Cправа № 2-88/11 .

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07.09.2011  року                    Франківський районний суд м.Львова

в складі: головуючої судді-          Мікули О.І.

               при секретарі-                 Куп’як В.М.

з участю позивачки-                                                                      Савічевої Л.О.

представника третьої особи (ОСББ «Львівський каштан»)-                    ОСОБА_2

представника відповідача Франківської районної адміністрації

Львівської міської ради-                                                            Пручай О.М.

представника відповідача ЛКП «Затишне»-                                        Заремби О.В.

представника відповідача Львівської міської ради-                              Гасюка Т.Б.

представника третьої особи регіонального доброчинного фонду-          Васько І.П.          

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Львівської міської ради, Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Затишне», третіх осіб- об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Львівський каштан», Регіонального доброчинного фонду Святого Володимира, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_2, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 про визнання незаконним розпорядження Франківської районної адміністрації №992 від 15.07.2002р., визнання недійсним свідоцтва про право власності територіальної громади м.Львова на нежитлові приміщення, визнання права власності та усунення перешкод в користуванні спірними приміщеннями, суд –

в с т а н о в и в:

Позивачі звернулися з позовом в суд до відповідачів- Львівської міської ради, Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Затишне», третіх осіб- об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Львівський каштан», Регіонального доброчинного фонду Святого Володимира, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_2, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 про визнання незаконним розпорядження Франківської районної адміністрації №992 від 15.07.2002р., визнання недійсним свідоцтва про право власності територіальної громади м.Львова на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 в м.Львові від 15.02.2002р., визнання права власності на спірні приміщення по АДРЕСА_1 в м.Львові під літ.А-3 та усунення перешкод в користуванні спірними приміщеннями. Свої вимоги мотивують тим, що вони є власниками окремих квартир у багатоквартирному житловому будинку за адресою АДРЕСА_1, а відтак і співвласниками допоміжних приміщень даного житлового комплексу. Останній налічує цокольний, два житлових поверхи, підвали та гараж. Нежилі допоміжні приміщення цокольного поверху займає Львівське комунальне підприємство «Затишне», чим перешкоджає мешканцям і власникам квартир здійснювати право спільної власності на дані об’єкти, набуте водночас із приватизацією власних помешкань. Ця частина багатоквартирного житлового комплексу є невідчужуваною і нездатною до самостійного цивільно-правового обігу, однак була предметом договорів оренди, укладених Львівською міською радою із іншими юридичними особами. Вважають, що їх право спільної власності на загальне майно будинку порушене, тому звернулися із вищевказаним позовом про скасування правовстановлюючого документу на згадані вище допоміжні приміщення, визнання права спільної власності на такі за власниками квартир, а також про усунення перешкод у користуванні даним нерухомим майном.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_6, діючи від власного імені та як представник за дорученням ОСОБА_5, ОСОБА_7, позов підтримала, пояснення дала аналогічні до викладених у позовній заяві, зокрема про те, що в силу приватизації квартир власники останніх стали співвласниками і допоміжних приміщень. В силу прямої вказівки закону вчинення певних додаткових дій для виникнення такого речового права на загальне майно багатоквартирного житлового комплексу не потрібне. Однак всупереч цьому приміщення цокольного поверху займає ЛКП «Затишне», що перешкоджає мешканцям у доступі до допоміжних приміщень. Просить позов задоволити.

Представник відповідача- Франківської районної адміністрації Львівської міської ради- Пручай О.М. проти позову заперечила та пояснила, що власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками виключно допоміжних приміщень, технічного обладнання та елементів зовнішнього благоустрою. Спірні приміщення належать до нежитлових. Позивачами по справі не надано жодного документу, який би стверджував протилежне. Крім того, пояснила, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру. На момент реєстрації ОСББ «Львівський каштан»у будинку АДРЕСА_1 у м.Львові було 6 квартир, які перебували у власності громадян. Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02.08.2002 № 1212 «Про передачу нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 в повне господарське відання ЛКП «Затишне», враховуючи свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення територіальної громади м. Львова передано в повне господарське відання ЛКП «Затишне»нежитлові приміщення під літерою А-3 площею 85,8 кв. м. будинку АДРЕСА_1, що у м. Львові. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів громадян. Вважає позовні вимоги безпідставними, а тому просить у задоволенні позову відмовити.

Представники співвідповідачів- ЛКП «Затишне»та Львівської міської ради в судовому засіданні проти позову заперечили та пояснили, що спірні приміщення, хоч і є нежилими, однак не можуть визнаватися допоміжними, оскільки не забезпечують функціонування будинку як повноцінного житлового комплексу. У них не розміщені сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти, машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери, обладнання теплових вузлів, бойлерні, електрощитові, комутатори, радіовузли, холодильні установки та інші аналогічні об’єкти.  На даній нежилій площі не розташовані комунікації, спільні для усього будинку. Відтак спірні приміщення не є допоміжними, а тому не належать до об’єктів спільної власності власників окремих квартир. Зазначені обставини вважають достатніми для відхилення заявлених вимог.

Представник третьої особи на стороні позивачів ОСОБА_17 співвласників багатоквартирного будинку «Львівський каштан»- ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, дав пояснення аналогічні до викладених у первісній та уточненій позовних заявах. Просить позов задоволити.

Представник третьої особи на стороні відповідачів- Регіонального доброчинного фонду Святого ОСОБА_18 в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що вони орендують одне із спірних приміщень- гараж  площею 26,1 м.кв. Спірне приміщення гаражу на АДРЕСА_1  відноситься до нежилого і не виконує функцій допоміжних приміщень та не відповідає за забезпечення належного функціонування житлового комплексу, а тому таке приміщення є самостійним об’єктом цивільно- правових відносин, порядок надання в оренду та відчуження якого проводиться на підставі загальних правових норм, що регулюють порядок надання нежитлових приміщень в оренду та відчуження майна територіальної громади. Спірне орендоване приміщення в даному будинку відноситься до комунальної форми власності. Згідно з експлікацією внутрішніх площ до плану будівлі під літ.І гараж належить до основної (не допоміжної) групи приміщень і має чітко визначене призначення для гаражу. Просить у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

Позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_7, треті особи- ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 в судове засідання не з’явилися, хоча про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому суд вважає за можливе розглянути справу в їх відсутності на підставі наявних у справі доказів, проти чого сторони не заперечили.

          Заслухавши пояснення сторін та третіх осіб, з’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивачам належать наступні помешкання у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1:

-ОСОБА_2,., ОСОБА_6, ОСОБА_19, ОСОБА_14 квартира НОМЕР_1 (свідоцтво про право власності № 203123 від 31 жовтня 1995 року)- /т. 1 а.с. 8/;

-ОСОБА_5 –квартира НОМЕР_2 (свідоцтво № 205322 від 29 травня 1996 року) - /т. 1 а.с. 10/;

-ОСОБА_7 і  ОСОБА_13 є співвласницями у рівних частках, тобто по Ѕ кожна кватири НОМЕР_3 (договір купівлі –продажу від 20 жовтня 2000 року) - /т. 1 а.с. 11/.

Слід погодитись із твердженнями позивачів про те, що в силу прямої вказівки ст.382 ч.2 ЦК України, ст.ст.1,19 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку»вони, маючи право власності на окремі помешкання багатоквартирного будинку, є співвласниками усіх допоміжних приміщень. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року ніяких додаткових дій для набуття даного речового права на ці об’єкти жоден з них вчиняти не повинен. Допоміжні приміщення переходять у спільну власність окремих мешканців будинку –власників квартир водночас із переходом відповідного права власності на помешкання і не можуть визнаватися самостійним майном, бути предметом правочинів, зокрема, відчужуватися окремо від квартир, невід’ємними частинами яких є.

Однак правових підстав для віднесення спірної нежилої площі до допоміжних приміщень суд не вбачає.

Розпорядженням №1054 від 14 жовтня 1997 року Франківська районна адміністрація Львівської міської ради надала в оренду ЖЕКу - 200 нежилі приміщення за адресою АДРЕСА_1, площею 86,6 кв. м. /т. 1 а.с. 95-96/. На виконання даного владного акту 2 серпня 2000 року було підписано договір оренди №7856, який учасниками процесу не оспорювався /т. 1 а.с. 97-98/.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 15 липня 2002 року нежитлові приміщення, розташовані у названому вище будинку позначені на поверховому плані літерою А-3 площею 85, 8 кв. м. належать територіальній громаді міста Львова /т. 1 а.с. 13/.

Відповідно до листів Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» № 15-4874 від 5 жовтня 2004 року, відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго»№ 12-2938/г від 6 жовтня 2004 року, а також Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»№ 17-2762 від 7 жовтня 2004 року документальні дані про внутрішньо будинкове розташування водо- теплопровідних, каналізаційних та електромереж наявні у абонента цих послуг та балансоутримувача будинку, тобто у ЛКП «Затишне» /т. 1 а.с. 42-43, 47/.

Саме останнє значиться споживачем електроенергії згідно з копії акту розмежування балансової належності електромереж №63021 від 6 травня 2004 року /т. 1 а.с. 44/.

Разом з тим, листом №435 від 16 листопада 2004 року згаданий відповідач по справі повідомив суду, що схеми водопостачання та водовідведення у його розпорядженні відсутні, оскільки проектувальна організація не передавала такі /т. 1 а.с. 74/. Водночас з акту приймання в експлуатацію димових і вентиляційних каналів №207 від 3 листопада 2004 року вбачається, що усі димовентканали розташовані на другому поверсі будинку /т. 1 а.с. 75/.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, який вважав перелічені вище документи недостатніми для висновку про віднесення спірних приміщень до допоміжних,  судом витребувано у ЛКП «Затишне»документальні дані стосовно розташування на рівні цокольного і підвального поверхів інженерного та технічного обладнання, технічних приміщень, необхідних для обслуговування усього будинку. Зобов’язуючи надати таку інформацію названого учасника процесу, суд виходив зі змісту листів комунальних служб м.Львова про перебування подібних відомостей саме у розпорядженні відповідача по справі. Забезпечення схоронності житлового фонду та його належної експлуатації належить до статутної діяльності ЛКП «Затишне», яке має житловий комплекс по вул. Котляревського, 37-б на своєму балансі, забезпечує функціонування внутрішньо будинкових мереж і володіє відомостями стосовно розташування даних комунікацій.

Відповідно до акту, складеного комісією, створеною ЛКП «Затишне», спірні приміщення є нежитловими. Запірної арматури, люків для чистки димовентиляційних каналів, каналізаційних колодязів на даній нежитловій площі немає. Кран, необхідний для перекриття водопостачання (при виникненні такої потреби), знаходиться у колодязі біля будинку. На спірній площі немає також обладнання теплових вузлів, венткамер, комутаторів, машинних відділень ліфтів, холодильних установок тощо /т. 2 а.с.144/.

На спростування зазначених обставин позивачі надали протокол наради щодо вирішення проблемних питань ОСББ «Львівський каштан»та акт візуального обстеження нежитлових приміщень, розташованих за адресою АДРЕСА_1 /т.2 а.с. 178-179/. Однак ці документи не обґрунтовують позовних вимог. За наслідками наради було вирішено провести обстеження інженерних мереж будинку АДРЕСА_1 за участю представників ЛКП «Затишне», ОСББ «Львівський каштан», відділів житлового господарства районної адміністрації та супроводу ОСББ, департаменту житлового господарства та інфраструктури. При цьому запланованого обстеження не проводилось, оскільки оглядалися не інженерні мережі будинку, а нежилі (причому не допоміжні) приміщення ЛКП «Затишне». Як вбачається з назви та змісту акту, його підписанти, в тому числі і представник ОСББ «Львівський каштан»визнавали, що спірні приміщення є нежилими, а не допоміжними. Крім того, зазначені у акті індекси відсутні у поверховому плані, що унеможливлює ідентифікацію оглянутих об’єктів /т. 1 а.с. 16/, у яких начебто виявлено водопровідні та каналізаційні стояки, електричні вводи тощо. Разом з тим, один з підписантів цього документу, беззастережно засвідчив такий своїм підписом і в цей же день (6 липня 2011 року) склав «уточнення» до акту, по суті не погодившись з його змістом /т. 2 а.с. 179/. За таких умов ці документи не можуть покладатися в основу судового рішення по справі.

Крім того, відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Разом з тим, клопотань про призначення судової будівельно-технічної експертизи на предмет з’ясування цільового призначення спірних приміщень, розміщення у них інженерно-технічного обладнання, спільного для усього будинку, а також про його огляд на місці не заявлялося. В силу ст. 10 ЦПК України суд не може з власної ініціативи  призначити таке експертне дослідження, яке згідно зі ст. 145 цього ж кодексу не є обов’язковим у даній справі, або ж оглянути речові докази з власної ініціативи. Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України спір вирішується на підставі наданих сторонами доказів, які, тим більше, є достатніми для висновку про статус спірних приміщень, а відтак для винесення судового рішення.   

Заперечення позивачів проти розташування у цокольному поверсі нежилих приміщень Львівської міської ради, оскільки «такі не мають і не можуть мати окремих входів та евакуаційних виходів, що суперечить державним будівельним нормам»суд до уваги не приймає, так як приміщень громадського призначення у спірних об’єктах немає. Таким чином, обмежень, які перешкоджали б оформленню права власності за територіальною громадою, позивачі не навели та і не могли б навести.   

  Згідно із рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №535 від 20 жовтня 2000 року підприємствам, установам і організаціям, власником або засновником яких є Львівська міська рада приписано оформити правовстановлюючі документи на об’єкти нерухомого майна, що знаходяться у них на балансі. Оформлення зазначених документів покладено на відповідні Відділи приватизації відповідних районних адміністрацій у місті Львові  /т.1 а. с. 66/.

Оспорюваним розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №1212 від 2 вересня 2002 року Львівському комунальному підприємству «Затишне»спірні приміщення передано у повне господарське відання.  

Зі схеми газопроводу по будинку АДРЕСА_1 вбачається, що на кожний поверх існує самостійний газовід. Відтак у цокольному поверсі не розміщено газових установок , які б обслуговували цілий житловий комплекс /т. 1 а.с. 70/.

Рішенням господарського суду Львівської області від 8-13 серпня 2002 року відхилено позов ОСОБА_17 співвласників багатоквартирного будинку «Львівський каштан», створеному у будинку АДРЕСА_1 про визнання права власності на спірні приміщення. З даного акту правосуддя вбачається, що позивач у згаданій господарській справі відмовився підписати акт про прийняття на свій баланс допоміжних приміщень будинку /т.1 а.с.100/. З цих підстав ОСОБА_17 співвласників багатоквартирного будинку і не могло надати суду належним чином погоджений даний документ.

На рівні спірних приміщень відсутні і підвали позивачів, чого останні не заперечували. Підвальні приміщення їхніх квартир розміщені у сусідньому будинку. Копією витягу з рішення виконкому Радянської районної ради народних депутатів №720 від 15 листопада 1983 року стверджується, що квартиру НОМЕР_4, розташовану на рівні цокольного поверху поАДРЕСА_2ліквідовано, а вивільнені приміщення передані під господарські потреби ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, які є родичами окремих позивачів по справі, чого останні не заперечували /т. 1 а.с. 141/.  

Покликання на можливі претензії мешканців зазначеного сусіднього будинку не заслуговують на увагу, оскільки є надуманими.

Листи державного підприємства Державного інституту проектування міст № 161/12-1 від 11 березня 2004 року; № 232 від 21 грудня 2005 року суд до уваги не приймає, оскільки твердження про огляд будинку, викладені у даних документах, не підтверджені документально. Зокрема, суду не надано відповідного акту, з якого можна було б судити, коли саме і ким оглянуто житловий комплекс, які приміщення обстежувалися, у чиїй присутності, які саме відомості були встановлені, на підставі яких даних і з застосуванням яких методик тощо. З листів-відповідей, наданих одному з позивачів зазначені обставини не вбачаються /т.1 а.с. 19, 226/. Водночас навіть у цих документах визнано можливість розташування житлово-експлуатаційних контор у цокольних поверхах будинку.

З копії поверхового плану підвального і цокольного поверхів, наявної у матеріалах інвентаризаційної справи, також не вбачається розташування приміщень, необхідних для обслуговування цілого житлового комплексу /т.1 а.с. 16/.

Суд враховує, що ЛКП «Затишне», а також його правопопередник ЖЕК- 200 /т.1 а.с.169, 186, 188/ займають спірну площу тривалий час, зокрема з 1997 року на підставі договорів оренди, а пізніше на праві повного господарського відання /т. 1 а.с. 95-99/.

Виходячи з вищенаведених обставин, спірні приміщення не є допоміжними, що свідчить про безпідставність позову.

Таким чином, враховуючи усі вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання незаконним розпорядження Франківської районної адміністрації №992 від 15.07.2002р., визнання недійсним свідоцтва про право власності територіальної громади м.Львова на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 у м.Львові від 15.02.2002р., визнання права власності на спірні приміщення по АДРЕСА_1 у м.Львові під літ.А-3 та усунення перешкод в користуванні спірними приміщеннями є безпідставними, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Львівської міської ради, Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Затишне», третіх осіб- об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Львівський каштан», Регіонального доброчинного фонду Святого Володимира, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_2, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 про визнання незаконним розпорядження Франківської районної адміністрації №992 від 15.07.2002р., визнання недійсним свідоцтва про право власності територіальної громади м.Львова на нежитлові приміщення, визнання права власності та усунення перешкод в користуванні спірними приміщеннями –відмовити за безпідставністю позовних вимог.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Львівської області через районний суд.

                    Суддя:                                                                                                         Мікула  О.І.