КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.09.2011 № 36/136
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Федорчука Р.В.
Лобаня О.І.
при секретарі: Криворотьку В.В.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 – дов. №31152 від 30.08.2010 р.
від відповідача: не з’явились;
розглянувши матеріали
апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арка Ріелті»
на рішення Господарського суду м. Києва
від 22.06.2011 р.
у справі № 36/136 (суддя – Трофименко Т.Ю.)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арка Ріелті»
про стягнення 94 743,07 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.06.2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арка Ріелті» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 56 471,06 грн. заборгованості по орендній платі, 7 488,99 грн. пені, 1 401,72 грн. 3% річних, 4 421,17 грн. інфляційних, 697,83 грн. витрат по сплаті державного мита та 173,81 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Арка Ріелті» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2011 року по справі № 36/136 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.
Представник відповідача в поясненнях наданих у судовому засіданні 31.08.2011 р., підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2011 р. у справі № 36/136 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник позивача в поясненнях, наданих у судовому засіданні 31.08.2011 р., заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
01.01.2008 року між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (далі – позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Арка Ріелті” (далі – відповідач, орендар) було укладено Договір оренди №11 (далі – Договір).
Відповідно до розділу 2 Договору орендодавець передає орендарю в платне строкове користування без права викупу приміщення разом з правами користування комунікаціями, сходами, та іншими подібними правами, що пов’язані чи необхідні для використання приміщень за їх призначенням. Об’єкт оренди використовується орендарем для розміщення офісних приміщень.
Об’єктом оренди є нежитлове приміщення площею 1526,36 кв.м., що розташоване на третьому поверсі будинку адміністративного та громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1.
01.01.2008р. між сторонами був підписаний акт приймання-передачі приміщення загальною площею 1526, 36 кв.м. в оренду.
Відповідно до п. 2.2 договору строк оренди обчислюється з дня підписання цього договору оренди. Строк дії договору оренди - 2 роки та 360 днів.
Договір оренди припиняється по закінченню строку його дії (п. 7.1 Договору).
05 травня 2010 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 9 до Договору, відповідно до якої строк (термін) оренди приміщення змінено до 31.05.2010р.
Відповідно до п. 3.14 договору, в редакції додаткової угоди № 9, відповідач зобов’язувався передати за актом прийому-передачі позивачу приміщення не пізніше 15 календарних днів з дати припинення строку оренди за цим договором в належному стані, враховуючи природний знос приміщень.
Згідно п. 2 додаткової угоди № 9 повернення приміщення позивачу здійснюється у такому порядку:
- 31 травня 2010р. відповідач повертає позивачу частину приміщення загальною площею 806,58 кв.м., що оформляється відповідним актом приймання-передачі, який підписується сторонами.
- не пізніше 15 червня 2010 р. відповідач повертає позивачу іншу частину приміщення загальною площею 719,78 кв.м., що оформляється відповідним актом приймання-передачі, який підписується сторонами.
Враховуючи умови укладеної між сторонами Додаткової угоди № 9, частину приміщення загальною площею 719,78 кв.м. відповідач повинен був повернути відповідачеві до 15 червня 2010 року.
31.05.2010р. сторонами було підписано Акт приймання-передачі (повернення) частини приміщення загальною площею 806,58 кв.м.
10.06.2010 року відповідач повідомив представників позивача про готовність повернення частини орендованого приміщення загальною площею 719,78 кв.м., та попередив про вивіз свого майна з приміщення 12-13 червня 2010 року.
Акт приймання-передачі (повернення) частини приміщення загальною площею 719,78 кв.м. від 11.06.2010р. було підписано лише з боку відповідача.
Протягом 12-13 червня 2010 року відповідач звільнив приміщення від своїх речей.
Перебування відповідача в орендованому приміщенні до 13.06.2010 року підтверджується листами охоронної фірми ТОВ “Персей-Безпека”, яка здійснює централізовану охорону в офісному центрі за адресою: АДРЕСА_1 та обслуговуючої компанії ТОВ “ОКСІ”, яка забезпечує контроль доступу до приміщень у зазначеному офісному центрі.
Рішенням господарського суду м. Києва від 24.09.2010р. по справі №35/389 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Арка Ріелті” до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про зобов’язання вчинити дії, судом встановлено, що спірне орендоване приміщення площею 719,78 кв.м. Товариством з обмеженою відповідальністю “Арка Ріелті” було звільнено 12-13 червня 2010 року.
Відповідно до приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідач не виконав основного обов’язку Орендаря по договору №11 від 01.01.2008р. щодо внесення орендної плати та плати за надані послуги у період з 01.06.2010р. по 11.06.2010р. внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 77 176,55 грн.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з п. 2.4.1. Договору оренди (в редакції додаткової угоди № 8 від 18.12.2009р.) орендна ставка за користування Приміщенням з 01 січня 2010 року по 30 листопада 2010 року дорівнює сумі у гривнях, яка еквівалентна 22,5 доларам США без урахування ПДВ за 1 кв.м. Місячна орендна плата розраховується шляхом множення площі приміщення на орендну ставку і сплачується в гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день виставлення рахунку. Орендна плата сплачується з додатковим нарахуванням податку на додану вартість – 20%.
Відповідно до п. 2.5. Договору оренди орендна плата сплачується на підставі наданих Орендодавцем рахунків не пізніше 5 числа місяця, за який проводиться розрахунок.
В п. 2. 5 договору сторони передбачили, що фактичне використання відповідачем приміщення закінчується поверненням позивачу, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі.
Отже, відповідач у спірний період користувався нежитловим приміщенням, а тому зобов’язаний згідно Договору (п.2.5) та ч. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, сплачувати за таке користування оренду плату.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по орендній платі за користування приміщенням в період з 01.06.2010р. по 11.06.2010р. в сумі 56 471,06 грн. документально підтверджені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 10 036,61 грн. заборгованості по експлуатаційним витратам та 10 668, 88 грн. компенсації оплати електричної енергії за період з 01.06.2010р. по 11.06.2010р. грн.
Відповідно до п. 2.4.2. Договору оренди (в редакції додаткової угоди № 8 від 18.12.2009р.) відповідач зобов'язаний сплачувати експлуатаційні витрати з урахуванням площі Приміщення в розмірі, еквівалентному 4 доларам США без урахування ПДВ за 1 кв.м.. Експлуатаційні витрати сплачуються в гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день виставлення рахунку з додатковим нарахуванням податку на додану вартість - 20%.
Також, згідно з п. 2.6. Договору оренди (в редакції Додаткової угоди № 1 від 18.01.2008р.) відповідач зобов'язаний окремо від орендної плати та компенсації експлуатаційних витрат здійснювати оплату за використання електроенергії, водопостачання на підставі окремих рахунків Орендодавця які складаються з урахуванням фактичних обсягів використання зазначених ресурсів. Плата за використання електроенергії та водопостачання визначаються на підставі показників лічильників, спеціально встановлених позивачем у приміщеннях.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи те, що сторони в договорі не обумовили строки оплати відповідачем вартості експлуатаційних витрат та вартості за використання електроенергії, доказів направлення на адресу відповідача рахунків на оплату даних послуг або вимоги позивач не надав, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 10 036,61 грн. заборгованості по експлуатаційним витратам та 10 668, 88 грн. компенсації оплати електричної енергії за період з 01.06.2010р. по 11.06.2010р. грн.
Крім того, за прострочення відповідачем грошового зобов’язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 10 184,45 грн. – пені за прострочку платежу, 5 474,07 грн. – інфляційні втрати, 1 90,77 грн. – 3% річних, що нараховані на загальну суму заборгованості по орендній платі, експлуатаційним витратам та компенсації оплати електричної енергії.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як передбачено п. 3.3. договору будь-яка сума, що підлягає сплаті позивачу згідно умов цього договору оренди, не сплачена в день сплати, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Нарахування штрафних санкцій (пені) не обмежується шестимісячним строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а здійснюється за весь період прострочення виконання грошового зобов’язання.
Враховуючи те, що відповідачем допущено прострочення оплати орендних платежів по договору оренди місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 10 184, 45 грн. пені підлягає задоволенню частково в сумі 7 488, 99 грн. у зв’язку із частковим задоволенням позовних вимог в частині стягнення основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволеня 3% річних в сумі 1401, 72 грн., 4 421, 17 грн. – інфляційних у зв’язку із частковим задоволенням позовних вимог в частині стягнення основного боргу.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2011р. у справі № 36/136 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арка Ріелті» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2011 р. у справі № 36/136 – залишити без змін.
2. Матеріали справи № 36/136 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Ткаченко Б.О.
Судді Федорчук Р.В.
Лобань О.І.