КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.09.2011 № 26/012-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 13.09.2011 року,
розглянувши апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Сіміх», м. Переяслав-Хмельницький на рішення господарського суду Київської області від 18 травня 2011року (повний текст рішення підписаний 23.05.2011 року) по справі № 26/012-11 (суддя Лилак Т.Д.)
За позовом Приватного підприємства «Переяслав», м. Переяслав-Хмельницький
До Малого приватного підприємства «Сіміх», м. Переяслав-Хмельницький
3-я особа ОСОБА_1, м. Переяслав-Хмельницький
2. Переяслав-Хмельницька міська рада, м. Переяслав-Хмельницький
про Стягнення 444 809,89 грн.
ВСТАНОВИВ:
Приватним підприємством «Переяслав», м. Переяслав-Хмельницький заявлено позов до Відкритого акціонерного товариства «Спеціалізована пересувна механізована колона 241» про стягнення 444 809,89 грн..
Рішенням господарського суду Київської області від 18 травня 2011 року у справі № 26/012-11 позовні вимоги Приватного підприємства «Переяслав», м. Переяслав-Хмельницький задоволено частково.
Стягнуто з Малого приватного підприємства «Сіміх», м. Переяслав-Хмельницький 120 042,32 грн. основного боргу, 6 249,28 грн. 3% річних, 17 015, 73 грн. інфляційної складової боргу, 5 683, 08 грн. пені, 1 489,90 грн. державного мита та 77, 31 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду міста Києва, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 18 травня 2011 року у справі № 26/012-11 скасувати та постановити нове рішення яким визначити суму основного боргу 46017,00 грн., а у нарахуванні штрафних санкцій 3% річних та індексу інфляційних витрат відмовити повністю.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що при винесенні рішення, судом першої інстанції не прийнято до уваги факту втрати чинності договору л№ 2 з 20 листопада 2009 року, і як наслідок відсутності підстав для стягнення орендних патежів за цей період.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011 року розгляд справи за апеляційною скаргою Малого приватного підприємства «Сіміх», м. Переяслав-Хмельницький було призначено на розгляд у відкритому судовому засіданні на 26.07.2011 року о 11 год. 00 хв.
У зв’язку із неможливістю участі суддів Жук Г.А., Яковлєва М.Л. у судових засіданнях та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду призначено наступний склад суду : суддя-доповідач по справі Тарасенко К.В., судді колегії - Коршун Н.М., Куксов В.В.
Через відділення документообігу Київського апеляційного господарського суду представником позивача подано заперечення на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2011 року розгляд справи відкладено на 13.09.2011 року.
Через відділення документообігу Київського апеляційного господарського суду представником Переяслав-Хмельницької міської ради подано заяву про перегляд справи за відсутності представника третьої особи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2011 року розгляд справи було призначено на розгляд у відкритому судовому засіданні на 06.09.2011 року об 10 год. 00 хв.
У зв’язку із зайнятістю суддів Коршун Н.М., Куксов В.В. в інших судових засіданнях, та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду призначено наступний склад суду : суддя-доповідач по справі Тарасенко К.В., судді колегії - Жук Г.А., Яковлєва М.Л.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення місцевого господарського суду скасувати.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
01.01.2008 року між Приватним підприємством „Переяслав” (орендодавець) та Малим приватним підприємством „Сіміх” (орендар) було укладено договір № 2 про оренду приміщення (договір оренди №1), за умовами якого орендодавець передає в оренду, а орендар приймає столярний цех площею 195 м2 , авто гараж №2 площею 955 м2, сушки площею 94 м2.
Даний договір діє з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року (п.10.1 договору).
Згідно п.3.1 договору оренди №1 орендна плата становить 8 225,00 грн. в місяць.
Відповідно до п. 3.2 договору оренди №1 рахунки на орендну плату орендодавцю видавати орендарю не пізніше п’ятого числа поточного місяця, орендар повинен сплатити орендну плату на протязі 5-ти банківських днів, але не пізніше 10 числа поточного місяця.
На виконання умов договору позивач передав відповідачеві вищезазначені приміщення, що підтверджується актами прийому-передачі №1 від 01.01.2008 року та №2 від 01.01.2008 року (додаток №1 до договору).
Проте, в період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року відповідач свої зобов’язання по орендній платі виконував не належним чином та не в повному обсязі, сплативши лише 76 000,00 грн. з належних до сплати 98 700,00 грн., що підтверджується виписками банку з рахунку позивача, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем за вказаний період у сумі 22 700,00 грн.
З метою продовження орендних відносин 01.01.2009 року між Приватним підприємством „Переяслав” (орендодавець) та Малим приватним підприємством „Сіміх” (орендар) було укладено договір № 7 про оренду приміщення (договір оренди №2), за умовами якого орендодавець передає в оренду, а орендар приймає автогараж №2 площею 955 м2, сушилки площею 94 м2.
Даний договір діє з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року (п.10.1 договору оренди №2).У випадках відсутності заяви однієї з сторін за місяць до припинення або зміну договору після закінчення його строку на протязі одного місяця, він вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах, які були передбачені договором (п. 10.5 договору оренди №2).
Проте, як встановлено судом першої інстанції в період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року відповідач свої зобов’язання по орендній платі виконував не належним чином та не в повному обсязі, сплативши лише 39 500,00 грн. з належних до сплати 98 700,00 грн., що підтверджується виписками банку з рахунку позивача, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем за вказаний період у сумі 59 200,00 грн.
09.01.2009 року відповідач направив позивачу лист № б/н від 09.01.2009 року, в якому визнав наявність заборгованості перед позивачем за оренду станом на 01.01.2009 року у сумі 52 025,00 грн., та зобов’язався сплатити заборгованість до 01.06.2010 року.
Однак, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення основної заборгованості у розмірі 120 042,32 грн., виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.
Як встановлено судом першої інстанції, сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору оренди.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 цього Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Враховуючи положення п. 3.2. договору №1 та договору №2 обов’язок проводити розрахунки за орендоване приміщення виникають у позивача лише після отримання від позивача відповідного рахунку. В матеріалах справи відсутні докази направлення рахунків за користування орендованим майном. А також як пояснив представник позивача в судовому засіданні рахунки на оплату орендних платежів уперше були направлені відповідачу разом з позовною заявою.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку про не обґрунтованість заявлених вимог.
В матеріалах справи наявні докази направлення рахунків на оплату оренди приміщення , саме опис вкладення у цінний лист направлений 04.04.2011 року, тобто на момент розгляду справи судом першої інстанції. Відтак, вимога позивача про стягнення штрафних санкції є безпідставною та необґрунтованою.
20.11.2009 року між Приватним підприємством „Переяслав” (продавець, позивач) та ОСОБА_1 (покупець, третя особа-1) було укладено договір купівлі-продажу комплексу (договір купівлі-продажу), посвідчений нотаріусом Переяслав-Хмельницького міського нотаріального округу Київської області Почтарьовим С.О. та зареєстрований в реєстрі за №500, за умовами якого покупець приймає у власність комплекс, загальною площею 5 335,40 кв.м., що розташований за адресою: місто Переяслав-Хмельницький Київської області, вулиця Героїв Дніпра, 37.
Згідно ч. 1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
23.11.2009 року Приватним підприємством „Переяслав” (наймач, позивач) та ОСОБА_1 (наймодавець, третя особа-1) було укладено договір №1 найму (оренди) нежилого приміщення (договір найму), за умовами якого наймодавець передає, а наймач приймає в тимчасове платне користування нежиле приміщення, яке знаходиться за адресою: місто Переяслав-Хмельницький Київської області, вулиця Героїв Дніпра, 37. Загальна площа орендованого приміщення становить 5 335,40 кв.м.
Цей договір найму (оренди) укладається сторонами на строк до 02.01.2012 року (п.п. 2.1 договору найму).
На виконання договору найму третя особа-1 передала, а позивач прийняв в орендне користування вищезазначене приміщення, що підтверджується актом прийому передачі приміщень від 23.11.2009 року.
Відповідно до п. 5.4 договору найму наймач (позивач) має право передавати приміщення в суборенду та/або в користування третім особам без дозволу наймодавця (третя особа-1).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що укладання договору купівлі-продажу оскаржуваного об’єкту оренди майна, не тягне за собою переукладання наявного договору оренди.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 02.06.2011 року у справі 7/054-11 не відповідає дійсним обставинам справи.
Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Сіміх», м. Переяслав-Хмельницький на рішення господарського суду Київської області від 18 травня 2011року (повний текст рішення підписаний 23.05.2011 року) по справі № 26/012-11 – задовольнити.
2. Рішення господарського суду Київської області від 18.05.2011 року у справі 26/012-11 – скасувати.
3. Постановити нове рішення, яким в позові відмовити.
4. Матеріали справи №26/012-11 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді