КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2011                                                                                           № 43/110

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко  О.В.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників

від позивача:          ОСОБА_1 дов. від 13.05.2011 року

від відповідача:          ОСОБА_2 представник за дов.

від третьої особи:    не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

на рішення               Господарського суду м. Києва  

від                               08.06.2011 року

у справі                      № 43/110 (суддя Пасько М.В.)

за позовом                 Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до                                Товариства з обмеженою відповідальністю “Мега Ленд”

третя особа без самостійних вимог на предмет спору

                Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтайм”

про                              стягнення  6 264,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Мега Ленд” про стягнення  попередньої оплати у розмірі 6 264,92 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач на підставі виставлених Відповідачем рахунків –фактур здійснив попередню оплату у розмірі 6 264,92 грн. Відповідач зобов’язань щодо поставки товару не виконав. Позивач звернувся до Відповідача з претензією, щодо повернення суми попередньої оплати або здійснення поставки Товару. Претензія залишена без задоволення. Позивач просить повернути суму попередньої оплати за товар.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.05.2011 р. у справі № 43/110  залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ТОВ “Інтайм”.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 р. у справі № 43/110 в позові відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що Відповідачем, в якості доказу виконання зобов’язань щодо поставки товару надано суду декларації № СМФ –020374 від 07.07.10 та № СМФ-024064 від 02.08.10, які свідчать про передачу товару перевізнику –третій особі. Між Відповідачем та третьою особою 07.07.10 та 02.08.10 було укладено разові договори про надання послуг з перевезення вантажу. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ін-Тайм»(перевізник) виконало свої зобов’язання, здійснило доставку вантажу до м. Києва, та видало його одержувачу, яка при його отриманні жодних зауважень не зазначила. Таким чином, Позивачем не надано достатнього обґрунтування свої позовних вимог, оскільки, матеріали справи суперечать обставинам викладеним в позовній заяві, не підтверджуються первісними документами та не можуть вважатись належними доказами у справі у відповідності до вимог ст. 34 ГПК України.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 р. у справі №43/110 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання позивачем або уповноваженим представником позивача товару. Третя особа не надала доказів отримання від відповідача товару, доказів перевезення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.09.2011 року.

Представник позивача судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 року у справі №43/110 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 року у справі №43/110.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відпоідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Між Фізичною особою - підприємець ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Мега Ленд” було досягнуто усну домовленість про купівлю-продаж товару .

Позивач на підставі виставлених Відповідачем рахунків –фактур здійснив попередню оплату у розмірі 6 264,92 грн. (02.07.2010 року – 950грн., 02.07.2010 року – 140грн., 06.07.2010 року-3000 грн., 06.07.2010 року – 400грн., 08.07.2010 року - 1000грн., 21.07.2010 року – 774,92 грн.), що підтверджується виписками з банку, які наявні в матеріалах справи.

За твердженням Позивача, Відповідач зобов’язань щодо поставки товару не виконав.

08.10.10 Позивач звернувся до Відповідача з претензією (вимогою), щодо повернення суми попередньої оплати або здійснення поставки Товару. Вимога надіслана на адресу відповідача – 09.10.2010 року, що підтверджується фіскальним чеком, який наявний  в матеріалах справи.

Вимога відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір між сторонами у формі єдиного документу не укладався, цивільні права та обов’язки сторін виникли в порядку ч. 1 ст. 11 ЦК України, ч.1 ст. 181 ГК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують означені права та обов’язки, правове регулювання яких здійснюється відповідно до норм статті 655 ЦК України.

Відповідно до ст. 663 ЦК України Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:  1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару .

Відповідачем не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих в розумінні ст. 33, 34 ГПК України доказів отримання позивачем або уповноваженим представником позивача товару.

Також, судова колегія  критично оцінює твердження відповідача, що товар було передано третій особі для перевезення позивачу, вважає їх необґрунтованими  з огляду на наступне.  

Загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно ст. 909 Цивільного кодексу України та статті 45 Статуту автомобільного транспорту УРСР затвердженої Постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 р. N 401 (із змінами та доповненнями) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату і укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Матеріали справи не містять доказів отримання третьою особою від відповідача товару для перевезення та доставки позивачу.

Накладні СЛ14-002342 від 01.07.2010 року, СЛ14-002354 від 01.07.2010 року, СЛ14-002517 від 12.07.2010 року не містять підпису отримувача товару.

Отже, зазначені накладні, не є в розумінні ст. 33, 34 ГПК України належним доказом  поставки (перевезення) товару позивачу.

Декларації № СМФ –020374 від 07.07.10 та № СМФ-024064 від 02.08.10, на які послався суд першої інстанції, також не приймаються судовою колегією як належний доказ виконання відповідачем зобов’язань щодо поставки товару оскільки в зазначених Деклараціях не вказано назви юридичної особи – перевізника, відсутній підпис вантажоотримувача (позивача), не вказано відправника товару,  не вказано кількість  товару, вага, об’єм тощо.

Отже, такі Декларації № СМФ –020374 від 07.07.10 та № СМФ-024064 від 02.08.10 не можуть бути прийняті судом в якості доказу перевезення та отримання товару позивачем.

Крім цього, жодного доказу укладення разових договорів між відповідачем та перевізником (третьою особою), на які послався відповідач в своїх запереченнях  матеріали справи не містять, а відповідачем  суду не надано.  

Суд першої інстанції послався в рішенні на пояснення третьої особи як на такі, що підтверджують факт передачі товару позивачу, проте відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України пояснення не можуть бути належними та допустимими доказами здіснення перевезення та передачі товару позивачу.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.  

Відтак, із змісту вказаної статті вбачається, що право покупця (позивача) вимагати повернення оплаченого товару або суми попередньої оплати покладено у залежність від прострочення продавця (відповідача) у передачі зазначеного товару.

Як вже зазначалось, позивачем обов’язок із здійснення попередньої оплати виконаний належним чином.

08.10.10 Позивач звернувся до Відповідача з претензією (вимогою), щодо повернення суми попередньої оплати або здійснення поставки Товару. Вимога відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Отже, свої зобов’язання за усним  договором купівлі-продажу Відповідачем у встановлені строки (ч. 2 ст. 530 ЦК України) не виконані.  

Ці обставини дають підстави для висновку про прострочення Відповідачем зобов’язання з передачі товару у розумінні ст. 612 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, у Позивача у розумінні ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від Відповідача повернення попередньої оплати.

При цьому, право на повернення суму попередньої оплати не пов’язано з наявністю або відсутністю вини покупця (позивача) у неотриманні товару, оскільки продавцем (відповідачем) не доведено належними доказами, що ним були вчиненні дії, направлені на передачу товару покупцю в повному обсязі, що, в силу вимог закону, є обов’язком саме продавця.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

.Згідно ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 264,92грн є обґрунтованими, та такими, що  підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1)   неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, з невідповідністю висновків викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення господарського суду м. Києва від 08.06.2011 року у справі №43/110 - скасуванню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача підлягають стягненню на користь Позивача судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції в розмірі 338 грн. (в тому числі державне мито у розмірі 102 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн.).

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги позивача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,  Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

2.  Рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 року у справі №43/110  скасувати.

3.          Прийняти нове рішення, яким:

     Позов задовольнити повністю.

     Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Мега Ленд” (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1-Б, каб. 406-А, код ЄДРПОУ 32770030) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (ід.номер НОМЕР_1)  6 264,92 грн. попередньої оплати, 102 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 51 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

4.    Доручити Господарському суду м. Києва  видати наказ.

5.    Матеріали справи №43/110 повернути до Господарського суду м. Києва  

6.   Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді