ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

28.07.11 р.                                                                                 Справа № 13/114                               

         Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Іванковій Н.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Дніпрокомплектбуд” м. Дніпропетровськ

до відповідача Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”,м. Донецьк

про стягнення основної заборгованості у розмірі 99933грн.96коп., 3% річних у сумі 3917грн.96коп., індексу інфляції у сумі 11638грн.49коп., всього 115490грн.41коп.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю б/н від 04.03.2011р.)- юристконсульт

від відповідача: ОСОБА_2 (за довіреністю № 9-464 від 10.02.2011р.) - юристконсульт

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Дніпрокомплектбуд” м. Дніпропетровськ (далі – позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”,м. Донецьк (далі – відповідач) про стягнення основної заборгованості у розмірі 99933грн.96коп., 3% річних у сумі 3917грн.96коп., індексу інфляції у сумі 11638грн.49коп., всього 115490грн.41коп.

Ухвалою від 15.07.2011р. удом порушено провадження, призначено до розгляду на 28.07.2011р., сторони зобов’язані вчинити певні дії та надати документи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов’язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару за договором поставки № 92 від 22.01.2010р.

На підтвердження свої позиції позивачем надані засвідчені копії: договору поставки № 92 від 22.01.2010р., специфікації № 1 від 22.01.2010р. до договору № 92 від 22.01.2010р., видаткової накладної № РН -0000003 від 29.01.2010р., № РН – 0000004 від 01.02.2010р., довіреності № 121 від 28.01.2010р.

Позивач 28.07.2011р. надав заяву про зменшення позовних вимог, згідно з якою відмовляється від стягнення заборгованості по видатковій накладній № РН- 0000004 від 01.02.2010р. на суму 1584грн.01коп., оскільки поставка за цією накладною була здійснена на підставі іншого договору, отже просить суд стягнути суму основного боргу у розмірі 98349грн.95коп. В результаті зменшення суми основного боргу позивач зробив перерахунок індексу інфляції та 3% річних, внаслідок чого просив суд стягнути індекс інфляції за період серпень 2010р. – травень 2011р. в сумі 11454грн.02коп., 3% річних за період з 16.03.2010р. по 06.07.2011р. в сумі 3855грн.86коп.

Відповідач супровідним листом б/н від 28.07.2011р. надав відзив на позовну заяву, яким визнав суму боргу в розмірі 98349грн.95коп., оскільки поставка, здійснена за накладною № РН – 0000004 від 01.02.2010р. в сумі 1584грн.01коп., на яку посилається позивач в позовній заяві, відноситься до іншого договору, внаслідок чого за договором № 92 від 22.01.2010р. здійснена поставка на суму 98349грн.95коп. Відповідач в відзиві зазначив, що з сумами індексу інфляції в розмірі 11638грн.49коп. та 3% річних у розмірі 3827грн.61коп. не згоден, оскільки розрахунок позивач здійснював на суму 99933грн.96коп.

В судовому засіданні 28.07.2011р. представники сторін підтримали позиції, викладені письмово, повідомили суд про відсутність будь – яких додаткових доказів на обґрунтування правової позиції по суті спору.

        Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Відповідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи норми зазначеної статті, суд розглядає остаточні вимоги позивача в редакції поданої позивачем  заяви б/н  від 28.07.2011р. про зменшення позовних вимог.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

22.01.2010р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) дув укладений договір поставки № 92, згідно з яким постачальник зобов’язується передати в власність покупця між рамне кріплення, а покупець зобов’язується прийняти поставляємо в його власність продукцію та своєчасно оплатити її вартість, у відповідності з умовами даного договору.

Відповідно п. 1.2 договору номенклатура, кількість та ціна продукції обумовлюються в специфікаціях/додатках, що є невід’ємною частиною договору.

Згідно п. 4.1 договору ціна на поставляєму постачальником продукцію визначаються сторонами у відповідних специфікаціях/додатках до даного договору.

Згідно п. 4.2 договору розрахунки за поставляємо постачальником продукцію по даному договору здійснюється покупцем шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з моменту поставки продукції.

Пунктом 8.1 сторони встановили, що даний договір вступає в силу з моменту (дати) його підписання обома сторонами (дата начала строку дії договору). Сторони встановлюють, що дата закінчення строку дії договору визначається наступним образом: при належному виконанні обома сторонами своїх зобов’язань, обумовлених даним договором, датою закінчення строку дії договору являється 31.12.2010р., а у випадку не виконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов’язань по даному договору, датою закінчення строку дії договору являться дата повного та належного виконання сторонами (у відповідності з умовами договору) всіх прийнятих на себе по договору зобов’язань.  

Специфікацією № 1 від 22.01.2010р. до договору № 92 від 22.01.2010р. сторони конкретизували предмет договору, а саме визначили кількість – 3570кв.м., ціну за одиницю 23грн.33коп. без ПДВ та загальну вартість 83288грн.10коп., всього разом з ПДВ 99945грн.72коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору  здійснив поставку товару за видатковою накладною № РН – 0000003 від 29.01.2010р. на суму 98349грн.95коп.

Однак, станом на час розгляду справи, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання за договором, не оплативши вартість отриманого товару, внаслідок чого сума заборгованості за накладною № РН – 0000003 від 29.01.2010р. в розмірі 98349грн.95коп. не погашена,

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають  задоволенню в повному обсязі, враховуючи наступне:

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 98349грн.95коп. у зв’язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 92 від 22.01.2011р., що стало підставою для нарахування  3% річних в сумі 3855грн.86коп., інфляційних витрат в сумі 11454грн.02коп.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки, містить усі необхідні та істотні умови даного виду договору.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору № 92 від 22.01.2011р у позивача виник обов’язок поставити товар, а у відповідача прийняти та оплатити його вартість.

Як зазначалось, позивач на виконання умов договору  здійснив поставку товару за видатковою накладною № РН – 0000003 від 29.01.2010р. на суму 98349грн.95коп.

Факт отримання відповідачем товару за вказаною накладною та здійснення поставки саме на виконання умов договору № 92 від 22.01.2010р., суд робить, виходячи із наданих відповідачем у відзиві пояснень, згідно з якими останній визнає факт отримання товару за накладною № РН – 0000003 від 29.01.2010р. на суму 98349грн.95коп. саме на виконання умов укладеного між сторонами договору; товар поставлений за накладною повністю співпадає з видом товару, погодженого сторонами специфікацією № 1 від 22.01.2010р., що є невід’ємною частиною договору № 92 від 22.01.2010р., про що зазначено в самій специфікації.

У суду відсутні сумніви відносно отримання товару саме представником відповідача, оскільки в матеріалах справи наявна засвідчена копія довіреності № 121 від 28.01.2011р., якою відповідач уповноважив свого працівника на отримання матеріальних цінностей – між рамне кріплення , від позивача саме за договором № 92 від 22.01.2010р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений  інший строк оплати товару.

        У відповідності до норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як зазначалося, сторони у п. 4.2  договору сторони передбачили, що розрахунки за поставляємо постачальником продукцію по даному договору здійснюється покупцем шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з моменту поставки продукції.

Відповідно до видаткової накладної № РН – 0000003 був поставлений і відповідно отриманий відповідачем товар 29.01.2011р. на загальну суму 98349грн.95коп., з урахуванням п. 4.2 договору щодо строків оплати, строк оплати вартості товару у розмірі 98349грн.95коп. наступив 12.03.2010р., а вже з 15.03.2010р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання зі сплати отриманого товару.

       Крім того, наданим 28.07.2011р.через канцелярію суду, відзивом б/н б/д, відповідач визнав суму боргу в розмірі 98349грн.95коп.

Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Докази погашення боргу в сумі 98349грн.95коп. суду не представлені, підтверджені відповідачем, у зв’язку з чим суд вважає, що на момент прийняття рішення грошове зобов’язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам договору перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого виникла заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 98349грн.95коп., в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов’язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач на підставі п. 5.1 договору просить суд стягнути з відповідача суму 3% річних за період з 16.03.2010р. по 06.07.2011р. в розмірі 3855грн.86коп. та індекс інфляції за період з серпня 2010р. по травень 2011р. у розмірі 11454грн.02коп.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

 Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, у позивача виникло право вимагати від відповідача виконання зобов’язання по оплаті отриманого товару, а отже і нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання зобов’язань за договором саме 15.03.2010р., однак при розрахунку індексу інфляції та 3% річних позивачем обраний період з серпня 2010року та з 16.03.2010р. відповідно, що є правом позивача.

 Суд, перевіривши арифметичних розрахунок  в частині позовних вимог про сплату інфляційних витрат та 3% річних, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, встановив, що заявлені позивачем суми інфляційних нарахувань у розмірі 11454грн.02коп. та 3% річних у розмірі 3855грн.86коп., не перевищують розмір, який може бути нарахований за заявлений період, а отже,  вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі суми основного боргу 98349грн.95коп., інфляції в розмірі 11454грн.02коп., 3% річних в сумі 3855грн.86коп.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при повному задоволенні позову покладаються на відповідача, однак оскільки позивачем була зайво сплачена сума державного мита в розмірі 1140грн. 17коп., яка підлягає поверненню позивачу, то суд стягує з відповідача, відповідно підпункту “а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року № 7-93  суму, що становить 1% від заявленої суми позовних вимог, тобто 1154грн.90коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Дніпрокомплектбуд” м. Дніпропетровськ до Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”,м. Донецьк про стягнення основної заборгованості у розмірі 98349грн.95коп., 3% річних у сумі 3855грн.86коп., індексу інфляції у сумі 11454грн.02коп. задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”, (юридична адреса: 83000, м. Донецьк, вул. Артема, будинок 63, код ЄДРПОУ 33161769, р/р 26003000527001 в Філіалі Донецької дирекції АТ „Індекс – Банк”, МФО 335850) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Дніпрокомплектбуд” (юридична адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Возз’єднання, 2, код ЄДРПОУ 33907507, р/р 26002060052646 в „Приватбанку” м. Дніпропетровськ, МФО 605299) суму основного боргу в розмірі 98349грн.95коп., 3% річних у сумі 3855грн.86коп., індексу інфляції у сумі 11454грн.02коп., витрати на оплату державного мита в сумі 1154грн.90коп., інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236грн.00коп.

У судовому засіданні 28.07.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати довідку на повернення зайво сплаченого державного мита у розмірі 1140грн. 17коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                                                Повний текст рішення складено та підписано 02.08.2011р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.           

< Список >                                                                  < Довідник >     

< Список >                                                                  < Довідник >    

< Текст >