ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

25 листопада 2024 р.Справа № 160/25397/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/25397/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

20.09.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати нарахованої ОСОБА_1 грошової допомоги, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі 48847,90 грн.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату ОСОБА_1 разової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у сумі 48847,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 року у справі № 160/20506/22 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 грошову допомогу згідно п. 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Зазначає, що відповідачем на виконання рішення призначено позивачу вищезазначену грошову допомогу, проте виплачено її не було. 26.07.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, на адвокатський запит представника позивача, було надано відповідь, в якій зазначено, що на виконання рішення суду у справі № 160/20506/22 позивачу нараховано разову грошову допомогу в сумі 48847,90 грн. та вказав, що належні пенсійні кошти, нараховані за рішенням суду, будуть виплачені позивачу після виділення додаткових бюджетних призначень Пенсійного фонду України для виплати сум, нарахованих за рішеннями судів, в порядку черговості за датою набрання ними законної сили. Позивач вважаючи протиправними дії відповідача щодо не виплати нарахованої грошової допомоги, звернулась до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 року разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в його електронний кабінет та отримано 25.09.2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи. Однак, відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду відзив на позовну заяву у строки встановлені ухвалою суду.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виплату їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій від 02.11.2022.

Заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та прийнято рішення №046050014079 від 07.11.2022 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні грошової допомоги згідно пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки на день досягнення пенсійного віку відсутній необхідний страховий стаж.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернулася за захистом порушеного права до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі № 160/20506/22 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №046050014079 від 07.11.2022 про відмову ОСОБА_1 в призначенні грошової допомоги згідно п. 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 грошову допомогу згідно п. 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Листом відповідача від 26.07.2024 року на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року по справі № 160/20506/22 (набрало законної сили 30.03.2023) зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 разову грошову допомогу відповідно до п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. На виконання рішення суду позивачу нараховано разову грошову допомогу в сумі 48847,90 грн. Відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” зазначена грошова допомога виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно із пунктом 2 статті 72 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Відповідно до частини 2 ст. 115 Закону фінансування пенсії особам, визначеним пунктами 1-5 і 7 частини першої цієї статті, у період до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Нараховані на виконання рішень суду кошти виплачуються в межах затверджених бюджетних призначень на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. В 2023 році в межах бюджетних асигнувань проведено виплату пенсійних коштів, нарахованих за рішеннями судів, в порядку черговості за датою набрання ними законної сили по 20.09.2020 включно. Повідомлено, що бюджет Пенсійного фонду України на 2024 рік на сьогодні не затверджено. Сума коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду буде визначена у бюджеті Пенсійного фонду України на 2024 рік після його затвердження.'" Таким чином, належні пенсійні кошти, нараховані за рішенням суду будуть виплачені позивачу після виділення додаткових бюджетних призначень Пенсійному фонду України для виплати сум, нарахованих за рішеннями суду, в порядку черговості за датою набрання ними законної сили.

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати нарахованої грошової допомоги протиправними, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.

Вирішуючи позовні вимоги по суті спору, суд враховує наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтями 8 та 55 Конституції України гарантується право на звернення безпосередньо до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина та оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 року у справі № 160/20506/22, яке набрало законної сили 30.03.2023 року, позивачу нараховано разову грошову допомогу в сумі 48847,90 грн.

Проте листом відповідача від 26.07.2024 року представника позивача повідомлено, що згідно із пунктом 2 статті 72 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Таким чином, належні пенсійні кошти, нараховані за рішенням суду будуть виплачені позивачу після виділення додаткових бюджетних призначень Пенсійному фонду України для виплати сум, нарахованих за рішеннями суду, в порядку черговості за датою набрання ними законної сили.

Згідно з вимогами статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Із наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи.

Питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, урегульовано у статтях 370-383 Кодексу адміністративного судочинства України, якими не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи-позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

За частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм вбачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм слідує, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та 16.02.2019 у справі № 816/2016/17.

З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.

Крім того, згідно частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Аналіз зазначених норм свідчить, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України).

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 року у справі №440/1810/19, від 03 квітня 2019 року по справі № 820/4261/18, від 30 листопада 2023 року у справі №420/6135/22, від 18 січня 2024 року у справі №160/2888/23, від 28 лютого 2024 року у справі № 400/3416/20.

Матеріали справи свідчать, що позивач, звертаючись із цим позовом, фактично просить суд зобов`язати відповідача виконати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 року у справі № 160/20506/22, на підставі якого позивачу нараховано разову грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” в сумі 48847,90 грн. Зазначене також підтверджується обґрунтуванням позовних вимог.

Суд зазначає, що вимоги про зобов`язання виплатити заборгованості з пенсії та зобов`язання нарахувати та виплатити пенсію є двома різними способами захисту порушеного права (що, окрім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації), тобто є альтернативними варіантами вирішення спору .

Від так вирішення судом спору між сторонами шляхом застосування такого способу захисту порушених прав, як зобов`язання нарахувати та виплатити пенсію виключає в подальшому можливість особи звернутися до суду із позовом про зобов`язання виплатити заборгованості пенсії, адже фактично спір між сторонами вже вирішено.

Суд вважає за доцільне зазначити, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі № 9901/433/18.

Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є одним із способів виконання рішення суду, що визнається позивачем у позові.

Суд звертає увагу, що у разі незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю, вчиненими відповідачами на виконання судового рішення у справі № 160/20506/22, позивач може скористатися процесуальним механізмом судового контролю та звернутися до суду першої інстанції із відповідною заявою про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а не подавати новий адміністративний позов.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16, від 22.028.2019 у справі № 522/10140/17, від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а, від 24.09.2020 у справі № 640/15623/19, від 12.05.2020 у справі №815/2252/16, від 16.12.2021 у справі №170/167/17 , від 31.01.2022 у справі №400/822/20, від 20.04.2022 у справі №233/3744/17, від 11.05.2022 у справі № 345/4045/16-а, від 17 червня 2023 року у справі №160/18740/22, від 26 лютого 2024 року у справі № 120/13369/23, від 28 лютого 2023 року у справі № 260/1898/22, від 28 лютого 2024 року у справі №400/3416/20.

У постанові від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Відповідно пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі, у відповідності до приписів пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства  України.

Відповідно  частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Провадження в адміністративній справі № 160/25397/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Повернути ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн., сплачений відповідно квитанції №6408-5110-7776-2824 від 19.09.2024 року.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження, не допускається.

Копію ухвали надіслати сторонам у справі.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог  статті  256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями  295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                 С.І. Озерянська