Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 вересня 2011 р. справа № 2а/0570/15067/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11 год. 00хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Голубової Л.Б.
при секретарі Барабаш Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом Управління освіти і науки Донецької обласної державної
адміністрації
до управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському
районі міста Донецька
про скасування рішення від 29 червня 2011 року
№ 993/02-62/1/33913374
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1 за дов. від 15 вересня 2011 року,
представник відповідача: ОСОБА_2, за дов. від 12 серпня 2011 року № 15165/08
Управління освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі міста Донецька про скасування рішення від 29 червня 2011 року № 993/02-62/1/33913374 з підстав скасування норми права, на підставі якої було прийнято оскаржуване рішення, а саме: пункту 4 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Позивач у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні у позові, просить позов задовольнити.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, надав письмові заперечення на адміністративний позов, зазначав, зокрема, те, що діяв відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI, згідно пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень якого, на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Також зазначив, що відповідно до пункту 9.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 до страхувальників за порушення норм законодавства про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування застосовуються фінансові санкції відповідно до повноважень, якими органи Пенсійного фонду України були наділені до 01 січня 2011 року.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши представників сторін, суд,
ВСТАНОВИВ:
Управління освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації є юридичною особою, має код 33913374, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (а.с. 37-39) та свідоцтвом про державну реєстрацію позивача серії А00 № 312627 (а.с. 40).
Як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування позивач зареєстрований в управлінні Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі міста Донецька, що вказано у акті перевірки позивача від 25 червня 2011 року № 03-18/240 та не заперечується сторонами.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, несе обов’язки з нарахування, обчислення, сплати страхових внесків в установлені строки в повному обсязі.
Управління освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі міста Донецька про визнання недійсним рішення № 25 від 10 лютого 2011 року про скасування рішення від 29 червня 2011 року № 993/02-62/1/33913374, оскільки вважає, що відповідач безпідставно застосував як правову підставу вищевказаного рішення, яким до нього застосовані фінансові санкції у сумі 14776,37 гривень норму права - пункт 4 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка втратила чинність з 01 січня 2011 року у зв’язку із прийняттям Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Рішенням про результати розгляду скарги головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03 серпня 2011 року скаргу позивача на рішення від 29 червня 2011 року № 993/02-62/1/33913374 залишено без задоволення (а.с. 33-35).
Згідно зі ст. 1 «Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 з наступними змінами та доповненнями, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України.
У відповідності до п. 5 ст. 4 вказаного Положення, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо, зокрема, забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення; забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства.
Відповідно до п.1 ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальниками, тобто, платниками страхових внесків, є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків та стягнення заборгованості по внескам.
У відповідності до ст.1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»:
«Страхувальники» це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
«роботодавець» - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом».
У відповідності до п.4 ст.20 Закону «сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду».
Актом планової перевірки позивача від 25 червня 2011 року № 03-18/240 встановлено порушення статей 4,19,20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 9-15). Даний акт перевірки без заперечень був підписаний з боку керівника та головного бухгалтера позивача.
29 червня 2011 року управлінням Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі міста Донецька винесено рішення № 993/02-62/1/33913374 відносно позивача про застосування до нього фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених внесків на загальну суму 14776,37 гривень (а.с.7). Правовою підставою застосування штрафних санкцій вказано пункт 4 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Згідно до частини 2 статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
У відповідності до пункту 4 частини 9 статті 106 Закону виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників фінансові санкції за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.
Згідно з пп. 1,2 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається із оскаржуваного рішення, відповідачем як підставу для застосування штрафу та нарахування пені позивачу застосовано пункт 4 частини 9 статті 106 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка втратила чинність з 01 січня 2011 року.
Відповідно до частини четвертої статті 150 Конституції України передбачено, що з питань, передбачених цією статтею, зокрема офіційне тлумачення Конституції України, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України.
У рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09 лютого 1999 року зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Також, пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначається виключно законами.
Конституцій Суд України у рішенні від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частини першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) зазначає про те, що Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України).
Системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього.
Верховною Радою України 08 липня 2010 року прийнято Закон України №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності 01 січня 2011 року.
З набранням чинності зазначеним Законом, згідно підпункту «й» пункту 12 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення», втратили чинність норми частини першої - дев’ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тобто, норма, на підставі якої відповідачем до позивача оскаржуваним рішенням застосовані штрафні санкції втратила чинність 01 січня 2011 року.
Суд також звертає увагу, що абзацом 6 пункту 7 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Отже, правовою підставою рішень органів Пенсійного фонду України про застосування відповідальності до страхувальників за порушення норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» повинна бути саме норма пункту 7 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Зважаючи на встановлені обставини у справі, виходячи із вказаних норм Конституції України та загальновизнаних принципів права, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення, в якому підставою для їх прийняття відповідач керувався пунктом 4 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка на момент прийняття цього рішення втратила чинність, діяв не на підставі, та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищезазначене, оскільки відповідачем при застосуванні фінансових санкцій позивачу всупереч Конституції України застосовано норми, які втратили чинність, суд вважає, що позовні вимоги позивача про скасування рішення від 29 червня 2011 року № 993/02-62/1/33913374, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ст. ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги Управління освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації до управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі міста Донецька про скасування рішення від 29 червня 2011 року № 993/02-62/1/33913374 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених внесків на загальну суму 14776,37 гривень – задовольнити.
Скасувати рішення управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі міста Донецька від 29 червня 2011 року № 993/02-62/1/33913374 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених внесків на загальну суму 14776,37 гривень.
Стягнути з коштів Державного бюджету України на користь Управління освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації витрати по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні в присутності представників позивача та відповідача 20 вересня 2011 року.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Голубова Л.Б.