ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

10.08.11 р.                                                                                 Справа № 13/100                               

         Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при помічнику судді Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи                     за позовною заявою: „АТ” Ортодопомога” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків

до відповідача: Державного підприємства „Торезантрацит”, Донецька обл., м. Торез

про: стягнення 19’692грн.07коп.

за участю представників сторін:

від Позивача – не з’явився.

від Відповідача – ОСОБА_1 (за довіреністю № 1-04/01-1326 від 19.07.2011р.)

В судовому засіданні 26.07.2011р.

оголошувалась перерва до 10.08.2011р.

СУТЬ СПОРУ:

„АТ” Ортодопомога” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків (далі – позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Державного підприємства „Торезантрацит”, м. Торез, Донецька обл. (далі – відповідач) про стягнення суми основного боргу в розмірі 15’200грн.00коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 4’392грн.07коп., відшкодування моральної шкоди в розмірі 100грн.00коп.

Одночасно з заявленими вимогами позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в розмірі 15200грн.00коп., наявні у відповідача на його розрахунковому рахунку в банківській установі: 26001309461602 у філії відділення ПІБ м. Торез.

Ухвалою від 07.07.2011р. суд порушив провадження по справі, сторін зобов’язано надати документи та вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору постачання № 27/2008 від 09.06.2008р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару.

На підтвердження вищевикладеного, позивачем надані засвідчені копії договору постачання № 27/2008 від 09.06.2008р., специфікації № 1 до договору № 27/2008 від 09.06.2008р., рахунку – фактури № 110 від 10.07.2008р., накладної № 105 від 10.07.2008р., лист № 38 від 14.06.2010р. з вимогою оплатити вартість відвантаженої продукції.

Поясненнями б/н від 25.07.2011р. позивач визначив правову природу нарахованої суми в розмірі 4392грн.07коп., зазначивши, що це сума процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачена ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України, розрахована в розмірі, встановленому ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Клопотанням про витребування доказів б/н від 25.07.2011р. позивач просив суд витребувати у відповідача реєстр довіреностей за липень 2008р., оригінал накладної № 105 від 10.07.2008р., мотивуючи заявлене клопотання тим, що довіреність ЯПД № 498055 від 09.07.2008р. на представника покупця була загублена позивачем.

Суд відклоняє дане клопотання, оскільки факт отримання товару не спростований відповідачем.

Представник відповідача наданим відзивом № 1-04/01-1362 від 25.07.2011р. визнав позовні вимоги частково, в сумі основного боргу в розмірі 15200грн.00коп. Під час судових засідань представник відповідача підтвердив факт отримання товару.

В судовому засідання 10.08.2011р. представник відповідача підтримав заперечення, викладені у відзиві на позов, представник позивача наданою через канцелярію суду заявою № 129 від 29.07.2011р. просив суд розглянути справу за відсутністю представника позивача за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка відповідача істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

09.06.2008р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір постачання № 27/2008, згідно з яким постачальник зобов’язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачити і передати у власність покупця визначений цим договором товар, а покупець прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату.

Згідно п. 1.3 договору загальна кількість товару, що підлягають поставці, асортимент за марками та розмірами визначаються специфікацією, що є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно п. 7.1 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 20 днів з моменту постачання на підставі рахунку – фактури.

Згідно п. 16.1 даний договір діє з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2008р. У випадку, якщо жодна із сторін не наполягатиме на розірванні даного договору за місяць до закінчення строку його дії, цей договір вважається автоматично продовжений кожного разу на один календарний рік на тих же умовах.

Сторони специфікацією № 1 до договору № 27/2008 від 09.06.2008р. погодили предмет договору, а саме визначили, що позивач повинен поставити наколінники захисні знімні НЗЗ -07 № 1, у кількості 3 пар, за ціною за одиницю 38грн.00коп. та наколінники знімні НЗЗ -07 № 2, в кількості 3 пари, за ціною за одиницю 35грн.00коп.

На виконання умов договору позивачем був переданий товар за накладною № 105 від 10.07.2008р. на суму 15200грн.00 коп. Одночасно з поставкою позивачем був виставлений рахунок – фактура № 110 від 10.07.2008р. на оплату поставленого товару.

Таким чином, позивач в повному обсязі виконав зобов’язання по передачі товару, що виникли за договором № 27/2008 від 09.06.2008р.

Однак, позивач у позові посилається на те, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання, суму отриманого товару за договором № 27/2008 від 09.06.2008р. не сплатив, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 15200грн.00коп., яка і заявлена до стягнення.

Листом № 38 від 14.06.2010р. позивач просив відповідача невідкладно погасити виниклу суму боргу за договором в розмірі 15200грн.00коп.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають  задоволенню частково, враховуючи наступне:

Як вбачається із змісту позовної заяви сутність даного спору полягає у стягненні з відповідача суми заборгованості у розмірі 15200грн.00коп. у зв’язку з неналежним виконанням умов договорів поставки № 27/2008 від 09.06.2008р., що стало підставою для нарахування позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 4392грн.07коп. та заявлення вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100грн.00коп.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Укладені між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі - продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України  за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші  учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних  вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, відповідно до умов укладеного між сторонами договору № 27/2008 від 09.06.2008р. у позивача виник обов’язок передати товар, а у відповідача – прийнята товар та оплати його.

Як зазначалось, позивач за видатковою накладною № 105 від 10.07.2008р. здійснив поставку товару на суму 15200грн.00коп., про отримання товару свідчить підпис представника відповідача в графі „Отримав”, чим останній надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту за обумовленою ціною.

На факт передачі товару саме на виконання умов договору № 27/2008 від 09.06.2008р. свідчить посилання в накладній № 105 від 10.07.2008р. на зазначений договір як на підставу господарської операції.

Отримання товару підтверджено представником відповідача, що відображено у протоколі судового засідання 26.07.2011р. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони в п. 7.1 договору передбачили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 20 днів з моменту постачання на підставі рахунку – фактури.

Відповідно до накладній № 105 від 10.07.2008р. товар був поставлений і відповідно переданий відповідачу 10.07.2008р., отже з урахуванням двадцятиденного відстрочення платежу, встановленого п. 7.1 договору, строк оплати за поставлений товар наступив 30.07.2008р., а вже з 31.07.2008р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання по оплаті товару.

         Крім того, наданим відзивом № 1-04/01-1362 від 25.07.2011р. відповідач визнав суму боргу в повному обсязі.

Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Доказів погашення боргу в сумі 15200грн.00коп. відповідач не представив, у зв’язку з чим суд дійшов висновку, що на момент прийняття рішення грошове зобов’язання відповідача перед позивачем залишилося невиконаним, що є порушенням вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Отже, суд вважає вимоги позивача в частині основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов’язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач, відповідно до ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України просить суд також стягнути з відповідача суму процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 4392грн.07коп., яка нарахована за період з 31.07.2008р. по 20.06.2011р. з урахуванням вимог ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України у розмірі облікової ставки Національного банку України за увесь час користування чужими коштами.

Стосовно заявленої позивачем вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержавння чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Так, згідно з вимогами ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь процентів за користування одержаними грошима обґрунтованими.

Однак, суд вважає, що позивачем невірно обрахована сума, що підлягає стягненню, оскільки при визначенні розміру процентів позивач виходив з положень ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, які регулюють розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов’язання.

Але ж, проценти за користування грошима, передбачені ст.ст. 536, 1214 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є штрафними санкціями за порушення грошового зобов’язання. Що ж до визначення їх розміру виходячи з облікової ставки Національного банку України це є безпідставним, оскільки в ст. 536 Цивільного кодексу України не вказано про необхідність застосування облікової ставки НБУ при обрахуванні процентів за костування чужими коштами.

Оскільки між сторонами не був встановлений розмір процентів за користування безпідставно одержаними грошима, суд при вирішенні спору застосовує розмір процентів за порушення грошового зобов’язання, встановлених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, тому що це единий випадок коли в законі чітко визначений процент стягнення у разі несвоєчасного виконання грошового зобов’язання.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції  та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зробивши розрахунок 3% річних за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, за період з 31.07.2008р. по 20.06.2011р. дійшов висновку, що обґрунтованою та такою, що відповідає фактичним обставинам справи є сума 3% річних у розмірі 1317грн.50коп., яка і підлягає задоволенню.

Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3074грн.57коп.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди в розмірі 100грн.00коп., зазначаючи, що неправомірними діями позивачу завдано немайнової шкоди у вигляді шкоди економічної стабільності та конкурентноздатності, ділового престижу, внаслідок того, що поставлений товар протягом тривалого часу не був сплачений.

Відповідно Постанови від 31 березня 1995 року N 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

При зверненні до суду з вимогою відшкодувати моральну шкоду, позивач в позовній заяві повинен довести якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відтак, саме на позивача в контексті приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України покладається обов’язок доведення існування відповідних підстав.

В обґрунтування своїх вимог лише зазначив, що внаслідок того, що поставлений товар протягом тривалого часу не був оплачений, позивач втратив можливість технічного переоснащення, залучення висококваліфікованих спеціалістів в відповідно позиції на ринку постачання ортопрротезів та ділова репутація, як передового підприємства були втрачені.

Однак позивач не довів наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, наслідком чого було приниження ділової репутації, не довів належними та допустимими доказами факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, причинного зв'язку між заявленою сумою боргу і заподіяною моральною шкодою, із наведених пояснень вбачається лише не оплата відповідачем суми боргу протягом тривалого часу, але суд зазначає, що позивач не був обмежений у праві звернутися до суду за захистом порушеного права раніше.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні вимог позивача щодо стягнення відшкодування моральної шкоди через недоведеність.

Обставини, які б свідчили про припинення грошового зобов’язання відповідача на підставі договору чи глави 50 ЦК України, у матеріалах справи відсутні і це не оспорюється відповідачем, як і обсяг боргу.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 15200грн.00коп. – суми основного боргу, 3% річних - 1317грн.50коп.

Як зазначалося, позивачем подана заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в розмірі 15200грн.00коп., наявні у відповідача на його розрахунковому рахунку в банківській установі: 26001309461602 у філіалі відділення ПІБ м. Торез, МФО 334282.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу  України господарський суд за заявою сторони, яка подала позов, має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь–якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

З огляду на позицію Вищого господарського суду України, викладену в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. № 01-8/2776 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване позивачем припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Однак позивачем не надано жодного доказу в обґрунтування необхідності вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти відповідача в розмірі 15200грн.00коп., не доведено існування ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду без застосування таких заходів у разі дійсного задоволення позовних вимог.

        Оскільки, позивач не довів суду такого обґрунтовування, господарський суд відмовляє у задоволені заяви про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову.

        Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд відзначає, відповідно підпункту “а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року № 7-93  сума державного мита складає 1% від заявленої суми позовних вимог, тобто по даній справі дорівнює 196грн. 92коп., натомість позивачем платіжним дорученям № 202 від 23.06.2011р. сплачено 280грн. 92коп. Отже, сума у розмірі 84грн.00коп. зайво сплачена позивачем і підлягає поверненню.  

        Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

      На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 66, 82-85 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд –

                                                 В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги „АТ” Ортодопомога” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків до Державного підприємства „Торезантрацит”, м. Торез про стягнення суми основного боргу в розмірі 15’200грн.00коп., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 4’392грн.07коп., відшкодування моральної шкоди в розмірі 100грн.00коп.  задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Торезантрацит” (юридична адреса: 86600, Донецька обл., м. Торез, вул. Енгельса, будинок 88, код ЄДРПОУ 32366906) на користь „АТ” Ортодопомога” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (юридична адреса: 61105, м. Харків, вул. Морозова, будинок 20-А, код ЄДРПОУ 22721757) суму основного боргу в розмірі 15’200грн.00коп., 3% річних в сумі 1’317грн.50коп., витрати на оплату державного мита в сумі 165грн.17коп., інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 197грн. 95коп.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3’074грн.57коп. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 100грн.00коп. – відмовити.

Видати довідку на повернення зайво сплаченого державного мита в розмірі 84грн.00коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 10.08.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                                Повний текст рішення складено та підписано 12.08.2011р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.           

< Список >                                                                  < Довідник >     

< Список >                                                                  < Довідник >    

< Текст >