Дата документу       Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-4731/2011 р.                                            Головуючий у 1-й інстанції: Міщенко Т.М.

                                                                                                                                      Суддя-доповідач: Кухар С.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

6 вересня 2011 року                                                                                                       м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого - судді:       Бондаря М.С.

суддів:                                Кухаря С.В.

                                          Краснокутської О.М.

при секретарі                    Черненко А.В.    

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольского міськрайонного суду  Запорізької області від  23 червня  2011 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення грошової компенсації за Ѕ  частину квартири, визнання та припинення права власності,-

ВСТАНОВИЛА :

У січні 2011 року Позивачі звернулися до суду з вказаним позовом і після уточнення просили суд стягнути з відповідачів грошову компенсацію за належні їм частки у квартирі АДРЕСА_1 по останній експертизі в розмірі 96325 грн., визнати за відповідачами в рівних частках право власності на Ѕ  частину даної квартири.

В судовому засіданні представник позивачів на задоволенні позову наполягає та пояснила, що сторонам по справі на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1.

28 лютого 2008 року ОСОБА_4 розірвала шлюб з ОСОБА_3 Після розірвання шлюбу між ними склалися неприязні стосунки, що перешкоджає нормальному користуванню даною квартирою.

20 листопада 2008 року позивачі звернулися до суду з позовом про визнання порядку користування квартирою АДРЕСА_1, однак рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 квітня 2010 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Запорізької області, їм відмовлено повністю.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1487 від 12 травня 2011 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 192650 грн., тому вони просили стягнути матеріальну компенсацію за належні їм частки квартири в розмірі 96325 грн., а за відповідачами визнати в рівних частках право власності на 1/2 частину даної квартири.

Рішенням Кам’янсько Мелітопольского міськрайонного суду  Запорізької області від  23 червня  2011 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 грошову компенсацію за належні їм частки у квартирі АДРЕСА_1 в розмірі 96325 грн., судовий збір в розмірі 1192,11 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. та витрати за проведення судово-технічної експертизи в розмірі 1000 грн., а всього 98637,11 грн.

Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_6 в рівних частках право власності на Ѕ  частину квартири АДРЕСА_1, які зареєстровані за ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3 В своїй апеляційній скарзі апелянт посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати або змінити рішення суду.

Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення в частині визначення порядку стягнення компенсації, визнання права власності та судових витрат не відповідає.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.   

Задовольняючи позовні вимоги й стягуючи на користь позивачів з відповідачів грошову компенсацію вартості частини квартири, суд першої інстанції виходив з того, що виділ у натурі 1/2 частини зазначеної квартири яка знаходиться на 5 поверсі багатоквартирного будинку та  спільне користування сторонами цією квартирою є неможливим, і визнавши на цю частину квартири право власності за відповідачами.

Зазначені висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судами застосовані правильно. Однак суд першої інстанції не врахував, що стягнення і визнання права власності, так і розподіл судових витрат не носять за собою солідарного характеру, а тому рішення в зв’язку з цим підлягає скасуванню.

Так, судом першої інстанції встановлено, що сторони є співвласниками  квартири АДРЕСА_1. Позивачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві власності належить по 1/4 частині вказаної, відповідачу ОСОБА_3 на праві власності належить 3/8 частини квартири, відповідачці ОСОБА_6 належить 1/8 частина.

20 листопада 2008 року позивачі звернулися до суду з позовом про визнання порядку користування квартирою АДРЕСА_1, однак рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 квітня 2010 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Запорізької області, їм відмовлено повністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини майна в натурі, яка відповідає його частині у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.          

У силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом.

Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених прав мають рівні права.

Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки, що є у спільній частковій власності. За неможливості такого виділу у зв'язку з неподільністю речі (ч. 2  ст. 183 цього Кодексу) співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Виходячи з аналізу зазначеної норми права у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319, 358, 361 ЦК України слід дійти висновку, що право співвласника на виділ частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому його праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов'язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду судом справи.

Так, зазначеною нормою передбачено, що обов'язковою умовою призначення грошової  компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки. При цьому не передбачається обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та залежність від мотивів (перешкоди в користуванні спільним майном (квартирою), забезпечення іншим житлом), з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

Оскільки спірна однокімнатна квартира, що розташована в багатоповерховому будинку, є неподільною, у зв'язку із чим виділ позивачці в натурі її частки є неможливим, суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване та законне рішення.

Задовольняючи право позивачів на виділ частки зі спільного майна, яким фактично володіють та користуються лише відповідачі, суд першої інстанції вірно встановив неможливість спільного використання спірної квартири та виділ її частки в натурі і врахував те, що правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1487 від 12 травня 2011 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 192650 грн.

Кожен з позивачів як і відповідачі володіють окремо певною вказаною часткою в майні і тому стягненню окремо з кожного відповідача підлягає грошова компенсацію за належну позивачам кожному на праві приватної власності 1/4 частки квартири, і вказані кошти не можуть стягуватись, відповідно до законодавства солідарно, як це зробив суд першої інстанції.

Окрім цього, вирішуючи питання визнання за відповідачами права власності після виплати компенсації позивачам, суд першої інстанції не вирішив питання припинення за позивачами права власності на їх частки.

Судовий збір повинен бути стягнутий окремо з кожного відповідача на користь позивачів в частині задоволеного позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольского міськрайонного суду  Запорізької області від  23 червня  2011 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за належну їй на праві власності 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, Запорізької області у сумі 24081 грн. 25 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію за належну йому на праві власності 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, Запорізької області у сумі 24081 грн. 25 коп.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за належну їй на праві власності 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, Запорізької області у сумі 24081 грн. 25 коп.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію за належну йому на праві власності 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, Запорізької області у сумі 24081 грн. 25 коп.

Припинити право власності ОСОБА_4 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, Запорізької області.

Припинити право власності ОСОБА_5 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, Запорізької області.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, Запорізької області.

Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, Запорізької області.

Стягнути на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_3 витрати на оплату держаного мита в сумі 240 грн. 81 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_6 витрати на оплату держаного мита в сумі 240 грн. 81 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_5 з ОСОБА_3 витрати на оплату держаного мита в сумі 240 грн. 81 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_5 з ОСОБА_6 витрати на оплату держаного мита в сумі 240 грн. 81 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :