2-1249/11

ЗАОЧНЕ  РІШЕННЯ                                                  № 2-1249/11

Іменем  України

19 квітня 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого –судді Цукурова В.П.,

при секретарі –Коноплянко А.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»в особі Філії «Донецьке регіональне управління»ЗАТ «КБ «Приватбанк»про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, суд –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»в особі Філії «Донецьке регіональне управління»ЗАТ «КБ «Приватбанк»про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, посилаючись на наступні обставини.

05 квітня 2007 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №DOI0GK00006197, відповідно до якого банк надав позивачу кредит у розмірі 96000 доларів США від проценту ставку у розмірі 0,85 % в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісячно.

Позивач вважає, що зобов‘язання за кредитним договором незаконно було виражено у доларах США, а не в національній валюті.

Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України, відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України —гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіціальним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Вважає, що кредитний договір є недійсним.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Таким чином, договір іпотеки був укладений з порушенням вимог ст. 548 ЦК України, а тому є недійсним і не тягне за собою правових наслідків згідно з ч. 1 ст. 206 ЦК України.

Позивач просив суд визнати недійсним положення п.2.3.1 кредитного договору, змінити процентну ставку та перерахувати заборгованість за кредитним договором.

Відповідно до уточненої позовної заяви позивач просив визнати недійсним кредитний договір № №DOI0GK0000697 від 05.04.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «Комерційний банк «Приватбанк»в особі Філії «Донецьке регіональне управління»ЗАТ «КБ «Приватбанк», визнати недійсним договір іпотеки №3225, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «Комерційний банк «Приватбанк»в особі Філії «Донецьке регіональне управління»ЗАТ «КБ «Приватбанк», а також зобов’язати відповідача відшкодувати витрати на правову допомогу.

У судове засідання позивач не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив позовні вимоги в новій редакції задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Згідно вимог ст. 224 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити по цій справі заочне рішення на підставі доказів, що є в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05 квітня 2007 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №DOI0GK00006197, відповідно до якого банк надав позивачу кредит у розмірі 96000 доларів США від проценту ставку у розмірі 0,85 % в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісячно (а.с.10).

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, закон не забороняє використання іноземної валюти на території України, а навпаки, регламентує порядок її використання, у тому числі фінансовими установами.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

На виконання ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" та ст.5 Декрету постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. N 275 затверджено Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 р. за № 730/5921, яке, зокрема, встановлює порядок і умови видачі банкам банківських ліцензій на здійснення банківських операцій та письмових дозволів на здійснення інших операцій.

Так, пунктом 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. N 275, визначено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати, зокрема, операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Тобто, банк за умови наявності письмового дозволу має право здійснювати розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

На теперішній час законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Частиною 2 статті 524 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Тобто, положення Цивільного кодексу України надають право за домовленістю сторін визначати в іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання.

Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Стаття 1054 ЦК України визначає предмет кредитного зобов'язання таким чином, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, проценти є обов'язковою умовою кредитного договору.

Зважаючи на викладене, банк, який у встановленому порядку отримав генеральну ліцензію Національного банку та за умови отримання письмового дозволу Національного банку на здійснення валютних операцій, має достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів як в національній, так і в іноземній валюті та отримання процентів у відповідній валюті зобов'язання.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»(№1533-VI), надання та погашення кредитів, позик в іноземній валюті на території України до 1 січня 2011 року здійснюватиметься в безготівковій формі, а банкам надається право за погодженням із кожним позичальником у термін до 31.12.2010 проводити у визначений Законом спосіб реструктуризацію заборгованості за кредитами позичальників-фізичних осіб. Тобто, норми прийнятого Закону передбачають можливість надання та погашення кредитів, позик в іноземній валюті на території України.

Суд приходить до висновку, що з боку відповідача відсутні порушення діючого законодавства України при укладанні спірного договору кредиту, отже відсутні порушення прав позивача. Немає підстав для визнання і договору іпотеки недійсним.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог суд відмовляє позивачу і у задоволенні вимоги про стягнення на його користь судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу у сумі 2000 гривень.

За таких обставин у задоволенні позовних ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»в особі Філії «Донецьке регіональне управління»ЗАТ «КБ «Приватбанк»про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними необхідно відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 543, 548, 554, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 213, 215, 224 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»в особі Філії «Донецьке регіональне управління»ЗАТ «КБ «Приватбанк»про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними –відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте Ворошиловським районним судом м. Донецька за заявою відповідача про перегляд такого рішення, яка  може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано через Ворошиловський районний суд м. Донецька до апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної  сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення надруковане у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

    Суддя Ворошиловського районного

    суду м. Донецька                                                                                              В.П. Цукуров