ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року                                

м. Харків

справа № 554/13938/22

провадження № 22-ц/818/3520/24   

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.

сторони справи:

позивач -  Харківська міська рада

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - державний реєстратор КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Луценко Павло Геннадійович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2024 року ухвалене у складі судді Сілантьєвої Е.Є.,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2022 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовною заявою в якій просила скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «Я-1» по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1753875463101, індексний номер рішення 45283450) та зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 від нежитлової будівлі літ. «Я-1» з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна (далі ? Реєстр) нежитлова будівля літ. «Я-1» по АДРЕСА_1 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1753875463101). Згідно відомостей з Реєстру ОСОБА_1 є першим власником нежитлової будівлі за вказаною адресою. Державна реєстрація прав проведена державним реєстратором Луценком П.Г. 30.01.2019. Підставою для державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості визначені: довідка № 3098/-01 від 22.01.2019, видана ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації» та технічний паспорт від 09.01.2019, виготовленого ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації». Інших документів для проведення державної реєстрації прав не надавалось.  Таким чином, позивач, як власник земельної ділянки під спірним об`єктом, вважає, що державний реєстратор Луценко П.Г. протиправно провів державну реєстрацію права власності на самочинно побудовану нежитлову будівлю за вказаною вище адресою за ОСОБА_1 без жодних правових підстав та без документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та підтверджують присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, при відсутності дозволу власника земельної ділянки на її забудову.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2024 року позовні вимоги Харківської міської ради задоволено частково. Зобов`язано  ОСОБА_1  звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 від нежитлової будівлі літ. «Я-1» з приведенням її у придатний для подальшого використання стан. Стягнуто з  ОСОБА_1  на користь Харківської міської ради судовий збір у розмірі 2481,00 грн.

Рішення обґрунтовано тим, що знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. В той час як задоволення позову про скасування державної реєстрації самочинно збудованого об`єкту нерухомості не призведе до поновлення права позивача.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач обрав неефективний спосіб захисту оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки про усунення перешкод в користуванні належної йому земельної ділянки. Представник зазначив, що посилання суду, на місцезнаходження нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , не може слугувати належною правовою підставою для звільнення земельної ділянки по зазначеній вище адресі, оскільки за цією адресою, зареєстровано також інші об`єкти нерухомого майна, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер витягу 154440535, від 30.01.2019, сформовану за параметрами пошуку «адреса об`єкта нерухомого майна» - АДРЕСА_1 .Апелянт зауважив, що суд першої інстанції не врахував позицію Верховного Суду, відповідно до якої знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і є можливою лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Апелянт зазначив, що Харківська міська рада у цій справі не є уповноваженим органом, який може звертатися до суду з позовом про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 від самовільно побудованої нежитлової будівлі літ. «Я-1» з приведенням її у придатний для подальшого використання стан. В свою чергу, саме інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, будучи виконавчим органом Харківської міської ради, наділена делегованими повноваження органу виконавчої влади щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та має право у відповідності до приписів Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» на звернення до суду із позовом. Апелянт наголосив, норми ЦК України визначають необхідність перед зверненням відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування до суду з позовом про знесення об?єкту будівництва, встановлення таких фактів як неможливість перебудови об?єкту та відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Апеляційна скарга не містить доводів в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а тому судом апеляційної інстанції рішення в цій частині не переглядалось.

27.09.2024 до суду апеляційної інстанції від Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.

Про час та місце судовго розгляду справи в суді апеляційної інстанції сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується даними

В судове засідання відповідач не з`явився, про причини неявки суду не повідомив. ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 в судове засідання також не з`явився, просив суд відкласти розгляд справи у зв`язку із відрядженням у м. Київ, проте належних доказів своєї зайнятості у зв`язку із зазначеним відрядженням суду не надав. Тому судова колегія не вважає, що повідомлені представником відповідача причини неявки є поважними і розглядає справу за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до інформації Реєстру нежитлова будівля літ. «Я-1» по АДРЕСА_1 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1753875463101). Згідно відомостей з Реєстру ОСОБА_1 є першим власником нежитлової будівлі за вказаною адресою.

Державна реєстрація прав проведена державним реєстратором Луценком П.Г. 30.01.2019. Підставою для державної реєстрації права власності на вказаний об?єкт нерухомості визначені: довідка № 3098/-01 від 22.01.2019, видана ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації»; технічний паспорт від 09.01.2019, виготовленого ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації».

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені та визнано за ним право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», яка представляє собою магазин, та складається з приміщень: 1- торгівельної зали, площею 41,6 кв.м, 2- підсобного приміщення, площею 6,4 кв.м, 3- коридору, площею 5,6 кв.м, 40, санвузла, площею 2,0 кв.м, 5 – підсобного приміщення, площею 1,7 кв.м, загальною площею 57,3 кв. м, що розташована за адрескою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2014 року заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2013 року було скасовано, та ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2014 року позовна заява ОСОБА_1 до Харківської міської ради була залишена без розгляду, у зв`язку з повторною неявкою позивача.

Звертаючись до суду з цим позовом, Харківська міська рада як власник земельної ділянки, на якій розміщений спірний об`єкт нерухомості, просила суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні цією земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва та приведення цієї земельної ділянки у стан, який існував до будівництва нежитлової будівлі літ. «Я-1» по АДРЕСА_1 . 

Відповідно до ч.1  ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети,або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у контексті вимог частини першої статті 376 ЦК України, нежитлова будівля літ. «Я-1» по АДРЕСА_1  , є самочинним будівництвом.

Частиною 2 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс 19), реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.»

За правовим висновком Великої Палати Верховного суду, викладеним у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. 

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/ недобросовісності набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті З ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).»

В пункті 41 мотивувальної частини рішення від 04 березня 2021 року у справі «Борисов проти України» (заява № 2371/11) Європейський суд з прав людини зазначив: «Суд встановлював, що втручання, спрямоване на забезпечення дотримання будівельних норм, тим самим відновлення верховенства права, здійснюється «відповідно до загальних інтересів» (рішення у справі «Саліба проти Мальти», заява № 4251/02, від 08.11.2005 року). У цій справі суди ухвалили рішення про знесення, оскільки вважали, що заявник не отримав усіх необхідних дозволів від відповідних органів державної влади. Тому цей захід був вжитий «відповідно до загальних інтересів.»

Зважаючи на наведене, у даному спорі встановленню підлягає наявність або відсутність добросовісності набувачів майна.

З матеріалів справи вбачається, що технічний паспорт від 09.01.2019, виготовлений ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації» в порушення п. 17 Інструкції № 127 не містить обов`язкових розділів, а саме схему розташування будівель та споруд; експлікацію до схеми розташування будівель та споруд; плану громадського будинку; характеристику громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами. В порушення вимог Інструкції № 127 не зазначено рік будівництва об`єкта та не заначено технічні характеристики об`єкта.

Встановлені обставини справи в сукупності зі вищезазначеними нормами національного законодавства, судової практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, безспірно вказують на відсутність добросовісності відповідача, який будував нежитлову будівлю.

Згідно із частиною 7 статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 16 серпня 2022 року у справі № 1340/4767/18 вказав, що для правильного вирішення спору щодо самочинного будівництва та здійснення знесення необхідно встановити наявність або відсутність підстав, з якими чинне законодавством пов`язує можливість знесення самочинного будівництва і ключовим є вирішення питання шляхів усунення відповідачем допущених ним порушень вимог містобудівного законодавства.

Так, у постанові від 29 січня 2020 року (справа 822/2149/18) Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував ряд ключових правових висновків щодо цієї категорії справ:

1) можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.

2) в інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (а) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (б) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (в) належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Такий підхід є логічним та виправданим, позаяк такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

У цьому спорі на підставі належних доказів встановлено, що ОСОБА_3 здійснив будівництво без документів, що дають право на це, а саме: без повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою, без належно затвердженого проекту.

Отже, у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого Цивільний кодекс України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову, тобто, частина 7 статті 376 Цивільного кодексу України спірні правовідносини не регулює.

Натомість, для висновку про задоволення позову у цьому випадку визначальним та достатнім є той факт, що відповідач здійснив будівництво без документів, що дають право на це, і без належно затвердженого проекту та не виконав вимоги зобов`язального припису, яким вимагалось усунути виявлені порушення.

Така ж правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року (справа №822/2149/18), де зазначено, що обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.

За такого правового регулювання та встановлених обставин справи, будівництво нежитлової будівлі літ. «Я-1» на земельній територіальної громади Харківської міської ради по вул. Олімпійській, 35 у м. Харкові  є самочинним.

Оскільки відповідач виконував будівельні роботи без відповідного документального оформлення та дозволів відповідних органів влади на земельній ділянці що не була відведена для будівництва, суд дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про знесення самочинного будівництва та приведення самочинно занятої земельної ділянки у стан, який існував до будівництва.

Визначаючи з кола відповідачів особу, на яку покладається обов`язок знесення самочинного будівництва, апеляційний суд керується положеннями ч. 4 ст. 376 ЦК України, яка вказує, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Судом встановлено, що такою особою є відповідач, а, отже, саме на нього покладається обов`язок знесення самочинного будівництва на земельній ділянці по АДРЕСА_1  .

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що позивачу не належить право вимоги, оскільки відповідно до ст. 83 ЗК України власником землі у межах м. Харкова є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради і тому остання має право звертатися з до суду з позовом про захист права власності шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд 

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2024 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 грудня 2024 року.

Головуючий                                                        О. Ю. Тичкова

Судді                                                                        О.В.Маміна

                                                                       Н.П.Пилипчук