ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 38/395 12.02.08

За позовомКолективного підприємства Готель «Знання»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Готельні інновації»- Відповідача 1; Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя-буд»- Відповідач 2

Третя особа Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання»України

Провизнання недійсним договору

Суддя Власов Ю.Л.

Представники:

Від позивачаЛевкович Л.А.

Від відповідачівВідповідач 1 –Ткаченко К.В.; Відповідач 2 –ОСОБА_1

Від третьої особи Мороз А.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна – вбудовано-прибудованого приміщення готелю «Знання», загальною площею 1099,7 кв. м., розташованого на перших трьох поверхах в житловому будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у Голосіївському районі м. Києва, укладеного Відповідачами 11.08.06р..

Заявлений позов Позивач обґрунтовує наступним. Відповідно до вимог ст.658 Цивільного кодексу України право продажу майна належить власнику майна. Продавець за спірним договором не є власником майна, оскільки рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі №2-4772 2006р. від 06.06.06р., як підстава належності майна Відповідачу 1 було скасовано в апеляційному порядку.

Таким чином, спірний договір не відповідає вимогам ч.1, 2 ст.203, ч.1 ст.215, ст.658 Цивільного кодексу України та відповідно до ст.216, 236 Цивільного кодексу України не тягне за собою ніяких юридичних наслідків.

Позивач не є стороною спірного договору, власником спірного нерухомого майна є Третя особа, але укладання спірного договору порушує права Позивача на користування цим майном. Визнання спірного договору недійсним не потребує застосування наслідків недійсності договору, оскільки майно у володіння Відповідача 2 не передавалось, та з володіння Позивача не вибувало.

Відповідач 1 заперечив проти задоволення заявленого Позивачем позову мотивуючи наступним. Вищий господарський суд України при розгляді справи №2-666/07 вказав, що Відповідач 2 не знав та не міг знати про те, що Відповідач 1 не міг продавати майно, майно придбане за оплатним договором, а тому Відповідач 2 є добросовісним набувачем нерухомого майна. Більш того, встановлено, що майно вибуло із володіння власника за волею особи, якій власник передав майно у користування.

Посилання Позивача на незаконність рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.06р. у справі №2-4772 є безпідставними, оскільки на момент реєстрації нерухомого майна в БТІ та його відчуження, таке рішення було чинне. Про його можливе скасування в майбутньому не було та не могло бути відомо нікому.

Відповідач 2 заперечив проти задоволення позову з огляду на наступне. У постанові Вищого господарського суду України у справі №2-666/07 вказано, що Відповідач 2 є добросовісним набувачем нерухомого майна, а майно вибуло із володіння власника за волею особи, якій власник передав майно у користування.

Ст.658 Цивільного кодексу України визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, вставлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Таким чином, ст.658 Цивільного кодексу України, якою мотивовані позовні вимоги, передбачені інші наслідки недійсності угоди, тому право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.48 Цивільного кодексу УРСР або ст.216 Цивільного кодексу України. Аналогічний висновок міститься в постановах Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.11.2004р. та 27.09.2005р. у справі №13/529пд. Верховний Суд України в аналогічних правовідносинах вказав, що такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.145 Цивільного кодексу УРСР (ст.388 Цивільного кодексу України).

          Відповідач 2 є добросовісним набувачем спірного майна, яке вибуло з володіння Позивача (особа, якій власник передав майно у володіння) з її волі, а тому відсутні підстави для витребування такого майна у Відповідача 2.

          Третя особа підтримала позовні вимоги Позивача та вказала у поданих поясненнях, що Відповідач 1 ніколи фактично не володів спірним майном, не здійснював жодної дії по утриманню майна та управлінню ним, це майно ніколи не вибувало з користування Позивача.

Фактичні обставини справи дають підстави стверджувати, що Відповідачі є недобросовісними, зокрема Відповідач 2 є недобросовісним, оскільки повинен був знати, що Відповідач 1 не вправі продавати майно.

Ухвалою від 03.12.07р. провадження у справі було порушено, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи був призначений на 27.12.07р. Цією ж ухвалою сторони було зобов’язано подати суду документи вказані в цій ухвалі.

Ухвалою Голови Господарського суду м. Києва від 19.12.07р. заява Колективного підприємства Готель «Знання»про відвід судді Власова Ю.Л. була залишена без задоволення.

Ухвалою від 27.12.07р. розгляд справи був відкладений на 22.01.08р., у зв’язку з неявкою представника Відповідача 2, неподанням стонами витребуваних документів, необхідністю витребування нових доказів по справі, а також клопотанням Позивача про колегіальний розгляд справи. Цією ж ухвалою до участі у справі було залучено Третю особу, заяви Позивача про забезпечення позову були залишені без задоволення.

Ухвалою Голови Господарського суду м. Києва від 09.01.08р. заява Колективного підприємства Готель «Знання»про колегіальний розгляд справи була залишена без задоволення.

У судовому засіданні 22.01.08р. оголошувалась перерва до 29.01.08р. для можливості ознайомлення сторін з заявами та клопотаннями, поданими іншими сторонами.

Ухвалою від 29.01.08р. розгляд справи був відкладений на 12.02.08р., у зв’язку з неявкою представника Відповідача 2, неподанням ним витребуваних документів та необхідністю витребування нових доказів по справі. Цією ж ухвалою Позивачу клопотання Відповідача 2 про об’єднання справ було залишено без задоволення, було відмовлено Позивачу у прийнятті до розгляду заяви про зазначення додаткових правових підстав та збільшення вимог від 26.12.2007р., та заяви про збільшення розміру позовних вимог від 29.01.2008р., заяви Позивача про забезпечення позову залишені без задоволення.

У судовому засіданні 12.02.08р. розглянуті також клопотання Третьої особи про призначення у справі судових будівельної-товарознавчої (для з’ясування ринкової вартості майна, проданого за спірним договором), криміналістичної автотоварознавчої (для з’ясування одна чи різні особи є авторами позовних заяв до різних судових установ), криміналістичної-почеркознавчої (для з’ясування ким виконаний підпис на позовних заявах та заявах про забезпечення позову до Маліновського районного суду м. Одеси та Чугуївського міського суду Харківської області) експертиз.

Дані клопотання залишені судом без задоволення, оскільки предметом позову є визнання спірного договору недійсним з підстави його укладання не власником цього майна, тому вказані відомості, які Третя особа пропонує отримати за допомогою судової експертизи з огляду на зазначені предмет і підставу позову не мають значення для вирішення цього спору.

Судом заслухані пояснення учасників судового процесу, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, слухання вказаних осіб суд

ВСТАНОВИВ:

29.03.06р. Сихівським районним судом м. Львова було прийняте рішення у справі №2-1188/2006р., яким стягнено з Позивача на користь Відповідача 1 кошти в сумі 764705,50 грн. в якості внеску до статутного фонду Відповідача 1.

06.06.06р. рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі №2-4772/2006 рік звернуто стягнення на нерухоме майно - вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання», загальною площею 1099,7 кв.м., розташоване на перших трьох поверхах в житловому будинку на вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у Голосіївському районі м. Києва, визнано за Відповідачем 1 право власності на вказане нерухоме майно, зобов’язано комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна»провести реєстрацію права власності на вказане вбудовано-прибудоване приміщення на Відповідача 1.

20.06.06р. між Позивачем та Відповідачем 1 був підписаний акт №1 здачі-прийомки нерухомого майна, яким Позивач передав, а Відповідач 1 прийняв вбудовано-прибудоване майно загальною площею 1099,7 кв.м. по вул. Микільсько-Ботанічній, 31.

29.06.06р. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна було видано реєстраційне посвідчення №022233 про реєстрацію за Відповідачем 1 права приватної власності на вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання» загальною площею 1099,7 кв.м., розташований в м. Києві по вул. Микільсько-Ботанічній, 31.

14.07.06р. Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна видало Відповідачу 1 довідку-характеристику для відчуження майна про те, що нерухоме майно, яким є вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання»загальною площею 1099,7 кв.м., розташований в м. Києві по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 зареєстровано за Відповідачем 1.

11.08.2006р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого Відповідач 1 передав у власність, а Відповідач 2 прийняв у власність нежилі приміщення –вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання», загальною площею 1099,70 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, б.31.

Відповідно до п.2 вказаного договору об’єкт продажу належить Відповідачу 1 на праві приватної власності на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.06р. по справі №2-4772. Право власності на нерухоме майно, що є предметом цього договору, зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна 29.06.06р. у реєстровій книзі №141п-10 за реєстром №8039-П.

Згідно з п.3 вказаного договору продаж здійснено сторонами за 900000,00 грн. З цієї суми 720000 грн. Відповідач 2 зобов’язаний перерахувати протягом трьох банківських днів з дати укладання цього договору на рахунок Відповідача 1, а решту 180000 грн. Відповідач 2 зобов’язаний сплатити протягом одного місяця з дати укладання цього договору на рахунок Відповідача 1.

Відповідно до п.4 зазначеного договору представник Відповідача 1 стверджує, що на момент укладення цього договору об’єкт продажу не перебуває під арештом чи забороною, щодо нього не ведуться судові спори, він не є предметом застави (іпотеки), у податковій заставі, відносно нього не укладено будь-яких договорів найму, відчуження з іншими особами, як місцезнаходження юридичної особи (юридична адреса) він не використовується. Треті особи не мають прав на нього.

11.08.06р. вказаний договір нотаріально посвідчений та зареєстрований у реєстрі за номером 3509 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

18.08.2006р. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна було видано реєстраційне посвідчення №025197 про реєстрацію за Відповідачем 2 права приватної власності на вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання»загальною площею 1099,7 кв.м., розташоване в м. Києві по вул. Микільсько-Ботанічній, 31.

01.09.06р. за актом приймання-передачі основних засобів Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв нежилі приміщення –вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання», загальною площею 1099,70 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, буд. 31.

21.09.06р., 22.09.06р. та 29.09.06р. Відповідач 2 сплатив Відповідачу 1 кошти в сумі 900000,00 грн. за укладеним договором (платіжне доручення №14 від 21.09.2006р. на 720000 грн.; платіжне доручення №15 від 22.09.2006р. на 40000 грн.; платіжне доручення №18 від 29.09.2006р. на 140000 грн.), що підтверджується також довідкою АКБ «Трансбанк»№28-02/354 та листом КФ АБ «Факторіал»від 06.02.08р. №07/155.

28.09.06р. Третьою особою був затверджений статут Позивача. Згідно з п.3.3., 3.4. вказаного статуту майно підприємства становлять основні та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображена у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства, яке передано йому засновником належить йому на праві господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується зазначеним майном, вчиняючи щодо нього дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства. Відчуження підприємством майна, яке належить засновнику на праві власності, здійснюється виключно за згодою засновника.

05.12.06р. ухвалою Апеляційного суду м. Києва у справі №22-9147/06 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.06р. у справі №2-4772 2006 рік було скасовано, справу направлено на новий розгляд.

У даній ухвалі суд встановив, що розгляд справи щодо права власності на спірне приміщення без залучення до участі у справі Третьої особи порушує її права.

25.12.06р. ухвалою Апеляційного суду Львівської області у справі №22-2472 2006р. рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29.03.06р. в частині задоволення позовних вимог скасовано та направлено на новий розгляд.

У даній ухвалі суд встановив, що суду слід було притягнути до участі у справі в якості відповідача Третю особу.

31.10.2007р. Вищим господарським судом України була прийнята постанова у справі 2-666/07 за позовом Третьої особи у даній справі до Позивача та Відповідачів про визнання недійсним протоколу загальних зборів учасників Відповідача 5 від 09.03.06р., визнання недійсним договору про продовження діяльності та статуту Відповідача 5, затверджених вказаним протоколом, зобов’язання Позивача та Відповідачів припинити дії щодо укладання певних угод, визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу та визнання за Третьої особою права власності на вбудоване-прибудоване приміщення, яке є предметом спірного договору, а також зустрічним позовом про визнання спірного договору купівлі-продажу укладеним у відповідності до вимог чинного законодавства України, визнання вказаного приміщення придбаним Відповідачем 2, та визнання Відповідача 2 добросовісним набувачем зазначеного приміщення.

У вказаній постанові Вищий господарський суд України встановив, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.02.07р. цивільні справи за позовом Третьої особи до Позивача та Відповідачів, за зустрічним позовом, а також за позовом у справі, у якій приймалось рішення Сихівським районним судом м. Львова від 29.03.06р. були об’єднані в одне провадження за реєстровим номером 2-666/10, а ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.02.07р. позов у справі, у якій приймалось рішення Сихівським районним судом м. Львова, був залишений без розгляду.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07р. провадження за зустрічним позовом було закрито. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07р. у задоволенні первісного позову було відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.07р. вказані рішення та ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07р. були скасовані, первісний позов задоволений повністю, а у зустрічному позові відмовлено повністю.

Далі, Вищий господарський суд України встановив, що відповідно до ч.3 ст.216 Цивільного кодексу України правові наслідки, передбачені ч.1 та 2 цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Згідно ч.1 ст.658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Наведеною статтею передбачено інші наслідки недійсності угоди, тому право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.216 Цивільним кодексом України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 Цивільного кодексу України. Судами було вірно встановлено проте надано не вірну правову оцінку тому факту, що спірне майно було передано Третьою особою у володіння Позивача та те, що таке майно вибуло із володіння Позивача за його волею –згідно з актом приймання-передачі №1 від 20.06.06р. Отже, вбудовано-прибудовані приміщення загальною площею 1099,70 кв. м., розташовані на перших трьох поверхах житлового будинку у м. Києві по вул.. Микольсько-Ботанічній, 31 вибули з володіння Третьої особи за волею Позивача, якому власник передав майно у повне господарське відання, були придбані Відповідачем 2 оплатно, а Відповідач 2 не знав та не міг знати про те, що Відповідач 1 не мав право його відчужувати. За цих обставин, Відповідач 2 є добросовісним набувачем такого майна. Суди при розгляді справи на дані вимоги закону уваги не звернули, що потягло за собою ухвалення судових рішень, які не відповідають закону.

За вказаних обставин зазначеною вище постановою Вищий господарський суд України рішення, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.07р. скасував, а справу направив на новий розгляд.

27.12.07р. ухвалою Верховного Суду України Третій особі було відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду вказаної постанови Вищого господарського суду України.

Спір по справі виник з причин того, що Позивач вважає, що спірний договір був укладений з порушенням норм чинного законодавства, а Відповідачі проти цього заперечують.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Господарський суд міста Києва вважає, що у задоволенні позову Позивачу належить відмовити з наступних підстав.

Згідно з ст.136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Відповідно до ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з ст.394 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

          Відповідно до ст.330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ст.658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Вказані норми являються спеціальними нормами, які регулюють відносини захисту права власності, та встановлюють способи захисту власником, або особою, яка має право господарського відання, своїх прав, як у разі вибуття майна з володіння, так і у випадках, не пов’язаних із позбавленням володіння, та й у інших казусах. При цьому, одним з складових елементів відносин права власності та його захисту є також питання добросовісності або недобросовісності набувача спірного майна, можливості витребування власником такого майна, яке впливає на зміст, результати та способи захисту власником свого права.

Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Вказані норми визначають загальний порядок та підстави визнання правочинів недійсними з спеціальною метою повернення особами, які є сторонами таких правочинів, один одному всього отриманого за цими правочинами, як спосіб захисту права. При цьому питання добросовісності або недобросовісності набувача майна за спірним договором, можливості витребування власником такого майна, при такому способі захисту виходять за межі спірних правовідносин.

З наведеного вбачається, що захист абсолютного права власності або права господарського відання здійснюється зовсім у інші способи, з іншим складом правовідносин, та має зовсім інші правові наслідки, ніж захист права сторони недійсного правочину з метою припинення договірних зобов’язань та повернення всього отриманого за цим правочином.

Таким чином, право власності або право господарського відання особи не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсними правочинів, стороною яких ця особа не являється.

          Даний висновок підтверджується п.15 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99р., №02-5/111 де вказано, що сам лише факт відчуження майна підприємства, установи, організації, якій воно не належить на праві власності (повного господарського відання, оперативного управління), не є підставою для визнання угоди про відчуження недійсною.

Даний висновок підтверджується п.27.3 рекомендацій Вищого господарського суду України від 27.06.2007р. №04-5/120, де вказано, що господарським судам слід мати на увазі, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною.

Даний висновок підтверджується також численними постановами Верховного Суду України, зокрема від 02.11.04р., 27.09.05р., 25.07.06р., залученими до матеріалів справи.

Відносно спірного договору купівлі-продажу вбудовано-прибудованого приміщення готелю «Знання», розташованого по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у Голосіївському районі м. Києва, укладеного 11.08.06р. між Відповідачами, даний висновок підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 31.10.2007р. у справі 2-666/07, у якій Третя особа зверталась з позовом до Позивача та Відповідачів про визнання недійсним цього ж спірного договору. Попередні судові рішення були Вищим господарським судом України скасовані з тих підстав, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову з використанням правового механізму, встановленого ст.216 Цивільним кодексом України.

Судом не можуть бути прийняті до уваги доводи Третьої особи, що Відповідачі є недобросовісними, зокрема Відповідач 2 є недобросовісним, оскільки повинен був знати, що Відповідач 1 не вправі продавати майно.

          Відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено судом, 31.10.2007р. Вищим господарським судом України була прийнята постанова у справі 2-666/07 за позовом Третьої особи у даній справі до Позивача та Відповідачів про визнання недійсним, в тому числі спірного договору купівлі-продажу, визнання за Третьої особою права власності на вбудоване-прибудоване приміщення, яке є предметом спірного договору, а також зустрічним позовом про визнання спірного договору купівлі-продажу укладеним у відповідності до вимог чинного законодавства України, та визнання Відповідача 2 добросовісним набувачем зазначеного приміщення.

Отже, сторони у даній справі (Колективне підприємство Готель «Знання», Товариство з обмеженою відповідальністю «Готельні інновації», Товариство з обмеженою відповідальністю «Заріччя-буд») брали участь також у якості сторін у справі 2-666/07.

У своїй постанові у вказаній справі Вищий господарський суд України встановив, що спірне майно було передано Третьою особою у володіння Позивача, що таке майно вибуло із володіння Позивача за його волею, згідно з актом приймання-передачі №1 від 20.06.06р., отже, вбудовано-прибудовані приміщення загальною площею 1099,70 кв. м., розташовані на перших трьох поверхах житлового будинку у м. Києві по вул.. Микольсько-Ботанічній, 31 вибули з володіння Третьої особи за волею Позивача, якому власник передав майно у повне господарське відання, були придбані Відповідачем 2 оплатно, а Відповідач 2 не знав та не міг знати про те, що Відповідач 1 не мав право його відчужувати, тому Відповідач 2 є добросовісним набувачем такого майна.

Отже, вказаною постановою Вищого господарського суду України встановлено, що Відповідач 2 є добросовісним набувачем вказаного майна, тому доводи Третьої особи спростовуються вказаною постановою Вищого господарського суду України у справі 2-666/07, яка набула законної сили, не скасована, та є чинною на даний час. Крім того, питання добросовісності Відповідача 2 виходить за межі предмету та підстав даного позову.

Враховуючи все вищевикладене суд дійшов висновку, що Позивачу у позові належить відмовити повністю.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.4, 33, 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю.

Суддя                                                                                 Ю.Л.Власов

          Рішення підписане 03.03.2008р.