня 2011 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з часу проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів    

Головуючий -

Судді -