Справа № 2-4214/11

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

01 серпня 2011 року                                                                                                             м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого                судді Шевченко Л. В.,

при секретареві          Прохоровій К. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УніКредит Банк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УніКредит Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання недійними договорів та зобов’язання зарахувати грошові кошти, -

в с т а н о в и в:

У травні 2011 року ПАТ «УніКредит Банк»звернувся до суду з позовом до    ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15.08.2008 між позивачем і відповідачем укладено договір про іпотечний кредит № MRTG-000000014133, згідно з яким позивач надав відповідачеві кредитні кошти в розмірі 83 090 доларів США до 15.08.2021 зі сплатою 12,6 % річних, з цільовим призначенням на придбання нерухомого майна, а відповідач зобов’язався їх прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачеві у строк та на умовах, що передбачені договором про іпотечний кредит.

Проте відповідач порушив свої зобов’язання в частині повернення кредиту та сплати процентів, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 28.04.2011 складає 108 818,52 доларів США та 1450 грн., що еквівалентно 868 233,04 грн., з яких: 7 363,16 дол. США – заборгованість по поверненню кредиту, 25 952,76 дол. США –заборгованість по процентам, 75 502,60 дол. США –заборгованість, що стягується достроково, 1450 грн. –штраф, який відповідач зобов’язаний сплатити за невиконання зобов’язань по поверненню кредиту та сплаті процентів.      

Зважаючи на те, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача вищезазначену заборгованість за кредитом в розмірі 868 233,04 грн., а також судові витрати.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позов та просили його задовольнити у повному обсязі з підстав, наведених у ньому.

Відповідач та його представник проти позову заперечували та у свою чергу подали зустрічний позов про визнання недійними договору про іпотечний кредит                                       № MRTG-000000014133 від 15.08.2008 та іпотечного договору № MRTG-000000014133/S від 15.08.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за № 8857 та зобов’язання відповідача за зустрічним позовом прийняти у позивача за зустрічним позовом суму у розмірі 386 256, 20 грн. з розстрочкою платежів на 120 місяців, за умови, що місячний платіж буде складати 3 218, 80 грн., а також зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборон відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку, а саме однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач за зустрічним позовом, надаючи кредит, порушив вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», загальні засади цивільного законодавства –справедливість, добросовісність та розумність, закріплені п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Вказують на те, що банк самостійно визначив умови кредитного договору, встановивши їх в своїх правилах надання кредитів і, зловживаючи своїм виключним правом як банківської установи на надання кредитів, захистив лише свої власні майнові інтереси.

Зазначають, що згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав і обов’язків на шкоду споживача. Посилаються на те, що використання банком долару США як валюти кредитування за споживчим кредитом, є таким, що значно погіршує становище позичальника, як споживача порівняно з банком в разі настання певних подій.

Вважають, що відповідач за зустрічним позовом не мав права надавати позивачу кредит в доларах США, не отримавши індивідуальної ліцензії на цю валютну операцію від НБУ, а позичальник не має права використовувати долари США для здійснення платежів по кредиту без отримання на це індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління НБУ.

Третя особа у судове засідання не з’явилася, хоча про дату, час і місце судового розгляду була повідомлена  належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 15.08.2008 між ТОВ «УніКредит Банк»та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № MRTG-000000014133 (а.с. 12-18), згідно з яким банк надав позичальнику кредит у сумі 83 090 доларів США для придбання квартири                       № 42 що розташована за адресою: АДРЕСА_1 Кредитні кошти надані строком по 15.08.2021, а за користування ними встановлена плата в розмірі 12,6 % річних. Повернення кредитних коштів здійснюється згідно з Графіком погашення кредиту, який є додатком до кредитного договору та невід’ємною його частиною (а.с. 19-21). Відповідно до п. 2.5.3. договору про іпотечний кредит за невиконання або неналежне (несвоєчасне) виконання взятих на себе зобов’язань по погашенню основної суми кредиту та сплаті процентів за його користування, позичальник зобов’язується сплатити на користь банку, а останній має право вимагати сплати неустойки за непогашення у погоджені графіком строки погашення кредиту та процентів, у розмірі 50 грн. за кожний випадок невиконання.

Відповідно до Статуту в редакції від 24.11.2010, затвердженій рішенням Загальних зборів акціонерів, ПАТ «УніКредит Банк»є правонаступником усіх прав та зобов’язань              ЗАТ «УніКредит Банк»(а.с. 40-41). Зміна найменування юридичної особи підтверджується також копією свідоцтва про державну реєстрацію № 655007 (а.с. 42).

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Свої зобов’язання за договором позивач виконав належним чином, зокрема, видав відповідачу грошові кошти у розмірі 83 090 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки від 15.08.2008 (а.с. 30).

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Сторони погодили, що банк надає позичальнику кредит строком по 15.08.2021 (п. 1.2 договору про іпотечний кредит).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, положення якої згідно з ч. 2 ст. 1054 цього Кодексу застосовуються до відносин за кредитним договором, якщо договором позики встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з п. 4.3 договору про іпотечний кредит банк має право у разі настання випадку невиконання вимагати від позичальника дострокового повернення заборгованості за кредитом в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користуванням та інших платежів.  

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідач систематично порушував свої зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 31, 95-96), наданим позивачем, згідно з яким заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 28.04.2011 складає 108 818,52 доларів США з яких:

7 363,16 доларів США –заборгованість по кредиту;

75 502,60 доларів США –заборгованість по кредиту, що стягується достроково;

24 952,76 доларів США –заборгованість по процентам, включаючи підвищені проценти;

1450 гривень –пеня.

Загальна сума заборгованості відповідача, виходячи з офіційного курсу долара США станом на 28.04.2011 (1 долар США = 7,9654 гривні): 108 818,52 дол. США х 7,9654 грн. = 866 783,04 грн. + 1 450 грн. (сума нарахованого штрафу) = 868 233,04 грн.  

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах позовних вимог

Станом на день ухвалення рішення офіційний курс НБУ є більшим, ніж той, за яким позивач надав суду розрахунок боргу. Зазначене є правом позивача, тому суд вважає, що його вимоги ґрунтуються на законі.

Отже, у судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за кредитним договором, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню.        

Що стосується зустрічних позовних вимог, то суд не вбачає підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи свої зустрічні позовні вимоги, позивач посилався на Закон України «Про захист прав споживачів», проте суд не бере їх до уваги, оскільки між сторонами виникли договірні відносини (щодо виконання договору), які перш за все регулюються нормами ЦК України, а не Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору  про надання кредиту, строк на який кредит може бути одержаний та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15, 23 цього Закону.

Договір про надання споживчого кредиту укладається в письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.

Отже, з урахуванням викладеного можна зробити висновок, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів»до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей Закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Щодо визнання недійсними оспорюваних договорів з підстави того, що кредит виданий в іноземній валюті, суд звертає увагу на наступне.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.   

Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці країни, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.   

Крім того, законодавчі акти, зокрема ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак й не містять заборони на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті.   

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.   

Тобто. відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Порядок використання іноземної валюти визначається Законами України «Про банки та банківську діяльність», «Про Національний банк України», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та виданими відповідно до них нормативними актами.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банківська діяльність –це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;   

банківський кредит –це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

банківська ліцензія – це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.   

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Під терміном "кошти" відповідно до ст. 2 даного Закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Частиною 1 ст. 49 цього ж Закону передбачено, що розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.   

Також, згідно з п.1 ч. 2 ст. 47 цього Закону, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями.   

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.   

Пунктом 8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 № 200 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 за № 656/13923, передбачено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.   

Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001  № 275 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 за № 730/5921, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».   

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Встановлено, що Національний банк України видав ПАТ «УніКредит Банк»банківську ліцензію № 176 від 30.06.2006 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями (а.с. 91).   

Невід'ємною частиною цієї ліцензії є дозвіл від 30.06.2006 № 176-3 з додатком                    № 176-3, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ «УніКредит Банк»з валютними цінностями (а.с. 92-94).   

Відповідно до п. «в», «г»ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальної ліцензії потребують такі операції, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.   

На сьогоднішній день законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Відповідно до п.1.4 цього Положення, ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», уповноважений банк - будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.   

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договору про іпотечний кредит № MRTG-000000014133 від 15.08.2008 та на час його виконання, ПАТ «УніКредит Банк»мав статус уповноваженого банку, мав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які дозволяли йому, при укладенні цього кредитного договору та його виконанні, використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії.   

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.

Отже, при укладенні та виконанні договору про іпотечний кредит                                       № MRTG-000000014133 від 15.08.2008 не було порушено чинне законодавство, зокрема загальні засади цивільного законодавства, визначені ст. 3 ЦК України, положення спеціального законодавства щодо валютних операцій, а твердження позивача за зустрічним позовом щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.   

Суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про іпотечний кредит, не вбачає підстав і для визнання недійсним іпотечного договору від 15.08.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за № 8857, який був укладений з метою забезпечення виконання умов договору про іпотечний кредит, та зобов’язання                             ПАТ «УніКредит Банк»прийняти у ОСОБА_1 суму у розмірі 386 256,20 грн. з розстрочкою платежів строком на 120 місяців; та зобов’язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 виключити з реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1

Повно і всебічно з’ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які є в матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

З урахуванням задоволення первісного позову відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача  на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1 700 грн. судового збору, 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У зв’язку з тим, що Законом України «Про захист прав споживачів»на правовідносини, що виникли між сторонами, не поширюється, позивач за зустрічним позовом не звільнений від сплати судового збору, тому з нього на користь держави підлягає стягненню 1700 грн. судового збору.    

Керуючись ст. ст. 192, 533, 526, 527, 599, 610, 612, 625, 1050, 1054 ЦК України, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про Національний банк України», Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 № 200 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 за №656/13923, Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 09.11.2004 за № 1429/10028, Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001  № 275 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 за № 730/5921, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

Позов Публічного акціонерного товариства «УніКредит Банк» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УніКредит Банк»заборгованість за договором про іпотечний кредит                          № MRTG-000000014133 від 15 серпня 2008 року в сумі 868 233 гривень 04 копійки.

 Стягнути ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УніКредит Банк» судовий збір у сумі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УніКредит Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання недійними договорів та зобов’язання зарахувати грошові кошти –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 користь держави судовий збір у сумі 1700 гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження –після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий