ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м  У к р а ї н и

17 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 160/20475/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді  Головко О.В. (доповідач),

                               суддів:  Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,     

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу     ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року (суддя Сластьон А.О.) в адміністративній справі

за позовом    ОСОБА_1

до    ІНФОРМАЦІЯ_1             

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:  визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладене в листі від 16.05.2024 за вих. № 01/2732, про відмову в наданні позивачеві відстрочки на підставі абзацу 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції зі змінами № 3161-IX від 30.06.2023; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2        надати позивачеві відстрочку на підставі абзацу 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що факт самостійного утримання малолітньої дитини підтверджений судовим рішенням, що є безумовною підставою для відстрочки від призову.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла таких висновків.    

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 має сина – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 24.01.2024 у справі № 215/67/24, затверджено мирову угоду від 23.01.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 : Відповідач ОСОБА_3 визнає позовні вимоги позивача та згодна визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з його батьком –  позивачем по справі ОСОБА_1 , за адресою постійного місця проживання батька, яке на даний час є: АДРЕСА_1 , до досягнення дитиною 18 років. Позивач ОСОБА_1 буде самостійно виховувати свою дитину  малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та матеріально утримувати його, на свій  розсуд, а саме: на користь дитини до її повноліття, одноособово, вирішувати всі фінансові, матеріальні та моральні питання, що пов`язані з вихованням дитини, у тому числі щодо оформлення та підписання необхідних документів, плати за проїзд, лікування, проживання, харчування, проходження навчання та відвідування шкільного/навчального/спортивного та/або лікувального закладів, тощо, з правом представництва інтересів дитини з цих питань у компетентних державних або недержавних органах, у тому числі, у органах місцевого самоврядування та їх структурних підрозділах, правоохоронних органах, судах, митниці та прикордонній службі, адміністраціях шкільних/навчальних/спортивних та/або лікувальних закладах, а також у взаємодії з фізичними та/або юридичними особами, тощо, до досягнення дитиною 18 років.

Відповідно до рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.02.2024 у справі № 215/675/24, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 12.04.2024 поштовим засобом зв`язку  направив до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з підстав одноосібного виховання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Листом від 16.05.2024 за № 01/2732 заявника повідомлено про відсутність достатніх правових підстав для відстрочки від призову на підставі абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».

Незгода з таким рішенням, стала підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Статтею 3 названого Закону передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є  Конституція України, цей Закон, Закон України  «Про оборону України», «Про Збройні Сили України»,  «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Пунктом 2 Положення передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» в редакції, чанній на час виникнення спірних правовідносин, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що військовозобов`язаний має конституційний обов`язок захищати незалежність та територіальну цілісність України. Відстрочка від призову надається військовозобов`язаним у випадках, прямо передбачених законом. Отже, право на відстрочку має бути доведеним належними доказами.

Щодо  наявності права у позивача на відстрочку від призову, ОСОБА_1 вважає, що внаслідок укладання з колишньою дружиною мирової угоди, за якою ОСОБА_3  погодилася, що їх спільний син залишається проживати з батьком, який бере на себе зобов`язання по опіці над сином, на нього поширюються положення абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».

Суд апеляційної інстанції вважає такі доводи помилковими, адже частиною 1 статті 180 Сімейного кодексу України прямо встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

При цьому,  відповідно до ч. 5  ст. 150 Сімейного кодексу України, передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Частиною 3 статті 155 СК України визначено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (ч. 2 ст. 157 СК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання (п. 1 ч. 1 ст. 166 СК України).

Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що саме на батьків покладається обов`язок спільно виховувати та утримувати  свою дитину, при цьому таке право не залежить від вирішення між батьками питання/спору щодо місця проживання дитини. Батьки/один з батьків звільняються від такого обов`язку лише в разі позбавлення батьківських прав.

Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Належні докази на підтвердження наявності/настання таких обставин, позивачем не було подано ані до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ані до суду.

Враховуючи сукупність наведених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про правомірність відмови відповідача в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на підставі абзацу 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року в адміністративній справі № 160/20475/24 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з 17 грудня 2024 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.

Повна постанова складена 17 грудня 2024 року.

Головуючий - суддя                                                                      О.В. Головко

                               суддя                                                                      І.Ю. Добродняк

                               суддя                                                                      А.В. Суховаров