Справа №2-203/07
РІШЕННЯ
Іменем України
19 червня 2007 року Дніпровський районний сул м.Херсона у складі:
головуючого судді Полив'яного В.М.,
при секретарі Агафонової І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Антонівської селищної ради Дніпровського району м.Херсона про визнання причин пропуску позовної давності поважними, встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково незаконним рішення Антонівської селищної ради від 01.12.1992 року №77, щодо права власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1, визнання частково недійсними свідоцтва на ім'я ОСОБА_3 про право власності на цей житловий будинок та договору дарування, визнання права власності в порядку спадкування за законом на Ч частину житлового будинку з відповідними будовами та спорудами, розташованому за адресою АДРЕСА_1, -
встановив:
ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому вказує, що на підставі рішення Дніпровського районного суду М.Херсона від 15.08.2006 року було встановлено факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є її батьками. Вони перебували у шлюбі з 1934 року. Від їх шлюбу у 1938 році народилась вона, а у 1940 році - її брат ОСОБА_2, відповідач по справі.
Стверджує, що у 1936 році їхні батьки побудували житлобудівлю по АДРЕСА_1, де після будівництва мешкала і була прописана вся її сім'я, а житлобудівля була зареєстрована на ім'я батька. У 1941 році їх батько був мобілізований до лав Червоної Армії і у травні 1944 року зник безвісно. Вважає, що у зв'язку із загибеллю батька у 1944 році, відкрилася спадщина на Н частину зазначеної вище житлобудівлі і спадкоємцями за законом у рівних частках стали їхня матір та вони, її діти.
Вказує, що у 1954 році, вона влаштувалась на роботу і за домовленістю з матір'ю вирішила капітально перебудувати їх житло для його подальшого використання. За період з 1955 по 1960 роки за її безпосередній, а подекуди і основної участі, житлобудівля була капітально переобладнана і фактично прийняла новий вигляд.
Стверджує, що до 1966 року, вона, її мати, брат ОСОБА_2 проживали у спільній житлобудівлі однією сім'єю, а у 1966 році вона отримала кооперативну квартиру, з житлового будинку виписалася і стала проживати від матері окремо. В травні 1996 року її мати померла.
Зазначає, що до червня 2006 року вона вважала, що житлова будівля АДРЕСА_1 зареєстрована за її батьком і в ній присутня належна їй частка батьківської спадщини. Але виявилося, що за свого життя їхня мати - ОСОБА_3 на підставі рішення Антонівської селищної ради від 01.12.1992 року отримала свідоцтво про право власності на вказану вище житлобудівлю, А 29.03.1996 року подарувала її, згідно договору дарування, її брату ОСОБА_2.
Вважає, що за викладених обставин це рішення Антонівської селищної ради є частково незаконним, оскільки порушує її право на частину спадщини після смерті батька. Відповідно, вважає частково недійсними документи, а саме: свідоцтво про право власності на зазначену вище домобудівлю на ім'я матері та її договір дарування на користь брата - відповідача по справі, оскільки стверджує, що лише у серпні 2006 року їй були надані офіційні документи про загибель батька під час війни і факт того, що загиблий ОСОБА_5 є її рідним батьком, встановлено рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 15.08.2006 року.
Тому просить суд визнати поважними причини пропуску позовної давності на звернення до суду за захистом на право власності, встановити факт прийняття нею спадщини після смерті батька - ОСОБА_5, загиблого у травні 1944 року, визнати частково незаконним рішення Антонівської селищної ради Дніпровського району м.Херсона від 01.12.1992 року, щодо права власності її матері - ОСОБА_3 на житлобудівлю АДРЕСА_1, визнати й частково недійсними свідоцтво про право власності від 02.12.1992 року на ім'я ОСОБА_3 та договір дарування від 29.03.1996 року, визнати за нею право власності на Ч частину житлобудівлі АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі і пояснила суду, що ще у 1996 році після смерті матері - ОСОБА_3, вона зверталася до брата - ОСОБА_2 - відповідача по справі, щоб він віддав належні їй Ч частину зазначеного вище будинку. Позивач ОСОБА_1 стверджувала, що з 1966 року, коли вона отримала квартиру, разом зі своєю матір'ю ОСОБА_3 вона не проживає.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав і пояснив, що ще до війни земельна ділянка була надана для його сім'ї. У війну його мати - ОСОБА_3 жила у брата в с.Вогданівка Дніпровського району м.Херсона і тільки після завершення війни вона почала щось будувати на зазначеній земельній ділянці. Стверджує, що мати зробила договір дарування будинку АДРЕСА_1, що належав їй на праві особистої власності на нього, а його сестра, донька ОСОБА_3 - ОСОБА_1 знала про це, оскільки отримала гроші від матері на покупку квартири і на той час таке положення речей її (позивача) цілком влаштовувало, оскільки сама мати допомогла їй з грошима на поліпшення житлових умов.
Вказує, що за життя їхньої матері - ОСОБА_3 ніхто не ставив під сумнів той факт, що ОСОБА_1 була її рідною донькою. До того ж вона й прізвище до одруження мала як і її мати - ОСОБА_3.
Стверджує, що лише він, а не його сестра ОСОБА_1, допомагав матері -ОСОБА_3 будувати та перебудовувати будинок і надав до суду відповідні документи.
Представник Антонівської селищної ради Хоменко Л.О. позов не визнала і пояснила, що згідно рішення Антонівської селищної ради від 01.12.1992 року №77 за ОСОБА_3 було визнано право особистої власності на домоволодіння, розташоване за адресою АДРЕСА_1, оскільки на той час була зроблена первинна інвентаризація вищевказаної домобудівлі.
Представник відповідача - ОСОБА_6 позов не визнав, просив суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову, оскільки нею був пропущений строк позовної давності.
Представник третьої особи - Першої державної нотаріальної контори м.Херсона в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомив.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Судом встановлено, що за ОСОБА_3 по земельно-шнуровій книзі у виконкомі Антонівської селищної ради Дніпровського району м.Херсона була зареєстрована земельна ділянка загальною площею 0,0900га в АДРЕСА_1, на підставі акту інвентаризації від 30.06.1974 року. На підставі рішення виконавчого комітету Антонівської селищної ради Дніпровського району м.Херсона від 01.12.1992 року №77 було визнане за ОСОБА_3 право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Згідно довідки Херсонського ДБТІ від 08.08.2006 року №22445 встановлено, що за даними архіву бюро, первинна інвентаризація домобудівлі, розташованої за адресою АДРЕСА_1, була проведена у 1992 році, відомості про те, хто бува користувачем будівель та споруд за вищевказаною адресою до 1992 року, у ХДБТІ відсутні.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 29.03.1996 року, посвідченому держнотаріусом Першої Херсонської держнотконтори, ОСОБА_3 подарувала належний їй, на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого Антонівською селищною радою м.Херсона 02.12.1992 року №78, зареєстрованого ХДБТІ 02.12.1992 року №2875 жилий будинок, з відповідними надвірними будівлями та спорудами, розташованої за адресою АДРЕСА_1.
Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 кожна окремо показали, що померла ОСОБА_3 була рідною матір'ю позивача по справі ОСОБА_1. При житті ОСОБА_3 питань щодо родинних зв'язків доньки -ОСОБА_1 та матері - ОСОБА_3 не виникало. Свідок ОСОБА_9також пояснила, що була разом із ОСОБА_1, допомагала її матері ОСОБА_3 сапати город. Стверджує, що за життя матері позивача розмов про те, кому залишиться будинок матері, не було.
Свідок ОСОБА_8 також пояснила, що також допомагала позивачу сапати город її матері, а коли її мати ОСОБА_3 хворіла, то ОСОБА_1 забирала матір до себе.
Стверджує, що позивач проживала в будинку матері приблизно до середини 60 років, а коли придбала однокімнатну квартиру стала жити окремо.
Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, кожний окремо пояснили, що ОСОБА_2 - відповідач по справі як до смерті, так і після смерті матері перебудовував та перебудував будинок за вищезазначеною адресою, а ОСОБА_1 ніколи цим не займалась. Крім цього, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_13, кожний окремо стверджували про те, що ОСОБА_3 казала при житті, що гроші вона залишить донці - ОСОБА_1, а сину - ОСОБА_2. вона залишить стару хату, де відповідач й досі живе, на підставі рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 15.08.2006 року було в встановлено факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є батьком та матір'ю ОСОБА_1.
Разом з тим, суд вважає, що цей факт є байдужим до права, оскільки судом встановлено, що при житті матері позивача - ОСОБА_3 ніхто не ставив під сумнів факт їх родинних відносин.
Крім цього ОСОБА_1 не надано суду жодного доказу про те, що її батько - ОСОБА_5 ще до війни був власником АДРЕСА_1, а сама вона разом із своєю матір'ю - ОСОБА_3 були забудовниками цього будинку. На підставі викладеного суд вважає, що немає ніяких підстав вважає недійсним свідоцтво про право власності на будинок на ім'я ОСОБА_3 та її договір дарування цього будинку. Суд вважає законним рішення Антонівської селищної ради від 01.12.1992 року №77 про право власності ОСОБА_3 на зазначений вище будинок.
Суд вважає, що правових підстав вважати, що сім'я загиблого ОСОБА_5 прийняла після його смерті спадщину у суду немає, оскільки відсутні будь-які докази про це. Крім цього ОСОБА_1 в судовому засіданні стверджувала, що у 1996 році після смерті матері, вона зверталась до свого брата ОСОБА_2, щоб той виділив їй у спадщину Ч часину будинку АДРЕСА_1, а до нотаріальної контори вона -з цим питання не зверталась.
На підставі викладеного суд акцентує увагу на покази ОСОБА_1., ставиться до її показів стосовно того, що вона нічого не знала про договір дарування вищезазначеного будинку її матері на користь брата - ОСОБА_2 критично, оскільки, якщо б їй нічого не було відомо про це, вона б зверталася напряму із заявою про прийняття спадщини до держнотконтори, а не до свого рідного брата.
Крім цього, згідно із ст.1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (у даному випадку з ІНФОРМАЦІЯ_1 - моменту смерті ОСОБА_3), але судом встановлено, що ОСОБА_1 до цього часу не здійснила жодної дії, стосовно прийняття спадщини після смерті її матері - ОСОБА_3
На підставі ст.1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 Цього кодексу не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Крім цього, твердження позивача, що вона разом з матір'ю та братом прийняли спадщину померлого на фронті батька після війни, є необгрунтованими, оскільки на цей час не існує жодного правовстановлкючого документу на АДРЕСА_1, окрім свідоцтва про право власності на цей будинок на ім'я її матері - ОСОБА_3 А сама ОСОБА_1 висвітила стан справи так, що лише у серпні 2006 року було встановлено факт, що загиблий під час війни ОСОБА_5 був її рідним батьком, та не зазначила з якою метою їй було необхідно встановити цей факт.
Матеріалами справи встановлено, що про факт гибелі батька їй було відомо ще у серпні 1946р., коли її матір було повідомлено про смерть батька. Крім цього ОСОБА_1 не надала суду доказів, що вона пропустила строк для прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_3 з поважної причини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,60,209,212,214-215 ЦПК України, ст.ст.203-204 ЦК України, суд, -
вирішив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.