ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2011 р.                                                                                   Справа № 80337/11/9104

 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді-доповідача – Богаченка С.І.,

суддів  – Багрія В.М., Старунського Д. М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області на постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 09 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області про зобов’язання нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни»,-

 В С Т А Н О В И Л А :

 15 лютого 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги «Дітям війни» за період з 15 серпня 2010 року по 15 лютого 2011 року, посилаючись на те, що вона є дитиною війни і має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», окрім того посилаючись на ст.6 цього Закону, вказує, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне утримання  чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 09 березня 2011 року у справі №2а-123/11 заявлений позов задоволено. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 підвищення до пенсії як дитині війни на 30% мінімальної пенсії за віком за період з 15 серпня 2010 року по 15 лютого 2011 року.

Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржило Управління Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області покликаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт вказує на те, що законодавством не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV, не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Окрім того, скаржник посилається на те, що відповідно до ст.7 Закону №2195-IV передбачається, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Розпорядником Державних коштів України відповідно до Закону України «Про державний бюджет України та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є Міністерство фінансів України та Державне казначейство України.

У відповідності до п.3 ч. 1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивачу по справі, суд виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюється державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Безспірно встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин  та вирішення даного публічно-правового спору судом, мала право на отримання підвищення виплачуваної їй пенсії Управлінням Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області за віком.

Позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 15 серпня 2010 року по 15 лютого 2011 року, підлягають задоволенню, оскільки дія норм ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» 2010 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» до внесення в нього змін не передбачено будь-яких обмежень щодо виплати надбавки, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Отже, нарахування та виплата за період з 15 серпня 2010 року по 15 лютого 2011 року дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. За кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більше ніж на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини. У частині другій цієї статті вказано, що за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Положення ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_2 щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за період  з 15 серпня 2010 року по 15 лютого 2011 року.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі Управління Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області, відповідний обов’язок слід покласти на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов’язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до ст.200 КАС України суд  апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.102, ст. 195, ст. 197, ч.1 п.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -

 У Х В А Л И Л А :

 Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Берегівському районі Закарпатської області – залишити без задоволення, а постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 09 березня 2011 року у справі №2а-123/11 – без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

 Головуючий  суддя                                                                       С.І. Богаченко

 Суддя                                                                                                 В.М. Багрій

 Суддя                                                                                              Д.М. Старунський