ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/3140/24 Справа № 206/3448/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року                                                                 м.Дніпро

       Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

       головуючого судді                         ОСОБА_2

       суддів                                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4

       з секретарем                         ОСОБА_5

       за участю прокурора                 ОСОБА_6

       захисника ОСОБА_7

       обвинуваченого                         ОСОБА_8

       розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні — прокурора відділу Дніпровської обласної прокуратури ОСОБА_6 , поданою на вирок Самарського райсуду м. Дніпропетровська від 30 липня 2024 року, яким

        ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, громадянина України, неодруженого, не маючого на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей та осіб похилого віку, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

       визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

       На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнений від відбування призначеного йому покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку 1 рік та покладені на нього обов`язки передбачені ст.76 КК України.

       Продовжено ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у період часу з 22.00 год. до 06 год. наступного дня, до набрання вироком законної сили.

       Доля речових доказів вирішена в порядку ст.100 КПК України.

       Вироком суду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 , 05 травня 2024 року о 14 годині 32 хвилини, керуючи технічно справним автомобілем «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить йому на праві власності, здійснював рух у світлий час доби, по чистому, сухому асфальтобетонному покриттю, вул. Андрія Сахарова в Самарському районі м. Дніпро, з боку вул. Авдіївська у напрямку вул. Героїв Дніпра, проїжджа частина якої має по одній смузі для руху у кожному напрямку.

       В процесі свого руху, у вказаний час, а саме 05 травня 2024 року о 14 годині 32 хвилин, водій ОСОБА_8 , грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров`я громадян, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, рухаючись з перевищенням дозволеної швидкості для руху, а саме зі швидкістю приблизно 113 км/год, не переконавшись в безпеці подальшого руху, в районі буд. №73 по вул. Андрія Сахарова, допустив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на пішохода ОСОБА_9 , яка перетинала проїзну частину дороги зліва на право відносно руху транспортного засобу, у невстановленому для цього місці.

       Своїми діями водій ОСОБА_8 грубо порушив вимоги п.п. 1.3., 1.5., 2.3. б), 12.3, 12.4, та 12.9(6). Правил дорожнього руху України, якими передбачено:

       п. 1.3. «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно'" виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а іакож бути взаємно ввічливими»;

       п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

       п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

       б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

       п. 12.1 «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»;

       п.12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди»;

       п.12.4 «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год»;

       п.12.9. «Водієві забороняється:

       б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил».

       Порушення вимог п.п. 12.3, 12.4, 12.9(6) Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_8 знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку з настанням зазначеної дорожньо-транспортної події, в наслідок якої пішоходу ОСОБА_9 спричинені тілесні ушкодження у вигляді: сумісна тупа травма тіла - садна обличчя, садна тулуба, садна лівого передпліччя, численні забійні рани обох верхніх та нижніх кінцівок з розтрощенням підлеглих м`яких тканин та кровоносних судин, численні синці обох нижніх кінцівок, крововиливи під м`яку мозкову оболонку, крововилив в проекції трахеї та стравоходу, крововиливи по задній поверхні тулуба, крововилив по задній поверхні шиї, перелом першого шийного хребця з руйнуванням спино-мозкового каналу та ушкодженням спинного мозку, перелом лівої лопатки, перелом лівої та правої плечових кісток, перелом правої променевої та ліктьової кісток, перелом 1-5 ребер праворуч по передньо-пахвовій лінії без ушкодження пристінкової плеври, перелом 4-9 ребер праворуч по лопатковій лінії без ушкодження пристінкової плеври, перелом лонної кістки праворуч, лінійний перелом в ділянці крижово-клубового зчленування, перелом шийки правої стегнової кістки, перелом правої стегнової кістки, перелом правої малогомілкової кістки у верхній третині, перелом правої великої та малогомілкової кісток в нижній третині, розтрощення зв`язкового апарату лівого колінного суглобу, перелом в ділянці медіального над виростку лівої стегнової кістки, перелом 5-7 ребер ліворуч по лопатковій лінії без ушкодження пристінкової плеври. Виявлені ушкодження виникли незадовго до настання смерті, в дуже швидкій послідовності, одне за одним, майже одночасно, від дії тупих предметів, та являють собою єдиний комплекс травми, перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті та, стосовно до живих осіб, у своїй сукупності, мають ознаки тілесних ушкоджень тяжкого ступеню тяжкості, як небезпечні для життя у момент заподіяння, та призвели до настання смерті (згідно правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень наказу № 6 МОЗ України від 17.01.1995 р. «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» п. 2.1).

       Смерть ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , настала від сумісної тупої травми тіла з грубим порушенням анатомічної цілісності у вигляді множинних переломів ребер, кісток тазу, шийного хребця та кінцівок, що підтверджується даними судово-медичної експертизи труп

        На вирок суду прокурором у кримінальному провадженні — прокурором відділу Дніпровської обласної прокуратури ОСОБА_6 подана апеляційна скарга із проханням про скасування вироку Самарського райсуду м. Дніпропетровська від 30 липня 2024 року у частині призначеного ОСОБА_8 покарання, у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, та особі обвинуваченого через м`якість.

        Прокурор просить про ухвалення у цій частині нового вироку, яким ОСОБА_8 , визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів на строк 2 роки.

       На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням.

       Покласти на ОСОБА_8 обов`язки, передбачені п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи чи навчання. В іншій частині вирок залишити без змін.

       В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що застосування судом першої інстанції положень ст.75 КК України щодо додаткового покарання є незаконним та необгрунтованим, оскільки звільнення від відбуття призначеного судом додаткового покарання за цією нормою не допускається. Додаткові покарання підлягають реальному і самостійному виконанню, про що зазначається в резулятивній частині вироку. Судом не вмотивоване рішення щодо призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на 1 рік, а саме не враховано тяжкість наслідків скоєного злочину.

       Під час апеляційного розгляду матеріалів кримінального провадження:

       - прокурор ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі викладених у ній доводів та просив ухвалити щодо ОСОБА_8 новий вирок за наведеними у апеляційній скарзі підставами для цього.

       -захисник ОСОБА_7  заперечував щодо задоволення апеляційних вимог прокурора в частині скасування вироку суду щодо призначення обвинуваченому  ОСОБА_8  основного, та не заперечував щодо задоволення вимог прокурора в частині призначеного  ОСОБА_8  додаткового покарання, у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

       -обвинувачений  ОСОБА_8 підтримав позицію захисника ОСОБА_7 .

       Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження у межах наявних у апеляційних скаргах вимог, колегія суддів дійшла таких висновків.

       Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

       Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

       Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення за обставин, встановлених вироком суду першої інстанції, та правова кваліфікація його дій за ч.2 ст.286 КК України, як і відповідність вимогам діючого КПК України проведеного судом скороченого розгляду матеріалів в апеляційній скарзі прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 не оспорюються, а тому апеляційним судом не перевіряються.

Перевіряючи доводи поданої апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та особі обвинуваченого внаслідок м`якість, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Згідно із ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст.414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого, у контексті ст.414 КПК України, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально- етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

У постанові від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51- 1763 км 19) ККС ВС зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й в межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття "судова дискреція" (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції врахував ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, яке, відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином, а також відомості про особу обвинуваченого, який щиро розкаявся у скоєному, добровільно відшкодував завдані збитки, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, проживає з бабусею пенсійного віку та мамою.

       У якості обставин, які пом`якшують, відповідно до ст.66 КК України, покарання судом обґрунтовано враховано щире каяття ОСОБА_8 у скоєному, добровільне відшкодування завданих збитків потерпілому ОСОБА_10 .

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст. ст. 403, 405, 407, 408 та 429 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 КК України, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З урахуванням цього суд першої інстанції, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, призначив ОСОБА_8  покарання у межах, яке наближене до мінімальної санкції ч.2 ст.286 КК України, із позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів, та,  відповідно до ст.75 КК України, звільнив його від відбування призначеного покарання із випробуванням та встановив термін іспитового строку у межах, зазначених ч.4 ст.75 КК України, та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, належним чином умотивувавши свої висновки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає, що призначене ОСОБА_8 основне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки із звільненням від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, що відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, характеристиці ОСОБА_8 та є у даному випадку необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Тож, на підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги прокурора в частині невідповідності призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості кримінального правопорушення, та особі обвинуваченого через м`якість, задоволенню не підлягають. Колегія суддів, також зауважує, що прокурором не оскаржується застосування судом першої інстанції положень ст.75 КК України щодо основного покарання.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме щодо застосування судом першої інстанції положень ст.75 КК України щодо додаткового покарання призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 , апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до вимог ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Судом першої інстанції визнано винним ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 рік, та звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку терміном на 1 рік, застосував, таким чином, вимоги ст. 75 КК України як до основного, так і до додаткового покарання, чим допустив неправильне застосування ст. 75 КК України.

       Проте, у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 № 7 роз`яснено, що ч. 1 ст. 75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку.

За таких підстав колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги прокурора та які підлягають задоволенню в частині застосування судом першої інстанції положень ст.75 КК України щодо додаткового покарання є незаконним та необгрунтованим. Оскільки, додаткові покарання підлягають реальному і самостійному виконанню.

Також, колегія суддів зазначає, що судом в повній мірі не вмотивоване рішення щодо призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування всіма вилами транспортних засобів строком на 1 рік, а саме не враховано тяжкість наслідків скоєного ним злочину.

Разом з цим, п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок, а відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне, вирок суду першої інстанції скасувати у частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити  ОСОБА_8 від відбування основного покарання із встановленням іспитового строку терміном на 3 року та покладенням на нього обов`язків передбачених п.п.1,2 ч.1, ст.76 КК України,

       Колегія суддів вважає, що саме таке покарання буде достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

За вказаних обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

       На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404,405,407,409,418,419,420 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

       Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні — прокурора відділу Дніпровської обласної прокуратури ОСОБА_6 , - задовольнити частково.

       Вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2024 року щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України скасувати у частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів на строк 2 роки.

       На підставі ст. 75 КК України звільнити  ОСОБА_8 від відбування основного покарання із встановленням іспитового строку терміном на 3 року та покладенням на нього обов`язків передбачених п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, а саме:

       - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

       - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

       У іншій частині вирок суду залишити без змін.

       Вирок суду апеляційної інстанції може бути оскаржений сторонами кримінального провадження у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду, протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4