Справа №1806/2-2137/11
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
03 червня 2011 року Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:
головуючого - судді Черних О.М.,
при секретарі –Шушурі А.В.
з участю позивача –ОСОБА_1
представника позивача –ОСОБА_2
представників відповідача –Зініна А.С., Семібратова В. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Сумський завод «Насосенергомаш»про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
21 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, який під час судового розгляду уточнив, до ВАТ «Сумський завод «Насосенергомаш» про поновлення його на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 19 січня 2011 року його було звільнено за власним бажанням. Заяву про звільнення з роботи за власним бажанням ним було написано за певних обставин, однак наміру звільнятися у нього фактично не було. В заяві на звільнення він вказав дату його звільнення -19.01.2011 року. Звільнення і видача трудової книжки відбулося в день звільнення, тобто 19 січня 2011 року. При отриманні трудової книжки він вказав, що 20 січня він вийде на роботу, а тому просив скасувати наказ про звільнення, однак на робоче місце його не допустили. 20 січня 2011 року він звернувся до відповідача з заявою про поновлення його на роботі та скасування наказу про звільнення, проте відповіді не отримав. Вважає, що його звільнення відбулося з порушенням вимог ст. 38 КЗпП України. Крім того вказав, що внаслідок незаконних дій відповідача щодо його звільнення він зазнав моральної шкоди. А тому, просить суд поновити його на роботі, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 3000 грн.
У судовому засіданні позивач та його представник –ОСОБА_2 підтримали заявлені позовні вимоги. Позивач, пояснив суду, що написати заяву про звільнення за власним бажанням його змусили, у нього з адміністрацією підприємства склалися не добрі стосунки, оскільки в цеху постійно вчинялись крадіжки, щоб уникнути підозр, погроз він написав заяву про звільнення за власним бажанням. Однак обдумавши все, вирішив залишитись на підприємстві, про що повідомив відповідача на наступний день звільнення. Проте, на думку ОСОБА_1, його не законно не допустили до робочого місця.
Представники відповідача - Зінін А.С., Семібратов В. С. в судовому засіданні категорично заперечували з приводу позовних вимог ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що звільнення останнього проведено з дотриманням вимог чинного законодавства.
Вислухавши позивача, його представника, думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.04.2010 року прийнятий на роботу в порядку переводу на посаду різальника на пилах, ножівках та верстатах 3 розряду ВАТ «Сумський Насосенергомаш»(наказ 423к від 31.03.2010 року), йому була присвоєна суміжна професія свердлувальник 3 розряду, 19.01.2011 року ОСОБА_1 було звільнено з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (наказ 23к від 18.01.2011 року), ці факти підтверджуються копією трудової книжки на а.с. 3.
Відповідно до змісту заяви ОСОБА_1 від 18.01.2010 року останній просив голову правління ВАТ «Сумський завод «Насосенергомаш», звільнити його за власним бажанням з 19 січня 2011 року, вказана заява погоджена з керівником підрозділу ОСОБА_5 про те, що позивач звільняється без 2 –х тижневого відпрацювання (а.с. 25).
За правилами ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Стаття 38 КЗпП України зобов'язує власника звільнити працівника в строки, про які працівник просить, також за наявності конкретизованих причин та за наявності інших поважних причин. Які інші причини можна визнати поважними - це повинно вирішуватися у кожному конкретному випадку.
За відсутності причин, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку.
Отже, Закон зобов'язав власників робити звільнення працівників у такий строк, про який вони просять. При цьому мова йде про скорочення двотижневого строку, оскільки за його межами працівник може звільнитися в загальному порядку. У цьому випадку строк попередження про звільнення скорочується на розсуд працівника хоча б навіть і до одного дня.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не був звільнений, продовжує працювати і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не мають права звільнити його за поданою раніше заявою.
Проте, останнім днем роботи при розірванні трудового договору за ініціативою працівника є той самий день тижня, у який працівник попередив про це власника або уповноважений ним орган письмово.
Отже, працівнику надається право відкликати заяву про звільнення протягом строку попередження.
Як вбачається з матеріалів справи, останнім робочим днем ОСОБА_1 був 19.01.2011 року.
ОСОБА_1 19.01.2011 року ознайомився з наказом про звільнення, отримав трудову книжку, отримав розрахункові кошти, здав свій пропускний білет до заводу, тобто виконав порядок звільнення працівника за власним бажанням, отже зазначені дії позивача розцінені судом, як бажання розірвати трудовий договір з відповідачем (а.с. 30-34).
З огляду на вимоги ст. 38 КЗпП України та встановлені судом обставини за яких був звільнений позивач у справі, судом не встановлено будь-яких порушень вимог закону.
Позивач у справі в судовому засіданні підтвердив, що він за власним бажанням написав заяву про його звільнення, заяву про звільнення не відкликав після видання наказу про його звільнення, отримав трудову книжку та розрахунок при звільненні.
Відповідно до змісту п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" з подальшими змінами та доповненнями, по справах про звільнення за ст. 38 КЗпП України, суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
Так, позивач у судовому засіданні стверджував, що написати заяву про звільнення за власним бажанням його змусили, оскільки в цеху постійно вчинялись крадіжки і щоб уникнути підозр, погроз він написав заяву.
Проте, ніяких доказів, які б підтвердили цей факт суду не надано.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про його незаконне звільнення, отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог про його поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 38, 232,233 КЗпП України, п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", ст.ст. 10,11,60,88,208,213-214 ЦПК, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Сумський завод «Насосенергомаш»про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.М. Черних