УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Орлянської В.І.,
суддів: Суржка А.В., Франтовської Т.І.,
за участю прокурора:
Захисника : Деруна А.І.,
ОСОБА_5
розглянула в судовому засіданні 1 вересня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи, засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Луганської області від 25 березня 2011 року щодо засудженого ОСОБА_6
Вироком Апеляційного суду Луганської області від 25 березня 2011 року засуджено
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
за ч. 1 ст. 263 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки;
за ч. 3 ст. 187 КК України до позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточне покарання ОСОБА_6 визначено у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним в тому, що він вчинив ряд злочинів, в тому числі особливо тяжкий, за наступних обставин.
Приблизно на початку червня 2008 року засуджений ОСОБА_7, без передбаченого законом дозволу на придбання і зберігання вогнепальної зброї, незаконно придбав у невстановленої як в ході досудового, так і судового слідства особи обріз одноствольної гладкоствольної рушниці 16 калібру моделі ЗК НОМЕР_2, після чого вступив в злочинну змову з підсудним ОСОБА_6, а також засудженими уже ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 , без передбаченого законом дозволу на придбання і зберігання вогнепальної зброї, передав їм вищевказаний обріз з метою його наступного використання при спільному вчиненні розбійних нападів. Вказаний обріз вони незаконно зберігали в різних місцях, а також незаконно переносили та перевозили по території Луганської області в різному складі учасників, використовуючи його при вчиненні розбійних нападів до моменту вилучення, а саме до 25 травня 2009 року.
26 травня 2009 року в ході огляду автомобіля «ВАЗ-21112», державний номер НОМЕР_1, який є власністю ОСОБА_13, та яким раніше незаконно заволоділи засуджені ОСОБА_7 і ОСОБА_11, працівниками міліції був виявлений та вилучений вказаний обріз.
Крім того, приблизно в січні 2009 року, підсудний ОСОБА_6, а також засуджені ОСОБА_7, ОСОБА_10 і ОСОБА_8 , дізнавшись про те, що потерпілий ОСОБА_14 володіє великою сумою готівки, вступили між собою в злочинну змову на вчинення розбою, тобто нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя і здоров’я, а також з погрозою застосування такого насильства, на ОСОБА_14 з метою заволодіння його коштами.
11 січня 2009 року, близько 21 години 50 хвилин, провівши підготовчі дії до нападу, розподіливши між собою злочинні ролі, маючи при собі раніше приготовлений ними обріз одноствольної гладкоствольної мисливської рушниці 16 калібру моделі ЗК НОМЕР_2, трикотажні маски, рукавички та інші засоби для вчинення злочину, приїхали на автомобілі «Шевроле-Авео» в м. Первомайськ в район розміщення будинку потерпілого ОСОБА_14 Після цього, відповідно до розподілених між ними ролей, ОСОБА_10 залишився в автомобілі, а ОСОБА_6, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 підійшли до будинку потерпілого ОСОБА_14, розташованого АДРЕСА_1. За допомогою викрутки відкрили вікно та проникли в приміщення будинку, де залишились чекати появи потерпілого ОСОБА_14, який на той момент був відсутній в будинку.
Приблизно о 22 годині вказаного дня потерпілий ОСОБА_14 зайшов в будинок, де засуджені ОСОБА_7, ОСОБА_8 і підсудний ОСОБА_6 напали на нього, повалили з ніг, зв’язали руки і ноги принесеною з собою мотузкою і завдавали численні удари кулаками, ногами та резиновим шлангом по різним частинам тіла. В процесі цього нападу вони заволоділи виявленим в будинку майном потерпілого ОСОБА_14, а саме: готівкою в сумі 18000 грн., відеокамерою «SONY» вартістю 1829,96 грн., мобільним телефоном «NOKIA-1208» вартістю 301,74 грн.
В процесі побиття ОСОБА_6, засуджені ОСОБА_8 і ОСОБА_7 вимагали від потерпілого передати їм долари США, а коли він заявив, що таких не має, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 вступили між собою в злочинну змову про умисне заподіяння потерпілому сильного фізичного болю шляхом заподіяння побоїв, мук з метою змусити його віддати їм гроші, а, оскільки він під час побиття голосно кричав, вони також вступили між собою в злочинну змову, спрямовану на незаконне позбавлення волі останнього.
Засуджені ОСОБА_7 і ОСОБА_8, за згодою з ОСОБА_6, насильно, проти волі потерпілого, затягнули його в підвал вказаного будинку, де зв’язали його і продовжували бити, вимагаючи від нього гроші. Вказаними діями вони поставили потерпілого в небезпечне для життя становище та продовжували його побиття приблизно протягом 30 хвилин.
В результаті злочинних дій ОСОБА_6, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_14 були заподіянні тілесні ушкодження у виді синців в лобній області по центру, на спинці носа, в області правого колінного суглоба, крововиливів на повіках обох очей, на задній поверхні обох стегон у верхній треті, крововиливи в білкову оболонку лівого ока, що відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Вказані дії ОСОБА_8 і ОСОБА_7 продовжували до того моменту, поки потерпілий не став втрачати свідомість. Після цього вони залишили потерпілого ОСОБА_14 в підвалі будинку, знову обшукали будинок, сподіваючись знайти готівку, а після цього разом з ОСОБА_6 з викраденим майном з місця вчинення злочину зникли, завдавши в результаті вказаного злочину потерпілому ОСОБА_14 матеріальну шкоду на загальну суму 20 132, 70 грн.
Потерпілий ОСОБА_14 залишався в приміщенні підвалу приблизно протягом години, після чого був звільнений батьком та сином ОСОБА_15.
У касаційних скаргах засуджений та його захисник порушують питання про скасування вироку Апеляційного суду Луганської області від 25 березня 2011 року та захисник засудженого – про направлення справи на новий судовий розгляд, а засуджений – про закриття справи за відсутності в його діях складу злочину, у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, невідповідністю висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам справи, а також однобічністю та неповнотою досудового і судового слідства.
При цьому вказують, що суд постановив обвинувальний вирок щодо ОСОБА_6 лише на підставі показань засуджених ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_8, даними ними на досудовому слідстві. Однак, не врахував, що після допуску до справи їх захисників вони змінили свої показання та стверджували про непричетність ОСОБА_6 до вчинених злочинів, а попередні свої покази пояснювали застосуванням до них недозволених методів слідства. Та вказані їх доводи про порушення права на захист та застосування до них недозволених методів слідства належним чином не були перевірені, незважаючи на наявність винесеної постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за їх скаргами.
Крім того, не дано належної оцінки висунутому ОСОБА_6 алібі про те, що в період вчинення злочину він знаходився зі своєю знайомою ОСОБА_16 Також зазначають, що, всупереч ст. 132 КПК України, пред’явлене ОСОБА_6 обвинувачення є неконкретним, що перешкодило суду постановити законне рішення.
У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_6, порушує питання про скасування вироку Апеляційного суду Луганської області від 25 березня 2011 року та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи, в частині призначення занадто м’якого покарання за ч.3 ст.187 КК України, а скарги засудженого та його захисника просив задовольнити частково: скасувати вирок та припинити справу за ч.1 ст.263 КК України, за недоведеністю скоєння цього злочину ОСОБА_6, виключити вказівку про призначення покарання йому за сукупністю злочинів, а в решті в задоволенні їх скарг відмовити; захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого, який підтримав свою та ОСОБА_6 скарги, просив їх задовольнити у повному об’ємі; перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги захисника та засудженого підлягають частковому задоволенню, а прокурора, який брав участь в розгляді справи, не підлягають задоволенню, за таких підстав.
Так, перевіряючи правильність кваліфікації дій ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що суд дійшов неправильного висновку про наявність в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
З матеріалів справи вбачається, що в ході досудового слідства та розгляду справи судом не здобуто жодного доказу, який би підтверджував наявність домовленості ОСОБА_6 з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 на незаконне придбання, зберігання, носіння, передачу вогнепальної зброї, та скоєння вказаного злочину. Також немає доказів того, що він заздалегідь домовлявся з ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 та брав цю зброї з собою при вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_14 для його ураження. Обвинувачення в цій частині неконкретне. Потерпілий також не бачив зброї при нападі на нього.
Враховуючи наведене, приймаючи до уваги відсутність інших джерел для здобуття доказів, вирок суду в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК України підлягає скасуванню, а справа закриттю за недоведеності скоєння ним цього злочину, з виключенням з вироку суду призначення покарання за правилами ст.70 ч.1 КК України. Таким чином, касаційні скарги ОСОБА_6 та його захисника в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо доводів засудженого та його захисника про непричетність ОСОБА_6 до вчинення злочину відносно потерпілого ОСОБА_14, то вони спростовуються достатніми, допустимими та відносним доказами, зібраними у встановленому законом порядку, які належним чином досліджені та оцінені судом.
Так, в ході досудового слідства, при допиті ОСОБА_7, в якості підозрюваного, а ОСОБА_10 і ОСОБА_8, в якості обвинувачених, давали послідовні узгоджені між собою показання щодо готування до розбійного нападу та його вчинення за участю ОСОБА_6. Свої показання вони підтверджували при проведенні відтворення обстановки і обставин події, при пред’явленні фотознімків для впізнання вони чітко вказували на ОСОБА_6 як на особу, яка приймала з ними участь у розбійному нападі на ОСОБА_14. Підстав вважати, що зазначені докази були здобуті з порушенням вимог кримінально – процесуального закону, під впливом працівників міліції, у колегії суддів немає. Тим більше, що ці показання підтверджуються наведеними у вироку показаннями потерпілого ОСОБА_14, свідків ОСОБА_15, ОСОБА_18, ОСОБА_19, а також протоколом огляду місця події від 11 січня 2009 року, висновком судово-медичної експертизи № 63 від 11 березня 2009 року про наявність у потерпілого тілесних ушкоджень.
Твердження засуджених ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8 в судовому засіданні, що на досудовому слідстві вони оговорили ОСОБА_6, оскільки до них працівники міліції застосовували недозволені методи слідства, були належним чином перепровірені і обґрунтовано визнані судом неспроможними.
З урахуванням наведеного спростовуються доводи засудженого та його захисника про відсутність ОСОБА_6 на місці скоєння злочину, тобто про непричетність його до вчинення розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_14.
Дії ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 187 КК України кваліфіковані правильно. Істотних порушень норм кримінально – процесуального законодавства, які є безумовною підставою для скасування вироку в цій частині, колегією суддів не виявлено. Тому касаційні скарги ОСОБА_6 та його захисника в цій частині задоволенню не підлягають.
Що стосується покарання, призначеного Апеляційним судом за ч. 3 ст. 187 КК України, то колегія суддів вважає його надто суворим.
Статтею 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання у межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Так, при призначенні ОСОБА_6 покарання суд апеляційної інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого, зокрема те, що він позитивно характеризується за місцем проживання, офіційно ніде не працевлаштований та відсутність обставин, які пом’якшують чи обтяжують покарання, та призначив ОСОБА_6 покарання у мінімальній межі, встановленій ч.3 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
Разом з тим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Як убачається із матеріалів справи, засуджений позитивно характеризується за місцем проживання, хворіє порушеннями системи кровообігу, ревматизмом, ревматичними хворобами серця (перикардит, міокардит, ревматичні вади клапанів серця).
Зазначені обставини, дані про особу винного, менш активну участь при скоєнні злочину щодо потерпілого ОСОБА_14, колегія суддів визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та приходить до висновку про можливість, з урахуванням вимог ст.69 КК України та у порядку ст.395 КПК України, пом’якшити основне покарання за ч. 3 ст.187 КК України до трьох років позбавлення волі, оскільки саме такий строк покарання сприятиме його меті – виправленню засудженого та запобіганню вчиненню нових злочинів.
З урахуванням наведеного касаційна скарга прокурора про м’якість покарання, призначеного ОСОБА_6, задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 394-396 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
вирок Апеляційного суду Луганської області від 25 березня 2011 року щодо засудженого за ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 187 КК України ОСОБА_6 змінити:
скасувати вирок в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК України, справу в цій частині закрити за недоведеністю його участі в скоєнні злочину.
Виключити з вироку посилання про застосування ч.1 ст.70 КК України при призначенні покарання ОСОБА_6.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 3 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
В решті вирок залишити без зміни.
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь в розгляді справи, залишити без задоволення. Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.
СУДДІ:
В.І.Орлянська А.В.Суржок Т.І.Франтовська