ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.09.2011 року Справа № 35/5005/9462/2011
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,
суддів: Бахмат Р.М., Стрелець Т.Г.
при секретарі: Соловйовій О.І
за участю представників:
прокурора: не явився
позивача: ОСОБА_1- предст., дов. №7/11-458 від 12.04.2011 року
відповідача: ОСОБА_2- предст., дов. від 08.04.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Сальвіа»(м. Дніпропетровськ) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2011р. у справі №35/5005/9462/2011
за позовом: Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора (м. Дніпропетровськ) в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ)
до: товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Сальвіа»(м. Дніпропетровськ)
про: зміну договору оренди земельної ділянки
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2011р. (підписано 05.08.2011р.) у справі №35/5005/9462/2011 (суддя Широбокова Л.П.) задоволений позов Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора (м. Дніпропетровськ) в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ) до товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Сальвіа»(м. Дніпропетровськ) про внесення змін до п. 3.2 договору оренди земельної ділянки від 22.08.2003р., укладеного між Дніпропетровською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Сальвіа», шляхом викладення його в наступній редакції: «п. 3.2. Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до Податкового кодексу України та не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України та відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 02.02.2011 року за №216/8 у мінімальному розміру орендної плати, визначеному Податковим кодексом України». З відповідача в доход Державного бюджету України стягнуто 85 грн. витрат по сплаті державного мита і 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись із рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Сальвіа»(м. Дніпропетровськ) –відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2011 року по справі №35/5005/9462/2011 і відмовити в позові. Скаржник посилається на порушення господарським судом норм матеріального права. В порушення приписів ст. 188 ГК України, ст.ст. 641, 654 ЦК України позивачем не було направлено пропозицій про зміну або розірвання договору. На час укладання договору оренди земельної ділянки від 22.08.2003р. п. 3.2 договору відповідав вимогам діючого законодавства і зміна орендної плати до іншого розміру, ніж ставка земельного податку, договором оренди не передбачена. Враховуючи положення ч. 2 ст. 632 ЦК України та п. 8.1. договору підстав зміни ціни після укладення договору позивачем не доведено. Сторона вважає, що оскільки остаточні правовідносини між сторонами договору виникли у 2003р., на них з огляду на приписи ст. 58 Конституції України неможливо поширити дію Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011р.
Дніпропетровський міжрайонний природоохоронний прокурор (м. Дніпропетровськ) відзив на апеляційну скаргу не надав і в судове засідання не явився. Беручи до уваги, що неявка прокурора не перешкоджає перегляду справи, останній належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання (повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №98467594), справа переглядалася без участі прокурора за наявними у справі матеріалами.
Дніпропетровська міська рада (м. Дніпропетровськ) –позивач, у відзиві на апеляційну скаргу і представник позивача у судовому засіданні пояснив, що рішення суду прийнято без порушення норм матеріального і процесуального права та у відповідності з вимогами чинного законодавства. Зміст рішення відповідає вимогам ст.84 ГПК України, а застосування судом норм матеріального права відповідає положенням Постанов Верховного Суду України від 30.05.2011 року, від 27.12.2010 року і від 06.12.2010 року.
29.08.2011 року від товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Сальвіа»надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи у Конституційному Суді України за конституційним зверненням товариства щодо офіційного тлумачення підпункту 55 пункту 2 розділу І Закону України від 03.06.2008р. №309-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»у співвідношенні з ч. 2 ст. 632 ЦК України. Заявлене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки стороною не надано доказів відкриття провадження у справі у Конституційному Суді України за наведеним конституційним зверненням. Крім того, звернення до Конституційного Суду України не перешкоджає вирішенню справи по суті, що унеможливлює зупинення провадження у справі.
Розпорядженням в.о. секретаря судової палати Євстигнеєва О.С. №1093 від 18.08.2011 року у зв’язку з відпустками суддів постійної колегії Лотоцької Л.О. і Бахмат Р.М. та на підставі наказів голови суду №№5,7 від 17.01.2011р. справа була передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Євстигнеєва О.С.(доповідач), суддів Логвиненко А.О., Стрелець Т.Г.
Розпорядженням в.о. секретаря судової палати Євстигнеєва О.С. № від 02.09.2011 року у зв’язку з відпусткою судді постійної колегії Лотоцької Л.О. і виходом з відпустки судді постійної колегії Бахмат Р.М. та на підставі наказів голови суду №5, 7 від 17.01.2011 року, справа передана для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Євстигнеєва О.С.(доповідач), суддів Бахмат Р.М., Стрелець Т.Г.
У судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Вислухавши представників сторін, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Сальвіа»(орендар) 22.08.2003 року був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до пп. 1.1, 1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду на умовах цього договору земельну ділянку площею 1,0455 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ясельна, 1, для фактичного розміщення нежитлових будівель та авторемонтної майстерні, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за номером 1210100000:01:157:0013 згідно з планом земельної ділянки, що додається. Підставою для передачі земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 18.06.2003 №77/10.
22.08.2003р. договір був посвідчений ОСОБА_3 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу і зареєстрований в реєстрі за №7647. Державна реєстрація договору відбулася 02.09.2003р. за №4083.
Відповідно до п. 2.1 договору, земельна ділянка передається до 18.06.2018р.
Пунктом 3.2. встановлено, що орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується у грошовій формі в розмірі земельного податку за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, вноситься на розрахунковий рахунок Держказначейства за місцем податкового звіту і на майбутній період вноситься на термін не більше одного календарного року.
Сторонами узгоджено, що розмір земельного податку переглядається у разі законодавчої зміни ставок земельного податку (п.3.3. договору).
Отже, сторонами в договорі оренди передбачено можливість зміни розміру орендної плати. Законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№309-VI від 03.06.2008 року в Закон України «Про оренду землі»були внесені зміни, зокрема, ч. ч. 4 та 5 ст. 21 викладені в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення –розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель –трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині». Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування –з 04.06.2008 року.
В зв’язку із введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011р. (від 02.12.2010 N 2755-VI) Закон України „Про плату за землю” втратив чинність згідно ч. 2 Прикінцевих положень Кодексу. Питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.01.2011 року регулюється виключно Податковим кодексом України.
Згідно із статтею 287 Податкового кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно з вимогами ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю –це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а також не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки (ст.ст. 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України).
З метою приведення рішень міської ради та проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства, керуючись Земельним кодексом України, Податковим кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення №216/8 від 02.02.2011р. «Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства», яким визначено, що до моменту прийняття міською радою рішення про визначення розміру річної орендної плати за земельні ділянки залежно від їх функціонального використання встановити розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України, незалежно від мети використання (п.1). Встановлено, що усі нормативні акти, які було прийнято міською радою до прийняття цього рішення, діють в тих частинах, що не суперечать положенням цього рішення (п. 4).
Відповідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. До розмежування земель державної і комунальної власності, повноваженнями з розпорядження ними в межах населених пунктів, тобто функціями виконавчої влади, наділені міські ради (Розділ Х Перехідні положення, п.12 Земельного кодексу України).
Частина 2 ст. 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, а тому у разі прийняття відповідним органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за земельні ділянки та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. п.3.4.7 Рекомендації Президії ВГСУ від 02.02.2010 р. № 04-06/15 “Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства”.
Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Колегія суддів апеляційного господарського суду при цьому вважає, що доводи скаржника щодо порушення ст.58 Конституції України також не можуть бути підставою для відмови в позовних вимогах в силу наступного: за статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Отже, суд не порушував зазначені норми. Крім того, слід враховувати, що зміни до договору вносяться не з моменту його укладення, а на майбутнє і ці зміни повністю відповідають чинному земельному законодавству України.
Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України (постанова ВГСУ від 02.02.2010 року по справі №32/175-09 та ін.).
У листі Вищого господарського суду України від 06.08.2008 р. № 01-8/471 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)”, зокрема, зазначено: відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору. Крім того, слід враховувати, що в силу ст.4 ГК України земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.
З огляду на зазначені обставини та зміни в земельному законодавстві суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позову та зміни п.3.2 договору оренди землі від 22.08.2003 року, як це і зробив місцевий господарський суд.
Статтею 11128 ГПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
За таких обставин рішення місцевого господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства і повинно бути залишено без зміни, а апеляційна скарга –без задоволення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Сальвіа»(м. Дніпропетровськ) залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2011 року у справі №35/5005/9462/2011 залишити без зміни.
Головуючий суддя: О.С.Євстигнеєв
Судді: Р.М. Бахмат
Т.Г. Стрелець
(постанова виготовлена у повному обсязі 12.09.2011 року)
З оригіналом згідно:
Пом. судді І.Г.Логвиненко