Справа № 2-57/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"26" липня 2011 р.

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

         головуючого судді -          Чаус М.О.

         при секретарях -          Папенко Т.В., Майстренко В.В., Нікіта О.В.,                                         

                                               Дворнікова Т.С., Кошелєв С.В.

         Розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом: ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа –Київське міське управління юстиції, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу: ОСОБА_5, про визнання  договору дарування недійсним, визнання права власності на житло та виселення, суд-

В С Т А Н О В И В :

26 вересня 2006 року позивач ОСОБА_6  звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва  з позовом про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на житло та виселення ОСОБА_4, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року, померла його мати ОСОБА_7 Після її смерті позивачу стало відомо, що мати 13.06.2006 року склала заповіт та 11.07.2006 року подарувала квартиру, яка належала їй на праві власності, розташовану по АДРЕСА_1, своїй сестрі - ОСОБА_4. Проте, на час укладення договору дарування та заповіту його мати  ОСОБА_7 страждала рядом тяжких захворювань, була прикута до ліжка. Останні два місяці перед смертю мати знаходилась в непритомному стані, оскільки медична сестра, яка приходила додому, робила їй ін’єкції з наркотичними препаратами в якості знеболювального засобу. Причиною смерті ОСОБА_7 стала –ракова інтоксикація, метастази у хребет, рак лівої нирки. Тому, враховуючи тяжкий стан здоров`я матері, а також те, що мати вже 19 квітня 2000 року склала заповіт на користь позивача ОСОБА_6, вважає, що на час  складання заповіту 13 червня 2006 року та договору дарування 11 липня 2006 року мати ОСОБА_7 не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними, чим скористалась відповідач ОСОБА_4 За таких обставин позивач просив визнати заповіт на користь відповідачки ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 13 червня 2006 року за реєстровим № 1294 та договір дарування на користь відповідачки ОСОБА_4, посвідчений  приватним нотаріусом ОСОБА_5 11 липня 2006 року за реєстровим № 1691- недійсним, визнати право власності на житло за позивачем ОСОБА_6 та виселити ОСОБА_4

В судовому засіданні 13 липня 2009 року правонаступником після смерті ОСОБА_6 визнано його сина - ОСОБА_3.

В судовому засіданні позивач  ОСОБА_3 та представники позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заявлені позовні вимоги  підтримали в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві, просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4, представник відповідача ОСОБА_10 позовні вимоги не визнали посилаючись на те, що померла  ОСОБА_11 ніколи не страждала  будь-якими психічними або іншими тяжкими захворюваннями, які б могли вплинути на розуміння нею значення своїх дій та керування ними. Укладення заповіту та договору дарування на користь сестри ОСОБА_4  було волевиявленням померлої, оскільки саме відповідач доглядала  сестру, забезпечувала її всім необхідним в той час як позивач самоусунувся та не проявляв турботи про матір, не цікавився її станом здоров’я та не надав будь-якої допомоги. Крім того, представник відповідача звернув увагу на те, що при посвідченні заповіту та договору дарування нотаріус виконуючи свої професійні обов’язки, перевіряв дієздатність померлої, дійсність її волевиявлення, з’ясував чи розуміла померла  наслідки посвідчення такого договору. Тому враховуючи те, що заповіт та договір дарування було посвідчено в установленому порядку, підстави піддавати сумніву дієздатність померлої ОСОБА_7 на час посвідчення заповіту, на думку представника відповідача, відсутні. В задоволення заявлених позовних вимог просили відмовити.

Третя особа ОСОБА_5- приватний  нотаріус КМНО, в судовому засіданні пояснив, що 13 червня 2006 року та 11 липня 2006 року він дійсно вчиняв нотаріальні дії, а саме посвідчував заповіт та договір дарування померлої ОСОБА_7. Перед посвідченням правочину він провів бесіду з померлою, з’ясовуючи чи правильно розуміла остання, який саме документ буде підписано, які правові наслідки підписання такого документу як заповіту та договору дарування та на чию користь померла мала намір укласти заповіт та договір дарування. Пересвідчившись в тому, що ОСОБА_7 повністю усвідомлювала значення своїх дій на час підписання заповіту та договору дарування, він посвідчив заповіт та договір дарування в установленому порядку. Одночасно просив суд завершувати розгляд справи за його відсутністю з урахуванням наданих ним пояснень.

Представник третьої особи Головного управління юстиції в м. Києві в судове засідання не з’явився, надали суду заяву про слухання справи за відсутності представника (т 1 а.с. 26)

Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_3 та його представників, відповідача  ОСОБА_4 та її представника, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено в судовому засіданні,  ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві (т.1 а.с. 7).

Спадкоємцем першої черги  за законом є син померлої –позивач ОСОБА_6 (т. 2 арк. 135). після смерті спадкоємця ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року (т. 1 арк. 178), його спадкоємцем за заповітом є син –ОСОБА_3 (т. 2 арк. 6).

На випадок своєї смерті ОСОБА_7 13 червня 2006 року склала заповіт та 11 липня 2006 року уклала договір дарування, відповідно до якого зробила розпорядження про те, що належній їй на праві власності  квартири АДРЕСА_1., заповіла та подарувала ОСОБА_4 (т. 1 арк. 34, 36).

Звертаючись до суду з позовом про визнання зазначеного заповіту та договору дарування недійсним позивач ОСОБА_6 посилався на те, що в останні місяці свого життя його мати ОСОБА_7 знаходилась в тяжкому , полупритомному стані, їй робили ін’єкції з наркотичними препаратами в якості знеболювального засобу. І саме в такому стані, на думку позивача, мати підписала заповіт на користь ОСОБА_4

В підтвердження своїх пояснень позивач посилався на медичну  документацію, яка містить інформацію щодо захворювань, якими страждала ОСОБА_21, час коли вона хворіла, лікування яке проводилося (т. 1 арк. 122, 123, 124, 125, 126), з якого вбачається, що до смерті ОСОБА_7 призвели захворювання: ракова інтоксикація, метастази у хребет, рак лівої нирки.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_22, ОСОБА_14, ОСОБА_23 надали суду пояснення, що ОСОБА_7 тяжко захворіла в лютому-березні 2006 року і стала лежачою хворою. Вони спілкувалися зі хворою, яка нормально розмовляла зі свідками та розповідала про образи на дітей, та стверджували, що у ОСОБА_7 не було психічного розладу, який би впливав на її інтелект та волю.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила, що неодноразово спілкувалася з померлою та надавала їй необхідну допомогу в період її хвороби. ОСОБА_7 після введення їй знеболюючого «впадала в стан ейфорії».

А також письмове пояснення дільничного терапевта поліклініки Совкової О.А. від 10.09.2007 року про те, що вона в період з квітня по ІНФОРМАЦІЯ_1 року надавала померлій амбулаторну медичну допомогу у якості дільничного лікаря-терапевта з приводу наявної у неї онкологічної хвороби у зв’язку з інтенсивними болями, нею призначались сильнодіючі медичні препарати, які не впливали на її психічний стан, - при спілкуванні померла завжди була у свідомості, тверезомислячою, нормально розмірковуючою про свої життєві проблеми, ніяких сумнівів в своєму психічному стані вона не викликала. Під час відвідувань померлої біля неї знаходилась лише її сестра ОСОБА_4, а ніяких інших осіб біля неї не було.

Та від 18.04.2008 року письмового пояснення ОСОБА_19, згідно якого остання проживала в померлої в період з 01.04 по 02.06.2006 року. У той час «… стан здоров`я був у неї тяжкий. Я обробляла пролежні, давала знеболююче, годувала. З кожним днем стан її здоров`я погіршувався. Вона часто перебувала у забутті, на запитання відповідала пасивно, або давала зовсім протилежні відповіді. Часто сприймала мене за доньку ОСОБА_24 (яка проживає в Ізраїлі). Під кінець травня вона вже часто говорила про смерть; що по неї приходять її померлі родичі, щоб забрати її, або бачила зграю чорних ворон, як вісників смерті… »

З метою встановлення дійсного психічного стану померлої ОСОБА_7 на час підписання заповіту 13 червня 2006 року та договору дарування 11 липня 2006 року на користь відповідача ОСОБА_4, з`ясування  чи страждала померла будь-якими  психічними розладами, якщо так, то з якого часу, в якому психічному стані знаходилася під час підписання заповіту та договору дарування (13.06.2006 р., 11.07.2006 р.), з урахуванням дії наркотиків, чи могла вона розуміти характер та значення своїх дій та керувати ними, за клопотанням позивача ОСОБА_3 18.04.2007 року судом було призначено судово-псіхіатричну експертизу (т. 1 арк. 89)  та 27.07.2010 року –повторну судово-псіхіатричну експертизу (т. 2 арк. 154)

Згідно акту посмертної судово-псіхіатричної експертизи  № 866 від 14.08.2008 року від 14.08.2008 року проведеного КМЦСПЕ, ОСОБА_7 на момент підписання заповіту від 13.06.2006 року та договору дарування від 11.07.2006 року., страждала психічними порушеннями у вигляді заочно вираженого (глибокого) соматогенного-інтоксикаційного астенічного синдрому, який за ступенем своєї вираженності в той час істотно впливав на її можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відповідно висновку повторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 88 від 05.01.2011року,  проведеної стосовно ОСОБА_7, експертна комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_7 під час здійснення юридичних дій (13.06.2006р.,  11.07.2006р.), страждала на органічне ураження головного мозгу (в наслідок церебрального атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, ракової, про лежневої та наркотичної інтоксикації) із вираженою астенією, інтелектуальними та вираженими вольовими розладами, тому вона не могла розуміти характер та значення своїх дій та керувати ними.

За нормою ст.. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав  та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми, дво –чи багатостороннім. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов’язки для іншіх осіб лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов’язання  та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Тобто, в силу зазначено вище норми, заповіт, якій згідно ст.. 1233 ЦК України є розпорядженням фізичної особи на випадок своєї смерті, є одностороннім правочином, при укладенні якого повинні бути дотримані загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

В судовому засіданні ОСОБА_3 просив визнати заповіт від 13.06.2006 року, та договір дарування від 11.07.2006 року, підписані ОСОБА_7  недійсними.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, згідно ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

З наданого до суду акту посмертної судово-псіхіатричної  експертизи від 14.08.2008 року та акту повторної посмертної судово-псіхіатричної  експертизи від 05.01.2011 року вбачається, що ОСОБА_7 під час здійснення юридичних дій (13.06.2006р.,  11.07.2006р.), страждала на органічне ураження головного мозгу (в наслідок церебрального атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, ракової, про лежневої та наркотичної інтоксикації) із вираженою астенією, інтелектуальними та вираженими вольовими розладами, тому вона не могла розуміти характер та значення своїх дій та керувати ними.

 Враховуючи час складання заповіту 13 червня 2006 року та договору дарування 11 липня 2006 року, який співпадає з тяжкою хворобою та днем смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року; перелік захворювань, якими страждала померла; стан здоров`я померлої ОСОБА_7, суд приходить до висновку, що у момент складання заповіту 13 червня 2006 року та договору дарування 11 липня 2006 року померла ОСОБА_7 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними внаслідок тяжкого захворювання.

  Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за  позовом цієї особи, а в разі її смерті –за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

  Частиною другою ст. 1257 ЦК України також встановлено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі.

 Таким чином, аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання заповіту  та договору дарування недійсними знайшли своє підтвердження в судовому засіданні в повному обсязі, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

  Разом з тим, суд не вбачає підстав для застосування наслідків недійсності правочину в порядку ст. 216 ЦК України, а саме зобов’язання нотаріуса внести відомості до Спадкового реєстру про визнання права власності на житло за ОСОБА_3 та виселення ОСОБА_4, оскільки вчинення зазначених дій здійснюється відповідно до Закону України «Про нотаріат»в порядку виконання судового рішення. Так,  позивачем до суду не було надано доказів щодо відсутності інших спадкоємців після смерті  ОСОБА_7 та  ОСОБА_6

Крім того, в поданій позовній заяві зазначено, що  ОСОБА_4 не проживає в спірній квартирі, доказів на підтвердження заявленої вимоги щодо її виселення   в ході судового розгляду не надано, а тому вимога в частині  її виселення не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати визначені ст.  79 ЦПК України. Таким чином з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 слід стягнути понесені ним судові витрати по оплаті державного мита у розмірі 8 гривень 50 копійок та по оплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 7 гривень 50 копійок.

  На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 202, 203, 215, 225, 1233, 1257 ЦК України, ст. ст.. 10, 60, 88, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223, 294 ЦПК України,  суд –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Головне  управління юстиції в м. Києві про визнання заповіту та договору дарування недійсним, визнання права власності на житло та виселення ОСОБА_4  - задовольнити частково.

Визнати заповіт на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_7, посвідчений 13.06.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 1294,  на користь ОСОБА_4 - недійсним.

Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7, посвідчений 11.07.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 1691,  на користь ОСОБА_4  - недійсним.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати державне мито у розмірі 8 гривень 50 копійок та інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 7 гривень 50 копійок, а всього 16 (шістнадцять) гривень.

         Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва проти десяти днів з дня оголошення рішення суду в судовому засіданні, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення – протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя