ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  37/22112.09.11

За позовомПублічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

ДоБлагодійної організації «Благодійний фонд ветеранів (учасників війни, бойових дій та інвалідів війни) «Ветеран»

Простягнення 3 700,53 грн.

Суддя  Гавриловська І.О.                                                                

У судових засіданнях брали участь представники сторін:

від позивача:           ОСОБА_1 –дов. № Д07/2011/04/22-38 від 22.04.11 р.

                              ОСОБА_2 –дов. № Д07/2011/04/22-10 від 22.04.11 р.

від відповідача:           не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передано позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Благодійної організації «Благодійний фонд ветеранів (учасників війни, бойових дій та інвалідів війни) «Ветеран»про стягнення 2 199,62 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 1 219,99 грн. основного боргу за двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величиною, 148,27 грн. інфляційної складової боргу, 35,84 грн. трьох відсотків річних та 96,81 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором на постачання електричної енергії № 3415531 від  25.06.04 р. та додатками до нього.

Ухвалою суду від 22.07.11 р. було порушено провадження у справі № 37/221 та призначено її розгляд на 08.08.11 р., зобов’язано сторін надати певні документи.

Представник позивача у судовому засіданні 08.08.11 р. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, на виконання вимог ухвали суду від 22.07.11 р. надав витребувані судом документи частково, зокрема, не надав довідку з органів статистики про включення відповідача до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на день розгляду справи.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з’явився, відзиву на позов не надав, про причини неявки суду не повідомив, хоча про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її судового розгляду, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р.  № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р.  № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернені органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи наведене, у зв’язку з нез’явленням представника відповідача у призначене судове засідання та невиконанням ним вимог ухвали суду від 22.07.11 р., що перешкоджало вирішенню спору у даному судовому засіданні, судом було відкладено розгляд даної справи на 12.09.11 р.; повторно зобов’язано позивача надати суду довідку з органів статистики про включення відповідача до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на день розгляду справи; повторно зобов’язано відповідача надати суду відзив на позовну заяву з доданням підтверджуючих документів і доказів його надіслання позивачу.

У судовому засіданні 12.09.11 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити,надав суду довідку з органів статистики про включення відповідача до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на день розгляду справи в суду, яка була залучена до матеріалів справи № 37/221.

Представник відповідача у судове засідання 12.09.11 р. повторно не з’явився, вимог ухвал суду від 22.07.11 р. та від 08.08.11 р. не виконав, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення від 10.08.11 р., згідно з яким відповідач 29.08.11 р. отримав ухвалу суду від 08.08.11 р.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, зважаючи на те, що представник позивача не заперечує проти вирішення справи без участі представника відповідача, а також приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду спору по суті, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва, -  

ВСТАНОВИВ:

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яка була перейменована на Публічне акціонерне товариство «Київенерго», в особі Структурного відокремленого  підрозділу «Енергозбут Київенерго»(постачальник) та Благодійною організацією «Благодійний фонд ветеранів війни (учасників війни, бойових дій та інвалідів війни) «Ветеран»(споживач) був укладений договір № 3415531 від 25.06.2004 р. про постачання електричної енергії, відповідно до пункту 1 якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємними частинами.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пунктом 2.2.4. договору № 3415531 від 25.06.2004 р. передбачено, що споживач зобов’язувався оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів».

Відповідно до пункту 4 додатку 2А до вищевказаного договору, щомісячно 21 числа споживач зобов’язувався направляти свого представника до постачальника електричної енергії за адресою: м. Київ, вул. Малиновського, 49, для надання звіту про використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Крім цього, споживач зобов’язався надати завірений акт звіряння розрахунків за попередній період.

Згідно з пунктом 5 зазначеного додатку, споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії до 26 числа поточного розрахункового періоду в розмірі, який визначається на підставі розрахунку:

0,9 * W е.е.п.р.п. * Т п.р.п.

де W е.е.п.р.п. –обсяг електричної енергії, спожитої у попередньому розрахунковому періоді, кВтг;

Т п.р.п. –тариф попереднього розрахункового періоду, коп.

          Остаточний розрахунок здійснюється споживачем до 1 числа місяця, наступного за звітним, на підставі обсягів фактично спожитої електричної енергії у поточному розрахунковому періоді.

          На основі звіту про обсяги спожитої електроенергії споживачу виписується рахунок з урахуванням виконаних планових (проміжних) платежів.

          Кількість спожитої споживачем електричної енергії визначається як різниця між загальною сумою споживання споживача та субспоживачів за наявності у останніх договору з постачальником електричної енергії.

          Постачальник електричної енергії може самостійно знімати показання електролічильників як візуально, так і за допомогою комп’ютерної техніки та видавати споживачу платіжні документи для оплати електроенергії.

          Відповідно до п. 6 додатку 2А до договору № 3415531 від 25.06.2004 р., у разі неподання споживачем звіту про використану електроенергію в зазначений термін або якщо зняття показань постачальником електричної енергії є неможливим, визначення обсягу використаної електроенергії здійснюється за середньодобовим споживанням попереднього розрахункового періоду.

          Період розрахунку за середньодобовим споживанням електроенергії не може перевищувати один місяць. Після цього розрахунок спожитої електроенергії здійснюється постачальником електроенергії за встановленою потужністю струмоприймачів та числом годин їх використання до надання споживачем показань електролічильників (або до зняття показань електролічильників постачальником електроенергії) без подальшого перерахунку.

В пункті 2.2.5. договору № 3415531 від 25.06.2004 р., споживач зобов’язався здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії  між електромережею постачальника електричної енергії та електроустановками споживача згідно з додатком «Порядок розрахунків за перетікання реактивної енергії».

Додатком 2.3 до договору № 3415531 від 25.06.2004 р. визначено порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживача.

Позивач пояснив суду, що ним належним чином виконувалися зобов’язання за договором    № 3415531 від 25.06.2004 р., однак відповідач свої зобов’язання за зазначеним договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.03.2010 р. до 01.05.2011 р. у нього виникла заборгованість за використану активну енергію в розмірі 2 199,62 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу.

Також позивач пояснив суду, що у вересні, жовтні та листопаді 2010 року було зафіксовано перевищення договірних величин споживання електроенергії відповідно на 618 кВ/г, 751 кВ/г та 113 кВ/г, двократна вартість якого становить відповідно 423,95 грн., 515,19 грн. та 77,52 грн. (без ПДВ).

У відповідності до п. 4.2.3. договору № 3415531 від 25.06.2004 р., за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно з вимогами розділу 5 даного договору, споживач сплачує постачальнику електричної енергії вартість різниці фактично спожитої та договірної величин у розмірі, визначеному згідно з чинним законодавством. при цьому плата за перевищення договірної величини потужності стягується із споживачів з приєднаною потужністю 150 кВА і більше.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про електроенергію», споживач у разі споживання електричної енергії понад встановлену договірну величину за розрахунковий період сплачує енергопостачальній організації двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електричної енергії.

Таким чином, станом на 01.05.11 р. відповідачу нараховано за перевищення договірних величин споживання електроенергії 1 219,99 грн., в т.ч. ПДВ.

У підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав суду завірені звіти про використану активну електроенергію за період з березня 2010 р. до квітня 2011 р.; наряди-завдання на відключення № 1993 від 06.08.09 р., № 2217 від 06.10.10 р., № 734 від 04.04.11 р.; рахунки-розшифровки по активній електроенергії, рахунки та акти приймання-передачі товарної продукції за зазначений період.

За таких обставин ПАТ «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулось до Господарського суду м. Києва з даним позовом до  Благодійної організації «Благодійний фонд ветеранів (учасників війни, бойових дій та інвалідів війни) «Ветеран»про стягнення 2 199,62 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 1 219,99 грн. основного боргу за двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величиною, 148,27 грн. інфляційної складової боргу, 35,84 грн. трьох відсотків річних та 96,81 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором на постачання електричної енергії № 3415531 від  25.06.04 р. та додатками до нього.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача   підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей  525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих суду доказів вбачається, що  позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску електричної енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором № 3415531 від 25.06.2004 р. та додатками до нього строк оплату за спожиту активну електричну енергію здійснив не повністю.

Відповідач жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 2 199,62 грн. основного боргу за спожиту активну електроенергію та 1 219,99 грн. боргу в розмірі двократної вартості різниці між фактично спожитою та договірною величиною, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов ПАТ «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»в частині стягнення з Благодійної організації «Благодійний фонд ветеранів (учасників війни, бойових дій та інвалідів війни) «Ветеран»2 199,62 грн. основного боргу за спожиту активну електроенергію та 1 219,99 грн. боргу в розмірі двократної вартості різниці між фактично спожитою та договірною величиною за договором № 3415531 від 25.06.2004 р. та додатками до нього, визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

ПАТ «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»просить суд також стягнути з відповідача 148,27 грн. інфляційної складової боргу та 35,84 грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором    № 3415531 від 25.06.2004 р. за період з березня 2010 р. до травня 2011 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця –червня.

У постанові Вищого господарського суду № 37/327 від 20.01.11 р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від’ємного, так і позитивного значення.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що у ньому помилково позивач не врахував зменшення інфляційних нарахувань, що пов’язані із встановленням рівня інфляції у квітні 2010 р., травні 2010 р., червні 2010 р. та липні 2010 р. на рівні 99, 7 %, 99,4 %, 99,6 % та    99,8 % відповідно.

У зв’язку з вищенаведеним, судом було виконано власний розрахунок інфляційних нарахувань, у відповідності до якого стягненню з Благодійної організації «Благодійний фонд ветеранів (учасників війни, бойових дій та інвалідів війни) «Ветеран»підлягають 140,68 грн. інфляційних нарахувань.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання в сумі 2 199,62 грн., з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу  України, підлягають стягненню 35,84 грн. трьох відсотків річних.

Також позивач просить стягнути з відповідача 96,81 грн. пені за порушення договірного зобов’язання, посилаючись на пункт 4.2.2. договору № 3415531 від 25.06.2004 р., яким передбачено, що за внесення платежів з порушенням термінів, визначених додатками «Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів», споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі 0, 1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті  611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати  подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

За розрахунком позивача, перевіреним судом, нарахована відповідачу пеня за неналежне виконання грошового зобов’язання за договором № 3415531 від 25.06.2004 р. становить 96,81 грн.

Враховуючи вищевикладене, позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 549, 551, 611, 614, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 216, 217, 230, 232, 275 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –                     

В И Р І Ш И В:

1.          Позов  задовольнити частково.

2.          Стягнути з Благодійної організації «Благодійний фонд ветеранів (учасників війни, бойових дій та інвалідів війни) «Ветеран»(04213, м. Київ, вул. Північна, 54-Г, код ЄДРПОУ 24923100) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(пл. Івана Франка, 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00131305) 2 199 (дві тисячі сто дев’яносто дев’ять) грн. 62 коп. основного боргу за спожиту активну електроенергію, 1 219 (одна тисяча двісті дев’ятнадцять) грн. 99 коп. боргу в розмірі двократної вартості різниці між фактично спожитою та договірною величиною, 140 (сто сорок) грн. 68 коп. інфляційної складової боргу, 35 (тридцять п’ять) грн. 84 коп. трьох відсотків річних, 96 (дев’яносто шість) грн. 81 коп. пені, 101 (сто одну) грн. 79 коп. витрат по сплаті державного мита та 235 (двісті тридцять п’ять) грн. 52 коп.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5.          Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                        Гавриловська І.О.