КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2011                                                                                           № 42/135

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ткаченка Б.О.

суддів:            Лобаня О.І.

          Федорчука  Р.В.

при секретарі:           Криворотьку В.В.

за участю представників:

від позивача:            ОСОБА_1 – дов. №172/10 від 23.12.2010 р.;          

від відповідача:            ОСОБА_2. – дов. № Д07/2011/04/21-10 від 21.04.2011 р.;

розглянувши матеріали

апеляційної скарги      Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

на рішення Господарського суду м. Києва

від   07.06.2011 р.  

у справі № 42/135 (суддя – Паламар П.І. )

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов’язання, ціна позову 93 355 722,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

              Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 42/135 від 07.06.2011р. позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Київенерго” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 87 588 931,04 грн. боргу, 1 427 782,83 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 703 159,51 грн. три проценти річних з простроченої суми, 3 635 849,18 грн. пені, 25 500,00 грн. витрат по оплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

           Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 р. у справі № 42/135 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

       Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник відповідача в поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2011 р. у справі № 42/135 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник позивача в поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

14.10.2010 р. між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі – позивач, постачальник) та АЕК «Київенерго», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі – відповідач, покупець) укладено договір № 06/10-1544ТЕ-41 про закупівлю природного газу за державні кошти (далі – договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник зобов’язується поставити покупцеві для Житлотеплоенерго Київенерго імпортований природний газ, а покупець зобов’язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору постачальник передає покупцю в період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р. природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 71 699 тис. куб. м.

Як передбачено п. 3.1. договору, ціна за 1000 куб. м. газу становить 840,196 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання газу.

Цим же пунктом договору передбачено, що загальна вартість договору на дату його укладання становить 93 868 330,80 грн., у тому числі ПДВ – 15 644 721,80 грн.

Порядок здійснення оплати сторони узгодили розділом 4 договору.

Зокрема, п. 4.1 передбачає, що розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку:

- перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки;

- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) місяця поставки.

Цим же пунктом договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивач свої зобов’язання згідно даного договору виконав, протягом жовтня-грудня 2010 року передав відповідачу газ в об’ємі 66 902,636 тис. куб. м. вартістю 87 588 931,04 грн.

Актами приймання-передачі природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання від 31 жовтня 2010 р., 30 листопада 2010 р., 31 грудня 2010 р. підтверджується факт передачі позивачем відповідачу природного газу за вищевказаний період та надання послуг з його транспортування в обсязі 66 902,636 тис. куб. м.  вартістю 87 588 931,04 грн. (а.с. 24-26).

Вищевказані Акти підписані обома сторонами та скріплені печатками позивача та відповідача.

Відповідач доказів належної оплати за договором суду не надав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони  або утриматись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов та вимог цивільного законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у сумі 87 588 931,04 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Крім того за прострочення грошового зобов’язання позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, нарахував та просить суд стягнути з відповідача 1 427 782,83 грн. – інфляційних збитків, 703 159,51 грн. – 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу  України, підлягають стягненню 1 427 782,83 грн. – інфляційних збитків та 703 159,51 грн. – 3% річних за весь час прострочення платежу.

За прострочення грошового зобов’язання позивач нарахував  та просить стягнути з відповідача 3 635 849,18 грн. пені у відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України..

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті  611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з п. 7.3.1 договору, у разі порушення покупцем умов п. 4.1 цього договору, покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що  позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 3 635 849,18 грн. підлягають задоволенню.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона  посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2011р. у справі № 42/135 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

   1.          Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2011р. у справі № 42/135 – залишити без змін.

2.          Матеріали справи № 42/135 повернути до Господарського суду міста Києва.

3.          Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Ткаченко Б.О.

Судді                                                                                          Лобань О.І.

                                                                                          Федорчук  Р.В.