ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД   СУМСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.06

Справа №АС 5/558-06.

за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,                 м. Суми

до відповідача – приватного підприємства  "Тристан",  м. Охтирка

про стягнення 14 754 грн. 12 коп.

Суддя Гудим В.Д.

Представники сторін:

Від позивача – предст. Груздо Т.С.

Від відповідача – предст. Кутовий Я.А.

За участю секретаря судового засідання Вдовенко Д.В.

Засідання розпочате 28.09.06р., відповідно до ст. 150 КАС України в засіданні оголошено перерву до 12.10.06р.

Суть спору: Позивач подав позовну заяву про стягнення з відповідача 14 754 грн. 12 коп. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зокрема за нестворені 6 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідач подав заперечення на адміністративний позов, в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що відповідач вживав необхідних заходів по створенню робочих місць.

          

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи докази,  суд встановив:

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 2002 року № 875-ХП (далі Закон) діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Статтею 19 даного Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік у кількості 1 робочого місця.

Підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від Форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж установлена нормативами зазначеними вище, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (ч. І ст.20 Закону).

Згідно із ч.3 ст. 18 вищезазначеного Закону  підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. п. 11,12  Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року за № 314 на місцеві органи соціального захисту населення покладаються такі обв’язки: виявляти інвалідів, які бажають працювати; щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати; подавати державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; вести інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.

Згідно із зазначеним вище Положенням державна служба зайнятості повинна вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та  щоквартально подавати місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.

Слід зазначити, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні передбачено, що на  підприємство покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.

Відповідач в заперечення проти позовних вимог послався на те, що відповідно до наказу № 299 від 4.01.05р. на підприємстві було створило три робочих місця для працевлаштування інвалідів, а відповідно до наказу № 9/1 від 25.03.05р. на філії підприємства в м. Суми було створено 3 робочих місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідач також зазначив, що на підприємстві було розроблене Положення про робоче місце інваліда та інструкцію про робоче місце інваліда на підприємстві. При подачі звітності (Форма №3-ПН) від 20.12.05р., від 28.09.05р. та  від 30.06.05р.  ПП «Тристан» замовило вакансії для інвалідів у кількості -6 чоловік. Дана інформація про вакансії була розмішена в оперативній базі даних вакансій центру зайнятості та в секторі самостійного пошуку роботи на інформаційних стендах. Однак бажаючих працевлаштуватись інвалідів не виявилось.

Крім того, працівники кадрової служби підприємства 20 грудня 2005 року приймали участь у ярмарку вакансій для людей з обмеженими фізичними можливостями де пропонували всім охочим працевлаштуватись на підприємстві. За результатами проведення ярмарку вакансій бажаючих працевлаштуватись інвалідів виявлено не було.

ПП «Тристан» також опублікувало в газетах оголошення про наявність вільних робочих місць на підприємстві.

В обгрунтування обставин, на які посилається відповідача, суду подані відповідні докази.  

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вживав необхідних заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, зокрема створив такі місця на підприємстві та повідомляв органи, на які покладено обов’язок щодо працевлаштування інвалідів.

Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відповідача відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо звертались до відповідача або, які були направлені державною службою зайнятості  позивачем представлені не були і у справі відсутні.

Крім того, слід зазначити, що чинне законодавство не зобов’язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів, тому покладати на підприємство  відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій за неналежне виконання  своїх обов’язків щодо працевлаштування інвалідів є неправомірним і суперечить, як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України, яка передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може  бути примушений  робити те, що не передбачено законодавством.

Враховуючи зазначені обставини, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства  України,

СУД  ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

 

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного господарського суду. Заява про апеляційне оскарження подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання, апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

СУДДЯ                                                                                       В.Д.Гудим