ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
28.07.11 р. Справа № 34/100
Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Іванковій Н.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Авант Трейд”, м. Горлівка
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю комерційної фірми „Фаворит”, м. Макіїка
про: стягнення 2674,95грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю б/н від 14.07.2011р.) - представник
від відповідача: не з’явився
СУТЬ СПОРУ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Авант Трейд”, м. Горлівка (далі – позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю комерційної фірми „Фаворит”, м. Макіїка (далі – відповідач) про стягнення 2674,95грн., що складається з суми основного боргу в розмірі 2000грн.00коп., інфляційних витрат у розмірі 131грн.01коп., пені в розмірі 176грн.37коп., 20% річних у розмірі 227грн.57коп. та штрафу в розмірі 140грн.00коп.
Ухвалою від 22.04.2011р. судом (суддя Кододова О.В.) порушено провадження по справі, призначено до розгляду на 14.06.2011р., сторони зобов’язані надати документи та вчинити певні дії.
Розпорядженням заступника голови суду від 14.06.2011р. справа була передана на розгляд судді Макарової Ю.В.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов’язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару за договором поставки № 2222 від 17.06.2010р.
На підтвердження свої позиції позивачем надані засвідчені копії: договору поставки № 2222 від 17.06.2010р., довіреності від 17.06.2010р., видаткової накладної № 352769 від 27.08.2010р.
Клопотанням б/н від 28.07.2011р. позивач просив долучити до матеріалів справи заяву про зменшення позовних вимог, якою позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 1000грн.00коп., інфляційні витрати в розмірі 131грн.01коп., пеню в сумі 227грн.57коп., 20% річних у розмірі 349грн.52коп., штраф у розмірі 140грн.00коп. Зменшення суми основного боргу обумовлене частковою оплатою відповідачем суми заборгованості, про що свідчить платіжне доручення № 27 від 18.04.2011р. Крім того, супровідним листом позивач надав податкову накладну, акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2010р. по 27.07.2011р., згідно з яким кінцеве сальдо на користь позивача становить 1000грн.00коп.
Справа слуханням неодноразово відкладалась у зв’язку з неявкою відповідача та з метою надання йому права на захист, востаннє слухання справи було відкладено на 28.07.2011р., але відповідач у судові засідання не з’явився. Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання. В матеріалах справи містяться Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 682034 та довідка АБ № 212730 з ЄДРПОУ, з яких вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю комерційної фірми „Фаворит”, м. Макіїка, ідентифікаційни йкод 36963077, знаходиться за адресою: 86114, Донецька обл., м. Макіївка, вул. Павлика Морозова. Саме така адреса відповідача вказана позивачем в позовній заяві та за цією адресою суд направляв відповідачу ухвали у даній справі.
Ухвали суду належним чином направлялися на адресу відповідача, обізнаність відповідача про розгляд спору підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання ухвали суду.
Під час судових засідань представник позивача підтримав позовні вимоги.
Суд в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка відповідача істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.
Відповідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити та збільшити розмір позовних вимог.
Наданою заявою б/н від 28.07.2011р. позивач зазначає про зменшення позовних вимог, хоча фактично зменшує лише суму основного боргу, у зв’язку з її частковим погашенням відповідачем, стосовно штрафних санкцій позивач збільшує їх розмір та просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 275грн.74коп. (первісна заявлена сума 176грн.37коп.) та 20% річних у розмірі 349грн.52коп. (первісно заявлена сума 227грн.57коп.), не надаючи при цьому будь-якого розрахунку зазначених збільшених сум, з зазначенням періоду нарахування, суми боргу, на який здійснюється нарахування, підстави такого збільшення; інфляційні нарахування та розмір штрафу залишилися без змін, порівняно з первісним заявленим розміром – 131грн.01коп. На підставі вищевикладеного, суд розглядає вимоги позивача стосовно стягнення пені та штрафу в первісному заявленому розмірі, відповідно 176грн.37коп. та 227грн.57коп., приймаючи до уваги лише зменшення основного боргу в розмірі 1000грн.00коп.
Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:
17.06.2010р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки № 2222, згідно з яким постачальник зобов’язується передати у власність покупця алкогольні напої, надалі – товар, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар в порядку, визначеному умовами цього договору.
Відповідно п. 6.1 договору розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 7 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника.
Відповідно п. 9.7 даний договір чинний (строк дії договору): протягом 2 років з дати укладання. У випадку. Якщо жодна із сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити договір за один місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на той же термін та на тих же умовах.
На виконаннях умов договору, позивач за видатковою накладною № 352769 від 27.08.2010р. здійснив поставку товару, загальною вартістю 3609грн.60коп.
Відповідач, отримавши товар, свої зобов’язання за договором поставки № 2222 від 17.06.2010р. виконав не належним чином, здійснивши лише його часткову оплату на суму 2609грн.60коп., у зв’язку чим станом на розгляд справи виникла заборгованість у розмірі 1000грн.00коп., яка і заявлена до стягнення.
Станом на час розгляду доказів погашення заявленої суми заборгованість суду не представлені. Наявність заборгованості підтверджена позивачем, актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2010р. по 27.07.2011р.
Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:
Відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.
За приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Позивач стверджує, що підставою виникнення обов’язків відповідача по оплаті переданого товару за накладною є саме договір № 2222 від 17.062010р., укладений між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець). Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своїм змістом, правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного Кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).
Отже, в обґрунтування вимог позивач надав документи, які, за його переконанням, підтверджують заборгованість відповідача, а саме: договір № 2222 від 17.062010р., накладну № 352769 від 27.08.2010р., довіреність на отримання матеріальних цінностей, податкову накладну, акт звірки взаємних розрахунків.
Суд дослідивши матеріали справи дійшов до висновку, що вони є, в розумінні вимог ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, належними доказами того, що поставка позивачем товару відповідачу була здійснена саме за договором № 2222 від 17.062010р. оскільки:
Факт отримання відповідачем товару за накладною № 352769 від 27.08.2010р підтверджується підписом представника відповідача та відбитком печатки в графі „Отримав”, чим останній надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару за обумовленою ціною.
У суду відсутні сумніви відносно отримання товару саме уповноваженими представниками відповідача, оскільки в матеріалах справи наявна засвідчена копія повідомлення від 17.06.2010р., в якому зазначено перелік осіб, що уповноважені на отримання матеріальних цінностей, зразки їх підписів зразок відбитка підприємства. Зазначене повідомлення в розумінні п. 13 „Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на отримання цінностей”, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р., є належним доказом наявності у осіб повноважень на отримання продукції.
Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними накладними був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 2222 від 17.062010р., суд робить виходячи з того, що за накладною був поставлений саме такий вид товару – алкогольні напої, який передбачили сторони в п. 1.1 договору. Відповідачем твердження в цій частині не спростовані, отже суд вважає, що спір між сторонами з цього питання відсутній.
Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як зазначалося, сторони у п. 6.1 договору передбачили, що розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 7 календарних днів з дня отримання товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника.
Відповідно до видаткової накладної № 352769 був поставлений і відповідно отриманий відповідачем товар 27.08.2010р. на загальну суму 3609грн.60коп. З урахуванням п. 6.1 договору щодо строків оплати, строк оплати залишку вартості товару у розмірі 1000грн.00коп. наступив 03.09.2010р., а вже з 04.09.2010р почалося прострочення виконання грошового зобов’язання зі сплати отриманого товару.
Доказів погашення всієї боргу в сумі 1000грн.00коп. суду не представлені, у зв’язку з чим суд вважає, що на момент прийняття рішення грошове зобов’язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам договору перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого виникла заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 1000грн.00коп.., в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов’язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 176грн.37коп., яка нарахована за період з 04.09.2010р. по 16.09.2010р. на суму 3609грн.60коп. та за період з 17.09.2010р. по 21.03.2011р. на суму 2000грн.00коп., у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.
Нарахування пені здійснюється з врахуванням граничного строку та розміру пені, що передбачено ст. 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та ч.6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України.
Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок пені вважає його необґрунтованим, так як зроблений без додержання вимог ч.6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, за якими нарахування припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, крім того, позивачем невірно були визначені періоди нарахування пеня з урахуванням здійсненої 16.09.2010р. часткової оплати на суму 1609грн.60коп.
Оскільки по накладній № 352769 від 27.08.2010р строк оплати з урахування відстрочення платежу на 7 календарних днів (п. 6.1 договору) наступив 03.09.2010р., а вже 04.09.2010р. виникло у відповідача право вимагати виконання забов’язання щодо оплати отриманого товару, то пеня може бути нарахована за період з 04.09.2010р. по 04.03.2011р.
Таким чином, суд зробивши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату пені за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, вважає обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи наступний розрахунок:
- за період з 04.09.2010р. по 15.09.2010р., на суму боргу 3609грн.60коп., пеня становить 18грн.39коп.;
- за період з 16.09.2010р. по 04.03.2011р. на суму боргу 2000грн.00коп., з урахуванням здійсненої 16.09.2010р. часткової оплати в розмірі 1609грн.60коп., пеня складає 144грн.38коп.
Суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення пені на суму 162грн.77коп. та відмовляє в задоволення суми пені в розмірі 13грн.60коп.
Крім того, позивач, керуючись п. 9.2 договору та нормами законодавства, просить суд стягнути з відповідача 20% річних на загальну суму 227грн.57коп. та інфляційні витрати в розмірі 131грн.01коп. за аналогічні періоди.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату інфляційних витрат та 20% річних за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, встановив, що розрахунки позивача відповідають вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам справи, оскільки не перевищують розмір, який може бути нарахований за встановлений судом період, з урахуванням часткової оплати, тому приймається судом як належний доказ у даній справі. Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення 20% річних у розмірі 227грн.57коп. та інфляційних нарахувань у розмірі 131грн.01коп. є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов’язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач, на підставі п. 7.1 договору, просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 7% від суми боргу, що складає 140грн.00коп.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов’язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
В силу ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Суд відзначає, що принцип свободи договору, встановлений ст. 627 Цивільного кодексу України, включає в себе таки ознаки, як вільний вияв волі особи на вступ у договірні відносини; свобода вибору сторонами форми договору; право громадян або юридичних осіб, та інших суб’єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.
Слід підкреслити те, що в першу чергу свобода договору проявляється у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.
Так, договір підписаний сторонами добровільно, без зауважень, протоколу розбіжностей до нього, зокрема умови п. 7.2 договору погоджений сторонами.
Оскільки, відповідачем не виконанні належним чином зобов’язання, тому це є підставою для застосування господарських санкцій, встановлений зокрема, договором.
У ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Також у п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
За правовою природою заявлена до стягнення сума у розмірі 140грн. 00коп. є штрафом, умови п. 7.1 договору не суперечить чинному законодавству України, оскільки граничний розмір відповідальності у вигляді штрафу за прострочку платежу законодавством не встановлений, у зв’язку з чим суд вважає вимоги позивача в частині стягнення штрафу у розмірі 140грн. 00коп. доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково у розмірі основного боргу в сумі 1000грн.00коп., індексу інфляції у сумі 131грн.01коп, 20% річних у сумі 227грн.57коп., пені в сумі 162грн.77коп. та штрафу в сумі 140грн.00коп.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог..
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Авант Трейд”, м. Горлівка до Товариства з обмеженою відповідальністю комерційної фірми „Фаворит”, м. Макіїка про стягнення суми основного боргу в розмірі 1000грн.00коп., інфляційних витрат у розмірі 131грн.01коп., пені в розмірі 176грн.37коп., 20% річних у розмірі 227грн.57коп. та штрафу в розмірі 140грн.00коп. задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю комерційної фірми „Фаворит” (юридична адреса: 86114, Донецька обл., м. Макіївка, вул. Павлика Морозова, код ЄДРПОУ 36963077) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Авант Трейд” (юридична адреса: 84601, Донецька обл., м. Горлівка, вул. Озерянівська, будинок 2, код ЄДРПОУ 36899012) суму основного боргу в розмірі 1000грн.00коп., інфляційних витрат у розмірі 131грн.01коп., пені в розмірі 162грн.77коп., 20% річних у розмірі 227грн.57коп. та штрафу в розмірі 140грн.00коп., витрати на оплату державного мита в сумі 101грн.17коп., інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 234грн.08коп.
В частині стягнення суми пені в розмірі 13грн.60коп. – відмовити.
У судовому засіданні 28.07.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Видати наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
Повний текст рішення складено та підписано 02.08.2011р.
Суддя Макарова Ю.В.
< Список > < Довідник >
< Список > < Довідник >
< Текст >